Людмила Худик не приховує задоволення: здавалося б, безвихідна справа, за яку цього літа взялися вона та її сусіди, виявилася не такою вже й непідйомною. Подружжя Худиків мешкає на Білановецькій набережній уже давно. Вулиця з крутим спуском завше була проблемною, а в останні роки сюди не може навіть «швидка допомога» заїхати.

— Дорога така зруйнована, на ній яри глибиною в коліно, — каже пані Людмила, — і водії жодного транспортного засобу не хочуть ризикувати. Ми навіть не можемо замовити вивезення сміття, бо комунальники пояснюють: тих грошей, які у вас заробимо, на ремонт автомобілів після проїзду набережною, не вистачить. Деякі недобросовісні мешканці почали вивозити непотріб на схили річки Смотрич. Якщо так триватиме далі — вулиця потоне у власному смітті. «Аварійка» газу чи води теж не заїде. Викликати таксі до нас і не мрій... Коли взимку замело — діти три дні до школи не ходили. Я тоді сама до міського голови пішла, щоб почули про  наші проблеми. Дізналася, що бюджетом міста й на цей рік не передбачено ремонтувати нашу набережну. З тим повернулася додому, та не знаходила собі місця від цієї безвиході. Дивлюся на інший берег Смотрича, там село Зіньківці, але навіть у селі є і сміттєві баки, і освітлення, вулицю чистять від снігу, а в нас, як хто помре, вивезти не зможемо, а ми ж — місто як-не-як. І так прикро...

Людмилу Худик сусіди добре знають як натуру діяльну. Хоча жінка вже пенсіонерка,  але активно займається підприємництвом, її «постельку від виробника» купує все місто, а скільком вона допомагає благодійно! Особливо інтернатам, дитсадкам. 

— Часом треба зробити навіть собі в збиток, — каже жінка, — але якщо іншим на добро, тобі теж добром вернеться. Бог дає мені здоров’я, а це основне.

Коли вона взялася обходити кожну хату та просити людей підтримати ініціативу з будівництва дороги на їхній вулиці, отримала схвалення. Кошти збирали, хто скільки міг дати. Пенсіонерка Галина Гуменюк прийшла, опираючись на паличку, та принесла 100 гривень. Дуже вибачалася старенька, що не може особисто взяти участь у толоці через стан здоров’я. Та й чоловік удома з інсультом, треба доглядати його.

«Архітектором» та «інженером» цієї будови став Лучіано Долла-Коста — італієць, котрий кілька років тому оселився на набережній. На суцільне дорожнє полотно коштів бракувало, тож він запропонував влаштувати «двоколійку» — дві бетоновані смуги. По них будь-які автомобілі проїдуть. На збори білановецької громади запросили міського голову Михайла Сімашкевича: нехай очільник побачить, що ініціатива справді «всенародна».

— Влада допомогла нам, надавши дві машини щебеню, пообіцяли й вторинний асфальт, який знімають під час ремонту вулиць міста. Чимало посприяв підприємець Сергій Шебунько.

Директор комунального підприємства «Комунбуд» Сергій Когут відправив на підмогу біланівчанам грейдера, щоб спланувати дорогу.

На Білановецькій набережній кипить робота. Стараються родини Михайлових, Головків, Сергій Коломієць, Олег Цвєтков, Ігор Рябий, Сергій Підгородецький, Артем Ситник, Віталій Бойко, Олександр Черкас, Володимир Задорожний, Віталій Бондаренко, Володимир Альчинський... Та всіх і не назвеш! На підмогу біланівчанам прийшли мешканці інших мікрорайонів, причому, зовсім молоді хлопці, які мають на набережній друзів. А хто з тутешніх не може працювати фізично, приносить чай, каву, воду робітникам.

До Дня Конституції України Людмилу Худик нагородили міською відзнакою «Справжній господар». До слова, жінка стала першою власницею такої нагороди. Що-правда, пані Людмила не вважає її тільки своєю, бо її заслужили цілою вулицею.

Толока на набережній.

Фото з альбому Людмили Худик.