Поля щедрі, статки убогі

Аграрії Донецької області завершили збирання ранніх зернових. За даними ОДА, намолочено 1 мільйон 858 тисяч тонн за врожайності 28,5 центнера з гектара, що на 6,1 центнера більше від торішнього показника. Цього цілком достатньо для забезпечення потреб області в хлібних культурах — 607 тисяч тонн.

Але щедрий урожай приніс із собою великі проблеми хліборобам. Якщо рік тому ціна на зерно була 1800—2100 гривень за тонну, то нині не перевищує 1650 гривень. Українська ситуація відображає світові тенденції: на Чиказькій товарній біржі вартість, приміром, пшениці впала з початку року до 1500—1600 гривень за тонну.

Представник середнього за вітчизняними мірками господарства (до трьох тисяч гектарів) Віктор розповідає, що змушений продавати врожай нині і не може, як радять чиновники, чекати два-три місяці, доки становище на ринку стане сприятливим. «Треба платити гроші робітникам, яким ми два роки вже не підвищуємо зарплату, купувати пальне, насіння. А держава заганяє нас у кут: в 2012 році оренда землі підвищилася в 1,76 разу! Але рік тому ціна на зерно була нормальна, ми розрахувалися по всіх платежах. Нинішнього в нас урожай удвічі кращий порівняно з минулим роком, а доходи такі самі. Тому радості особливої абсолютно немає», — з сумом зазначає аграрій.

Фінансові лещата не дають невеликим господарствам можливості обновляти свої технічні парки. «Нам постійно пропонують запчастини чи нові комбайни. Але ми їх не беремо просто тому, що немає грошей. Банки готові давати кредити, але відсотки занадто непідйомні для нас. Зерно подешевшало в півтора разу. Як вижити в такій ситуації?!» — з гіркотою вигукує Віктор. Щоб розрахуватися з працівниками, виробникам доводиться шукати обхідні шляхи, простіше кажучи — іти в тінь. Інакше страждають селяни.

З тим, що великий урожай зерна несе в собі й певні ризики, погоджується й Тетяна Дривко, голова правління громадської організації «Донецька обласна сільськогосподарська дорадча служба». «Проблема будь-якого великого врожаю — падіння ціни до дуже низького рівня. Парадокс ситуації полягає в тому, що за поганого врожаю аграрій може отримати більший прибуток, ніж за гарного. Це відбувається, якщо немає механізмів, які стабілізують ринок і не дозволяють ціні впасти нижче якогось гарантованого рівня. Зазвичай ціни гарантує держава своїми інтервенційними закупівлями за стабільною ціною (тобто викуповує певний обсяг зерна за фіксованою ціною, щоб запобігти її подальшому падінню. — Авт.). Вони не становлять велику частку від загального врожаю, але, однак, дають можливість зберегти деякий рівень цін. У нас цей механізм намагаються запустити, але поки що він мало впливає на те, як реально складається ціна», — вважає голова донецької дорадчої служби.

Ще однією проблемою, яка надто впливала на ціни в попередні роки, за словами експерта, була заборона на експорт зерна. «Для внутрішнього ринку такий обсяг однозначно не потрібний (нагадаємо, за прогнозами Мінагропроду, урожай-2013 становитиме понад 57 мільйонів тонн. — Авт.). І якщо залишатимуться відкритими зовнішні ринки, а в країнах, де зернові збирають пізніше, складеться несприятлива ситуація, то перспективи для злакових України поліпшаться. Але тут занадто багато «якщо», — зазначає Тетяна Дривко.

Внаслідок цього постає проблема всіх дрібних і середніх господарств —  зберігання зібраного зерна. «Якщо великі агрофірми мають свої сховища й елеватори, то невеликі виробники, підрахувавши витрати на зберігання, зваживши ризики, пов’язані з оцінкою класності зерна, воліють не нести ці витрати. Як випливає з практики, на елеваторах для страховки відповідальності за втрати через невідповідні умови зберігання, якість злакових занижують», — нарікає голова громадської організації.

Виходом з такої ситуації, за словами Тетяни Дривко, є створення кооперативів малих і середніх господарств: «Об’єднавши свої зусилля й фінансові можливості, вони зможуть будувати невеликі сховища, закуповувати техніку. Але, найголовніше, — обстоювати свої права перед державою. А поки що в нас можновладці воліють звертати увагу тільки на великі агрохолдинги: домовитися з десятьма великими виробниками легше, ніж з десятьма тисячами малих!». Озвучений підхід уже давно працює в Канаді. Що дало сильний імпульс для розвитку фермерства в цій країні й вивело її у світові лідери з виробництва сільськогосподарської продукції.