25 серпня селище міського типу Демидівка святкує своє 500-річчя. Підтвердження віку поселення — грамота короля Сигізмунда І від 30 січня 1513 року з дозволом заснувати містечко Демидівка із магдебурзьким правом. Це офіційний документ, а ось за переказами Демидівка завдяки королю Сигізмунду І була не заснована, а відроджена. Бо 1241 року її зруйнувало військо хана Батия. Утім, через три століття цю землю почали активно заселяти й тому вона претендувала на магдебурзьке право.
Вчителька заробила на чотири корови
— Я не можу стверджувати за древні часи, — каже 84-річна мешканка Демидівки Людмила Скоропадська (на знімку внизу), — а ось те, що тут відбувалося ще «за Польщі», добре пам’ятаю. Передусім Демидівка пригадується як торговельний центр. Бо ще перед війною я сюди приїжджала з батьками, котрі базарували. А мене залишали на возі, щоб стерегла коней — за це «задобряли» мене смачними купленими булочками. А ще я добре пам’ятаю ціни того часу. Приміром, ота сама булочка коштувала 5 грошей, кілограм цукру — один злотий, центнер пшениці — 25 злотих. А корова — 75 злотих. Якою була зарплата, суджу по Розалії Михайлівні Божовській -учительці найвищої категорії, яка навчала й мене. За місяць роботи їй платили 300 злотих, тож самі можете порівняти її тодішній статок.
— А що стосується самої Демидівки, — згадує Людмила Максимівна, — то до війни вона вважалася провінційним містечком, переважно єврейським. Щоправда, під час Другої світової війни майже всіх демидівських євреїв німці винищили. Світлою пам’яттю про них залишився пам’ятник на околиці селища, споруджений уже за незалежної України. Ще одним поминальним пам’ятником міг би стати в Демидівці й монумент на честь загиблих у Першу світову війну — під час відомого Брусиловського прориву. Однак про цей важливий для Демидівки період зосталися лише спогади. Як і про те, що тут на початку двадцятих років минулого століття діяв загін самооборони, схожий на загін відомого Нестора Махна. Група українців під супроводом Павла Згурського із сусіднього села Ільпибоки не пускала в Демидівку ні червоноармійців, ні білополяків. Загалом із Демидівкою пов’язано чимало важливих подій, і свого часу ми з чоловіком, працюючи у школі, почали збирати матеріали, пов’язані з рідним краєм, оформили музейні кімнати.
Мільйон від «України» не пройшов
У літопис Демидівки вписано імена двох Героїв Соціалістичної Праці: голови колгоспу «Україна» Бориса Лотоцького та доярки цього ж господарства Олександри Кондратюк.
84-річна Олександра Пилипівна у своїй пам’яті зберігає чимало спогадів, пов’язаних із діяльністю колгоспу. Водночас дуже жалкує, що таке потужне підприємство, яке свого часу вважалося «мільйонером», розпалося і нині від нього фактично не залишилося і сліду.
— Без перебільшення, слава Демидівки у другій половині двадцятого століття трималася на місцевому колгоспі «Україна», — вважає Олександра Кондратюк, — завдяки йому розвивалася й соціальна сфера.
Про тодішнього керівника колгоспу згадують як про людину ощадливу. На цьому тлі нібито нелогічним є епізод, коли постало питання про внесок у Фонд миру. Якщо інші колгоспи за партійною вказівкою вирішили перерахувати в цей фонд тисячу-другу карбованців, то Борис Лотоцький заявив, що поповнить фонд аж на цілий мільйон. Щодо цього здійнялася справжня буря на рівні району та області. Зрештою, вище начальство зуміло переконати керівника колгоспу, що доцільніше спрямувати ці кошти на благоустрій селища: так з’явилися в Демидівці нові будинки.
Залізницю скасували через коней
Демидівка — один із наймолодших в Україні районних центрів, з 1996 року, коли Верховна Рада поновила межах, що раніше існували, розформований у 1962-му Демидівський район. Статус райцентру додав інтенсивності в розвитку селища, хоча потужна промисловість на демидівських теренах так і не запрацювала, як і не було втілено масштабних соціально-економічних проектів.
Зрештою, якщо заглибитися в історію, то над Демидівкою здавна висів тягар такого собі великого провінційного села. Щоправда, були й спроби відійти від цієї провінційності. Як от у другій половині XІX століття, коли почалося інтенсивне будівництво залізниць і одна з віток мала проходити саме через Демидівку. Утім, на заваді такому проекту, за переказами, стала поміщиця Хакуля, власниця ферми з підготовки коней для царської армії. Вона написала цареві лист про те, що поїзди лякатимуть тварин, і він скасував прийняте рішення.
— Із залізницею Демидівці не пощастило ще одного разу, — каже корінний демидівчанин, краєзнавець, депутат Рівненської обласної ради Олександр Башмат. — На початку ХХ століття до поселення таки проклали одноколійку, щоб вивозити деревину, але після Першої світової війни за декілька років її розібрали. А ще раніше розібрали в Демидівці замок. Який він був, історія не зберегла записів. Але на одній древній карті, яку мені вдалося віднайти, на теренах поселення таки значилося замчисько. До того ж доволі масштабне. Хтозна, можливо, ту цитадель заклали перші власники Демидівки.
Тема руйнацій та відроджень зачепила й демидівські храми. Зокрема, Іоанно-Богословську церкву, побудовану 1890 року. Вона пережила дві світові війни, а ось комуністичного атеїстичного тиску не витримала. Храм в 60-х роках минулого століття закрили, а потім розібрали. Натомість у 1989-му в Демидівці було розпочато будівництво нового Іоанно-Богословського храму (на знімку), який діє вже понад двадцять років.
Рівненська область.
За словами Демидівського селищного голови Михайла Яремчука (на знімку), ювілей Демидівки став добрим приводом для того, щоб її причепурити. Реконструювали місцевий парк, поклали нове асфальтне покриття на вулицях, оновили будинок культури, автостанцію тощо.
Нині в Демидівці функціонують загальноосвітня школа-ліцей, Вище професійно-технічне училище №25. Обслуговують населення центральна районна лікарня, дитячий садочок, будинок культури, бібліотека. Працюють пожежна частина, ветеринарна лікарня. На території селищної ради збудовано та діє понад півдесятка культових споруд.
На території Демидівського району розташовується Хрінницьке водосховище з мальовничими пейзажами, тож на його берегах розмістилися дитячий санаторій, бази відпочинку, в навколишніх селах розвивається зелений туризм.
На гербі селища зображено колос, котрий, по суті, визначає, що головне заняття демидівчан — сільське господарство. Певна частина жителів зайнята у сфері підприємницької діяльності, а також на консервному заводі.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
