Не лише «живе» молоко...

Про демографічну ситуацію в півторатисячному Олександро-Калиновому красномовно свідчать такі цифри: за перший квартал цього року народилося п’ятеро дітей, померло 11 чоловік. Місцева школа заповнена на половину своєї проектної потужності. Чи є перспектива у села? Мешканці переконані, що є. Адже розташоване воно в мальовничому куточку Донеччини поблизу регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик», має зручне сполучення із районним та обласним центрами. Такі переваги — гарні передумови для розвитку зеленого туризму. 

Ще кілька років тому про новий вид бізнесу не йшлося. «Немає злого, щоб на добре не вийшло», — каже голова громадської організації «Енеїда» Андрій Тараман, розповідаючи, чому і як згуртувалася громада навколо ідеї відродження села. Ми розмовляємо, стоячи на зеленій галявині біля сільської хати, вкритої соломою і розписаної квітами. Напівзруйновану будівлю викупили два роки тому за півтори тисячі гривень у її власниці, скинувшись по 50—100 гривень. Потім безплатно працювали, перетворюючи халупу на хату в традиційному стилі, де розмістили сільський музей. Торік він отримав звання народного — це висока відзнака для закладу, робота якого будується винятково на ентузіазмі громадськості.

А спонукав громаду до такого кроку... старенький трактор. На цій машині з 1934-го по 1972 рік працював відомий механізатор, почесний громадянин району Іван Баглай. Розповідають, що під час війни тракторист розібрав техніку і сховав у лісосмузі агрегати і запчастини. Після визволення Олександро-Калинового склав трактор, сформував жіночу бригаду та обробляв землі рідного та сусіднього сіл.

Усі експонати в музеї — від кам’яних жорен і дерев’яних веретен до радіоприймачів та чавунних прасок — зібрані винятково на території села. Сьогодні музей та хата під стріхою — одне з місць, яке обов’язково відвідують туристи.

Ця місцина зачаровує красою пейзажів: гирло річки, яка дала назву всьому ландшафтному парку, мальовничі пагорби, скам’янілі дерева, водосховище... У селі — дві садиби для відпочивальників. Одна з них — «У пані Зосі» — названа за іменем господарки, Зої Панченко. Ця гостинна жінка співає у місцевому козачому хорі, збирає лікарські трави й оточує турботою гостей. Для них на подвір’ї споруджено окремий будиночок із кухнею, розрахований на чотирьох осіб. «Молоко, сметану, сир, яйця, свіжі овочі й фрукти в Олександро-Калиновому можна купити, не побоюючись за якість, і недорого», — запевняє селянка.

Купатися й рибалити курортники та місцеві мешканці ходять на річку Бичок. Ще в середині травня її берег був зарослий очеретом і водоростями. Тоді громада взялася за облаштування власноруч: все розчистили, завезли 60 тонн піску, а відомий у районі майстер Володимир Панченко спорудив ворота, дерев’яні лавки і столи. Вийшло затишно і зручно.

Селяни намагаються привабити гостей і в інші пори року: приміром, екзотичними тракторними перегонами восени, Масляною наприкінці зими тощо. У будь-який сезон можна взяти участь у майстер-класі з виготовлення ляльок-мотанок або придбати вироби місцевих умільців. Наприклад, святкування Масляної цього року зібрало близько 700 гостей. Подієвий та зелений туризм приносять заробіток мешканцям, які дають нічліг туристам, годують їх та розважають. А віднедавна, розповів сільський голова Віталій Шаповалов, з’явилася тенденція: городяни купують будиночки в Олександро-Калиновому і переселяються, продовжуючи їздити на роботу до міста.

В Україні поняття «сільський туризм» з’явилося п’ятнадцять років тому. Проте Донеччина може похвалитися поки що лише десятьма садибами, розташованими в Добропільському, Слов’янському, Костянтинівському, Тельманівському районах та передмісті Макіївки. Експерти кажуть, що головне на ринку — створення пропозиції, яка відповідає запитам клієнтів.

Наважившись на новий вид діяльності, мешканці мають чітко усвідомити, чого хочуть городяни від відпочинку на селі, розробити бізнес-плани з урахуванням оригінальності й самобутності в кожній окремій садибі. Не обов’язково всім відкривати у себе міні-пансіонат для туристів — достатньо постачати до садиб свій продукт: молоко, ряжанку, сир, бринзу, вино,  м’ясо, випічку. Або надавати послуги: екскурсійний супровід, майстер-класи з місцевих ремесел, допомогу нянь, вихователів, викладачів коротких курсів іноземних мов для дітей. І все це — лише канва для творчості.

Фахівці констатують: щороку частка городян, які бажають відпочити в селі, зростає у таких країнах, як Великобританія, Франція, Нідерланди, Італія, і дорівнює 35—50 відсоткам. Така тенденція пов’язана зі зміною пріоритетів: дедалі менше тих, кого влаштовує просто море, сонце, пляж, і дедалі більше людей, які хочуть долучитися до традицій, краєзнавчого дозвілля,  пейзажів глибинки.

А усе це можна знайти навіть у такому індустріальному краї, як Донеччина. 

Сільське населення області становить 415 тисяч осіб — близько 10 відсотків загальної кількості мешканців. При цьому офіційну роботу мають 5—7 відсотків селян. Тому одне із головних завдань зеленого туризму — ліквідація безробіття у глибинці.

— Сільський зелений туризм — це прибуток, який завжди з тобою. Селянину не потрібно навіть реєструватися як підприємцю: до 30 осіб можна приймати у себе, сплачуючи тільки податок на доходи фізичних осіб, — зазначає голова донецької громадської організації «Клуб підприємців Донбасу» Петро Тесновський.

Бракує державної підтримки

Але щоб ця сфера розвивалася швидше, державі потрібно звернути увагу на сільський туризм: прийняти закони і програми підтримки села. Нині діяльність «зелених» садиб регулюється законами України «Про туризм» і «Про особисте селянське господарство», які визначають сільський туризм як пріоритетний напрям розвитку і дають можливість селянину використовувати власне майно для надання послуг гостям. Та профільний закон «Про сільський туризм», де встановлюються критерії цієї діяльності і форми державної підтримки галузі, поки що існує як проект. Навіть на сайті Державного агентства з туризму та курортів складно знайти якусь статистичну чи методологічну інформацію про розвиток сільського туризму, не кажучи вже про наявність повноцінного розділу із цієї теми.

Попри перспективність напряму, чиновники дуже повільно повертаються обличчям до проблем сільського туризму. Про методи, якими збираються заохочувати відпочивати на батьківщині, свідчить пропозиція, котра нещодавно пролунала на закритому урядовому засіданні: для поповнення казни запровадити податок на виїзний туризм. Мабуть, для вітчизняної бюрократії це простіше, ніж надати стимули селянам для розвитку нового виду бізнесу, а городянам — можливості замість відвідування закордонних курортів долучитися до традицій,  отримати нові враження і навіть просто переночувати на сіновалі.

Донецька область.