Сьогодні компанія «Укрпластик» стабільно входить до ТОП-20 найбільших та найсучасніших європейських виробників гнучкої упаковки для харчової, косметологічної, фармацевтичної та інших галузей. Підтвердженням цього стало нещодавнє вручення українському підприємству Європейською промисловою асоціацією флексографічного друку (EFІA) золотої нагороди «2013 Gold Prіnt Award» як кращій поліграфічній компанії 2013 року. Тож у цій статті ми розповімо про людину, без якої цього найсучаснішого виробництва, мабуть, не було б створено — Олександра Олексійовича ГАЛКІНА (на знімку).

 Із досьЄ «Голосу УкраЇни»

Олександр Галкін народився 14 серпня 1953 року в селі Петрашівка Хмельницької області. Сьогодні Олександру Олексійовичу мало б виповнитися 60 років, однак у травні цього року його життя трагічно обірвалося. Під керівництвом О. Галкіна на підприємстві «Укрпластик» розроблено та запущено у дію унікальний для України і світу науково-виробничий комплекс з виготовлення пакувальних матеріалів найвищих стандартів якості. За видатні заслуги в економічній та науковій сферах нагороджений орденами «За заслуги» І, ІІ та ІІІ ступеню, йому присвоєно звання заслуженого працівника промисловості України, а Європейська асоціація глибокого друку (ERA) обрала членом свого правління. Як талановитий вчений, О. Галкін отримав близько 20 патентів на власні винаходи.

«Укрпластик» уже давно у Європі

Ще років 15—20 років тому ніхто б і не повірив, що тодішній Київський завод полімерних виробів перетвориться на нинішній «Укрпластик» — надсучасне виробництво, яке дивуватиме світ. Проте компанії вдалося навіть більше — вона продовжує дивувати професіоналів пакувальної галузі ще з того часу, як у 2001 році на підприємстві побував президент Всесвітньої організації пакувальників (WPO) Сергіо Хабарфельд. Тоді після огляду виробництва він, звертаючись до генерального директора «Укрпластика» Олександра Галкіна, вражено сказав: «Я побачив на вашому підприємстві не тільки те, про що знав, але раніше не бачив, а й те, про що навіть не знав». Тому сьогодні вже нікого не дивує те, українська компанія щороку удостоюється «Оскарів» світової пакувальної індустрії, а це означає, що так само, як світ потрібен «Укрпластику», так і «Укрпластик» дуже потрібен світу.

Ще 2005 року, коли Європейська асоціація глибокого друку (ERA) проводила в Києві на базі української компанії першу у своїй історії міжнародну конференцію у країнах Східної Європи, її президент Джеймс Сівер під впливом побаченого промовив: «Я вражений якістю продукції «Укрпластика». Ми всі побачили та відчули, що пакувальний сектор української промисловості цілком відповідає вимогам Європейського Союзу, а промисловість глибокого друку, на прикладі «Укрпластика» — уже в Європі».

Що ж стало запорукою створення в Україні підприємства, технологічності якого заздрять європейські виробники? «Ми не прагнемо когось здивувати своїми технологіями, бо головне наше завдання — відповідати очікуванням потенційних споживачів. Тож коли ми бачимо, що виникла потреба у тій чи іншій упаковці або що такі тенденції вже проявилися у Західній Європі, то розуміємо: незабаром такі матеріали будуть затребувані в Україні — і починаємо освоювати нові технології. Здебільшого цей процес триває півроку-рік, тому запуск компанією нової технології якраз збігається з її затребуваністю на українському ринку, оскільки потенційні споживачі так само відстежують найперспективніші напрями розвитку упаковки», — поділився якось секретами успіху компанії О. Галкін.

Одним з таких прикладів вчасного розуміння майбутніх потреб споживачів можна назвати виробництво етикеток для ПЕТ-пляшок. Це сьогодні ми не уявляємо пляшок з різноманітними напоями без зручних та яскравих полімерних етикеток, проте коли такі пляшки тільки починали застосовувати, то саме «Укрпластик» першим розгледів перспективу та запропонував відповідну продукції компанії «Кока-кола». Працюючи на випередження, «Укрпластик» зі своїми розробками буває навіть обганяє попит: коли свого часу підприємство почало випуск БОПП-плівки, то з’ясувалося, що цей, дуже затребуваний нині пакувальний матеріал (без цієї пакувальної плівки вже не можуть обійтися супермаркети) споживачеві ще не був потрібний. Так постійно опановуючи випуск пакувальних матеріалів нових поколінь (багатошарових, високобар’єрних, спеціальних твіст-плівок для цукерок, які втричі тонші від людської волосини), «Укрпластик» міцно закріпився у ТОП-20 європейських виробників гнучкої упаковки.

Мабуть, добре, що не став міністром

Якось О. Галкін поділився, що в дитинстві мріяв стати міністром, бо тоді йому здавалося, що це найвища вершина, яку можна осягнути. «Сьогодні про це можна говорити з гумором, а в дитинстві я справді хотів бути міністром», — згадував він. І якби доля розпорядилася так, то, певно, Олександр Олексійович справді став би дуже гарним міністром. Але так вийшло, що справою його життя стало створення сучасного високотехнологічного виробництва.

Очевидно, зміна пріоритетів відбулася під час навчання у механічному технікумі, згодом — на механічному факультеті Київського технологічного інституту харчової промисловості, а також в аспірантурі Науково-дослідного інституту комбікормів. До речі, тема дисертації О. Галкіна (в галузі розробки методів збалансованого харчування тварин, які дозволяли впродовж короткого часу успішно нарощувати їх масу) також могла стати для нього перспективним бізнесовим напрямом, адже сьогодні цими напрацюваннями ефективно користуються великі відгодівельні комплекси. Тим паче що з початком перебудови він навіть утворив кооператив, який уже на практиці розвивав тему виробництва збалансованих комбікормів.

Та невдовзі доля остаточно звела Олександра Олексійовича із пакувальною галуззю і більше не відпускала. Почалося все із заснування в 1991 році компанії «Агрокомплекс», діяльність якої здебільшого зосередилася на кондитерській промисловості. А це, нагадаємо, були часи, коли кондитерські фабрики фактично зупинилися, бо після розпаду Союзу в них не було ані какао-бобів, ані упаковки. У цій ситуації можна було вижити, лише ухвалюючи миттєві, нестандартні та часто ризиковані рішення, але старий управлінський апарат підприємств продовжував сподіватися на відновлення якихось централізованих поставок. І саме тоді до таких ризикованих та нестандартних кроків виявився здатним О. Галкін.

Згадуючи його розповіді про багатоходові операції, до яких доводилося вдаватися, щоб закупити ті само какао-боби, не перестаєш дивуватися, що це взагалі вдавалося реалізувати. Приміром, у 1991 році «Агрокомплекс» підписував низку договорів, які передбачали закупівлю на українських кондитерських фабриках карамелі та поставки її до Афганістану з наступним розрахунком через амстердамську товарну біржу. Далі на отримані кошти закуповували какао-боби та іншу необхідну імпортну сировину, яку поставляли на українські кондитерські фабрики. Або були випадки, коли українські цукерки, відправлені звичайними вагонами на адресу «Ноябрьскнфтегаза», дорогою просто розграбовували. І всі ці проблеми якось потрібно було врегульовувати. Втім, під кінець 1992 року «Агрокомплекс» уже працював практично з усіма кондитерськими фабриками України: поставляв їм какао-боби, а в рахунок оплати отримував цукерки, які відправлялися на експорт. До речі, ці зовнішньоекономічні торговельні операції були чи не першими в історії незалежної України. Згодом О. Галкін казав, що саме в ті часи зрозумів, наскільки важливою для реалізації продукції є упаковка. Нагадаємо, це був період тотального дефіциту, коли товари миттєво розміталися з полиць магазинів, а чи не єдиним пакувальним матеріалом був папір, у який загорталося все — від цукерок і масла до ковбаси з оселедцями. Тому без будь-якого перебільшення можна стверджувати, що думати в ті часи про виробництво привабливої упаковки могла тільки геніальна, зі стратегічним мисленням, людина.

А перший досвід на цьому шляху дала Київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса, куди саме в момент розпаду СРСР було встановлено нову лінію з виробництва крекеру. Коли ж дійшло до запуску цієї лінії, то з’ясувалося, що про упаковку для цих крекерів подбати не встигли. Розв’язати цю проблему взявся «Агрокомплекс», підписавши низку угод з європейськими компаніями про поставки в Україну новітніх пакувальних матеріалів. Далі компанія розширила цю діяльність і почала імпортувати обгортки для українських цукерок, які під торговою маркою «Українські ласощі» стали відомі по всьому колишньому Союзу.

«Я прийшов у пакувальну індустрію, щоб створити сучасне підприємство...»

Отоді й виникло логічне запитання: а чому б не налагодити виробництво сучасних пакувальних матеріалів на якомусь із вітчизняних підприємств? З’ясувалося, що таким підприємством може стати Київський завод полімерних матеріалів (нинішній «Укрпластик»), на який наприкінці існування СРСР було поставлено лінію з виробництва поліпропіленових плівок. Проблема ж полягала в тому, що у 1993 році постачальник цієї лінії збанкрутував, а саме підприємство, котре на той час перейшло в оренду трудового колективу, не мало коштів навіть на виплату мізерної зарплати, не кажучи вже про запуск нової поліпропіленової лінії. Якраз у цей, надскладний для Київського заводу полімерних матеріалів період, керівник «Агрокомплексу» О. Галкін і почав інвестувати в нього власні кошти.

«Я побачив потребу в пакувальних матеріалах на українському ринку і зрозумів, що це може бути моїм бізнесом, бо вже оцінював упаковку не лише як покупець, а й як підприємець, який поставляв українські продукти до Росії та до інших країн. Нам була потрібна ефективна, зручна для покупця та приваблива упаковка, тому ми купували її за кордоном. У той же час у Києві був завод полімерних матеріалів, який намагався запустити обладнання для виробництва поліпропіленових плівок, та хоч на підприємстві працювало чимало гарних спеціалістів, не вистачало найменшого — грошей. Також не було технологій для друку та виготовлення упаковки. Так я й прийшов у пакувальну індустрію, щоб створювати сучасне підприємство, із сучасними технологіями та обладнанням», — згадував О. Галкін свої перші кроки у пакувальній індустрії.

Перші 1,3 мільйона доларів компанія «Агрокомплекс» якраз і спрямувала на монтаж та, зрештою, запуск у 1994 році лінії з виробництва поліпропіленових плівок. Це й стало першим потужним поштовхом на шляху до повної модернізації виробництва, адже саме запуск цієї лінії дозволив зберегти завод як такий.

Щоправда, хоч виробництво поліпропіленових плівок на той час було однією з найпередовіших технологій, завод зіштовхнувся з такою проблемою: ця продукція виявилася нікому не потрібною, адже в Україні не існувало підприємств, які б виготовляли з цього напівфабрикату кінцеву продукцію. Бо за розробленими за часів СРСР планами виготовлену в Києві поліпропіленову плівку для подальшої переробки мали відправляти на новозбудовані підприємства Молдови та Казахстану. Але в цих країнах нових виробництв так і не створили — там своїх Галкіних не знайшлося. Тож щоб вистояти в умовах ринку, потрібно було налагоджувати власне виробництво кінцевої продукції. Для колективу орендарів таке завдання виявилося не під силу, тому новий етап розвитку підприємства почався після того, як у 1997 році НВО «Агрокомплекс» придбало контрольний пакет акцій заводу, а О. Галкін став його генеральним директором.

Звісно, про це легко говорити сьогодні, коли «Укрпластик» є одним із світових лідерів з виробництва сучасних пакувальних матеріалів. Та якщо згадаємо економічну ситуацію середини 90-х, то зрозуміємо, наскільки це завдання було складним. Але ця стратегія повністю себе виправдала: сьогоднішній «Укрпластик» — одне з найбільших і найсучасніших виробництв гнучких пакувальних матеріалів у Європі, до того ж це підприємство із замкнутим технологічним циклом. І базується це виробництво на найсучаснішому обладнанні, що його тільки почали випускати японські, німецькі чи італійські фірми, та на власних інноваційних рішеннях колективу.

...Можна тільки здогадуватись, яких зусиль коштувало Олександру Галкіну досягнення таких професійних висот. Здавалося, що він жив на льоту, іноді встигаючи за день провести переговори у різних кінцях Європи, або в далекій Японії, та переконати тамтешніх промисловців у перспективності співпраці з українською компанією. Тому сьогодні очевидно, що без невтомної та наполегливої праці Олександра Олексійовича не було б нинішнього надсучасного підприємства, яким по праву може пишатися Україна. І при цьому він завжди залишався скромною та чесною людиною. Дуже промовистим є той факт, що з 1997 року новий гендиректор так і не розпорядився зробити ремонт у власному кабінеті з інтер’єром та кондиціонером ще радянських часів. Коли його про це запитували, то завжди жартома відповідав: «От запустимо нову виробничу лінію, а вже потім...» Та за однією лінією йшла інша... Хоча, здається, Олександр Галкін не надто й помічав той допотопний інтер’єр, бо його більше цікавили різноманітні креслення, що незмінно вкривали робочий стіл...

Нещодавно компанія «Укрпластик» уклала із Національним університетом харчових технологій, випускником якого був Олександр Олексійович, договір про співпрацю, котрий, зокрема, передбачає заснування пам’ятної стипендії імені О. О. Галкіна.

ДовІдково

Компанія «Укрпластик» стабільно входить до ТОП-20 європейських виробників гнучкої упаковки — на сьогодні щорічні обсяги її виробництва на підприємстві становлять близько 30 тисяч тонн, що відповідає 700 мільйонам квадратних метрів готової продукції. Географія поставок компанії охоплює Україну, Росію та інші країни СНД, держави Центральної та Східної Європи. Загалом на експорт відправляється близько 50% продукції, а серед найбільших її споживачів такі транснаціональні корпорації, як Danone, Lactalіs, Mondelez (Крафт Фудз), Nestle, Tchіbo та чимало інших. Продукція «Укрпластика» близько 50 разів відзначалася найвищими нагородами Світової та Європейської професійних асоціацій.