Подорожуючи світом, мало не в кожній країні ви знайдете те, що нагадує вам батьківщину. Або зустрінете іноземця, який своїми спогадами про щось українське розчулить вас до сліз. (Ну, звісно, це пам’ятники Великому Кобзарю, яких у світі 1100, — само собою). Та й потужний рінгтон на мобільному телефоні «Ще не вмерла Україна» за межами кордону чи не вперше вас не дратуватиме, а навіть змусить відчути гордість за свою державу, а то й запустить на вашому тілі мурашів.
А ось деякі мешканці фінського міста Сало (перекладається «праліс») знають, що назва їхнього населеного пункту — це «національна візитівка» далекої України. Але самого поняття «сало» у них немає. Є бекон (той, що у нас — сало з м’ясом)! І бекон, звісно, термічно обробляють. Зрозуміло, що «презентація України» з пригощанням бутербродами із сала, часником і огірками, яку влаштувала моя знайома, почалася і завершилася розгубленими усмішками фінів і... сосисками.
Наша українка, яка вийшла заміж за араба, розповідає що з йорданцями у нас схожа вишивка. І якщо — перебуваючи не в столиці (не в Аммані), ви на собі відчуєте захоплені погляди — знайте, вас прийняли за ультрамодну амманську майстриню.
А ось наші журналісти, оглядаючи в Лас-Вегасі дамбу Гувера, зустріли поважного і товстенького американця. Той, почувши, що худі супутники з батьківщини Кличка—Шевченка—Ющенка, щиро вигукнув: «А-а-а, котлети по-київськи!».
І зовсім святкова історія, що залишилася поза кадром. Про маленьку статую бельгійського хлопчика, який справляє малу нужду (на знімку). Наша делегація, яка їхала до Брюсселя, попросила дозволу не лише традиційно одягти у вишиванку 24 серпня «маннекен-піс», а й заправити його пивом (бочку везли з України). Дозволили! У захваті були всі. А українці, кажуть, підтягувалися до найстарішого громадянина столиці Бельгії — на запах вітчизняного пива. Аби скоштувати на чужині — своє!
Добірку підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото Михайла МАРКІВА.
