Анастасія Копилова, Васильків Київської області:
— Спеціальність у мене технічна — управління товарними системами та комерційною логістикою, але душа — творча. Тому паралельно з навчанням в університеті я закінчую курси телеведучих, бо саме телебачення вважаю своїм покликанням. Якщо у мене буде можливість займатися улюбленою справою, звичайно, нею займатимуся. Але якщо життя поверне так, що доведеться попрацювати за обраною спеціальністю, то чому б і ні? Недарма ж я навчаюся на логіста?! Я маю правила: «Ніколи не кажи «ніколи», «Успіх на 1% залежить від везіння, на 99% — від твого бажання», «Слабкі скажуть: «Не судилося», сильні скажуть: «Я спробую ще раз», а найсильніші — «Я пробуватиму до тих пір, поки все не буде так, як я хочу!»
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андрій Машталер, Кривий Ріг:
— Коли настав момент вибору професії, багато порад було з усіх боків: від батьків, друзів, учителів, знайомих. Звичайно ж, батьки відіграли велику роль, адже всі знають, що вони бажають для своїх дітей найкращого. Але з вибором професії я вагався. І в цьому питанні я мав допомогти собі сам, керуючись не тільки порадами, а й тим, наскільки буде затребуваною моя професія, чи отримуватиму я задоволення від неї і чи зможу я забезпечити себе і свою сім’ю в майбутньому? Річ у тому, що ще з дев’ятого класу я почав захоплюватися юриспруденцію і вірив, що це мій майбутній фах. У шкільні роки навчався у Малій академії наук, написав наукову роботу, яка посіла ІІ місце в області. Але в рік вступної кампанії відсутність бюджетних місць на бажаному факультеті і початок чергової фінансової кризи в країні зіграли свою роль. Я обрав близький до юридичного фах — політологію, про що, закінчивши вже третій курс державного університету, абсолютно не шкодую.
Марина Євдокименко, Київ:
— Будучи студенткою юридичного факультету, я маю бажання займатися культурно-соціальним розвитком сучасної молоді, яка, окрім аморальної поведінки оточуючих, нічого гарного не бачить. А моя професія дає змогу поєднувати приємне з корисним, не тільки шукати матеріальну перспективу, а й задовольняти власні духовні потреби, які в нашій країні відійшли на другий план. Я б запропонувала заохочувати молодь. На жаль, більшість гуртків, які могли б ще в дитинстві розвивати наші здібності, дуже дорогі. І лише одиниці можуть собі їх дозволити.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ганна Кобевко, Снятин Івано-Франківської області:
— Ще змалку в мене почав розкриватися талант до філологічних наук, я любила читати книги, писати твори, складати вірші. Потім, коли я стояла на шляху вибору майбутньої професії, однозначно знала, що це буде українська мова та література, англійська мова. Свій вибір я б ліпше назвала покликом душі. Тому обрала творчий факультет, покликаний, швидше, розкрити особистість, аніж дати фінансову вигоду. Свого часу мені довелося попрацювати у ролі офіціантки, щоправда, лише чотири дні. Але перший заробіток запам’ятався надовго і показав, наскільки це тяжка справа — заробляти гроші. І ще — поки поруч є люди, які вірять у твої сили, доти й ти віриш у самого себе.
 
 
 
 
 
 
 
 
Валентина Єфімова, Хмельницький:
— Можливо, так було лише в моєму університеті чи на моїй спеціальності «Культурологія», але більшість студентів опинилися там через те, що пішли туди, куди взяли, бо потрібна вища освіта. Це був перший, 2008 рік, коли зараховували за результатами ЗНО. Трагедія сучасної вищої освіти, мабуть, полягає в тому, як говорив мій викладач з історії, що кількість університетів у Житомирській області перевищує їх кількість по всій Франції. Вища освіта набула статусу загальнообов’язкової. Насправді ж вища освіта жодних переваг і світлого майбутнього нині не дає. Міф про те, що треба гарно навчатися, щоб отримати вищу освіту, бо тільки так знайдеш гарну роботу, яка забезпечить майбутнє, давно мав би відійти у минуле...
Опитування провела Наталія БІЛОУС.
Фото надані учасниками опитування.