Зцілювати тіло і душу одночасно — таке покликання Олега Корицького (на знімках). Він працює завідувачем хірургічного відділення Путильської центральної районної лікарні. А в інший час протоієрей Олег є настоятелем Свято-Троїцької церкви села Киселиці. У розмові з кореспондентом «Голосу України» він розповів, як вдається поєднувати два такі різні заняття.

— Я закінчив Чернівецький медінститут і після інтернатури 1997 року прийшов у Путилу працювати хірургом. Роблю багато операцій: і травматологія, і загальна хірургія, і урологічна допомога, і судинна хірургія. Тут усе перемішано, що треба, те й оперуємо. Багато ургентної хірургії, пов’язаної з працею людей. У нас ліс рубають, а це робота небезпечна — бувають травми: чи ногу порубає, чи руку. Різні люди — різні проблеми.

— Що спонукало вас стати священиком?

— Після школи, вже в медінституті в Чернівцях, я познайомився з монахами, які дали мені, можна сказати, поштовх. А потім тут, у Путилі, оперував когось із родичів священика села Сергії Василя Фокшека. Він і став моїм наставником — багато навчив духовної науки і направив на таку дорогу. Каже: дивись, Олеже, були й лікарі серед святих, Богу служили — вірили у Воскреслого Христа.

— А й справді, чи багато таких випадків в історії?

— Митрополит Антоній Сурожський, в миру Андрій Борисович Блум, був єпископом Російської православної церкви, філософом, проповідником. 1938 року закінчив біологічний та медичний факультети Сорбони. А 1939-го таємно прийняв чернечі обіти і вирушив на фронт армійським хірургом (1939—1940), потім працював лікарем у Парижі. Під час окупації Франції брав участь у русі французького Опору. е один приклад — архієпископ Лука Войно-Ясенецький (мирське ім’я — Валентин Феліксович Войно-Ясенецький). Цей православний святий був ще й хірургом, доктором медицини, професором, святителем та проповідником XX століття. До 1917 року він працював медиком у земських лікарнях середньої Росії, пізніше — головним лікарем Ташкентської міської лікарні, професором Середньоазійського державного університету. На початку 1920-х років з іменем Луки прийняв чернечий постриг, згодом був висвячений на сан єпископа. Багато разів його ув’язнювали, відбував заслання. Та це не завадило Луці написати 55 наукових праць із хірургії, фізіології та анатомії, 12 томів проповідей. Ми навіть вчилися за його книжками в інституті.

— Все-таки чи був якийсь поштовх, після якого ви зрозуміли, що не лише скальпелем можна зцілити людину?

— Я познайомився з отцем Оксентієм, який служив 65 років у парафії сіл Киселиці й Дихтинець. У нього хворіла матушка Марія (вже покійна), і я приходив перев’язки робити після операції. І ось одного разу отець Оксентій каже: «Ти чоловік простий по характеру, і тобі треба йти в священство». Так ми з ним потоваришували. Я завжди приходив до нього по духовну пораду, як до старшої мудрої людини. Він дожив до 96 років. А я, ставши священиком, служив кілька місяців на парафії села Рижа, потім владика Чернівецький і Буковинський митрополит Онуфрій направив мене на служіння в село Плоска — там я відслужив дев’ять років. Затим митрополит перевів сюди на парафію в Киселиці, і мені ще довелося з нині покійним отцем Оксентієм два роки служити тут. Весь цей час я не полишав роботу в Путильській лікарні хірургом і їздив на службу по селах. Вдячний і голові райдержадміністрації Василю Сафроняку, який був головним лікарем 17 років у нашій лікарні, і ми з ним разом працювали, і нинішньому головному Михайлу Дячуку — за те, що завжди з розумінням ставились до моєї служби й роботи.

Живу по волі Божій, як Господь управляє, так хай і буде. Поставили заввідділенням хірургії, то й виконую цю роботу. У лікарні своє послушаніє, а в церкві — своє. Як монахи кажуть: «Послушание превіше поста и молитві». Головне — виконувати свою справу добросовісно. Насамперед даси відповідь перед Богом, що ти в своєму житті зробив.

Записав Олександр КЛИМЕНКО.

Путила—Киселиці

Чернівецької області.

Фото автора.