Пречиста Вінниця, або Як перлину Поділля визволили від сміття

Ми обійшли місто стільки, скільки ноги витримали, і переконалися: Вінниця — чисте місто! Чисто в парках і скверах, чисто на вулицях і в їх закапелках, на зупинках громадського транспорту. Від себе, столичної мешканки, додам: це ж як треба було зґвалтувати людину, щоб дивуватися такому звичайному поняттю, як чистота? Як вінницькій міській владі вдалося визволити обласний центр від сміття? За відповіддю на це запитання звернулися до керівника департаменту комунального господарства та благоустрою Ігоря Корольчука і директора комунального підприємства «ЕкоВін» Володимира Чорновола.

Мабуть, годі казати, що у вінницьких комунальників достатньо владних інструментів, щоб забезпечити чистоту, як кажуть, на довірених територіях. Як, утім, і в інших їхніх колег в Україні. Та от вінницькі зуміли зробити місто чистим, а, приміром, київські — чомусь ні. Але все-таки про один документ варто сказати. Це — затверджені міськрадою правила благоустрою території Вінниці. Радше сказати, навіть не правила, а детально виписаний план, як комунальники мають діяти, щоб благоустрій відповідав самому значенню цього слова: де саме і як слід чистити, прибирати, складати, вивозити, фарбувати, підмітати, скільки разів на день, на добу, на тиждень чи на місяць, поливати і т. д., і т. п. 

Правила є в кожному населеному пункті, скаже прискіпливий читач, от лишень в одному вони спрацьовують, а в іншому — ні. Що такого зробили для цього у Вінниці?

— «Америки» не відкрию, коли скажу, що ми запровадили жорсткий контроль за їх виконанням, — розповідає керівник департаменту комунального господарства та благоустрою Ігор КОРОЛЬЧУК. — Служба інспекторів систематично обходить довірені їм дільниці та стежить за тим, як робітники комунальних служб, які працюють за підрядним методом, їх прибирають. Кожна вінницька вулиця розписана, так би мовити, за її вартістю, що слугує відправною точкою для визначення штрафу за недобросовісне прибирання. Тож у недбалого працівника два виходи: або штраф, який може сягати до 4 тис. грн., або віник у руки — і мети, як слід. 

Йдеться не лише про вулиці, а й про прибудинкові території. Тут теж маємо власну специфіку: створили службу інспекторів з роботи із населенням. Одна з особливостей: у більшості житлових будинків з їх допомогою обрано по одному представнику від мешканців — старших по дому. Вони повідомляють, де у них що не прибрано, де який непорядок, і ми оперативно на такі сигнали реагуємо. З ними підписуємо акти про виконані роботи. Де таких активістів мешканці ще не обрали — рекомендуємо це зробити.

Вінницькі комунальники вже нині намагаються працювати за нормативами Євросоюзу. Звісно, поки що не все вдається, але процес, як кажуть, пішов. Приміром, городяни забули про контейнери, переповнені побутовими відходами: вони вивозяться — щоночі й без вихідних, навіть у свята. Так само підмітаються вулиці. За словами Ігоря Корольчука, 365 днів на рік. Розв’язано й ще одну «вічну» проблему — вивезення побутових відходів із територій приватної забудови. Що було непросто, і можливостей забезпечити це безперебійно теж не мали достатньо. 

— Вінницькі комунальники, можна так сказати, несуть цілодобову варту, — розповідає директор КП «ЕкоВін» Володимир ЧОРНОВОЛ. — Побутові відходи вивозимо й прибираємо не лише за графіком, а й у міру заповнення контейнерів та урн. Городяни вже звикли до такого нашого розпорядку. Особливо ж мешканці територій приватної забудови, від котрих теж вимагається дисциплінованість: вони мають виставити сміття саме перед тим, як за відходами прибуває наш транспорт.

Пам’ятаєте суто радянське гасло, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять? Загалом — правильно. Але вінницькі комунальники помітили й інший зв’язок: коли територія краще прибирається, то й люди менше смітять. Підтвердження тому — чистота вулиць і прибудинкових територій. Там нині не побачите переповнених урн.

Чому так детально розповідаємо про, здавалося б, прозаїчні й зрозумілі речі, як, приміром, сміттєві урни? Та бодай тому, що для того, аби городяни не смітили на вулицях, потрібно, щоб сміття було куди вкинути. Тож відносини — комунальні служби-городяни — мають бути взаємними й діловими. А от з цим усе-таки й поки що — проблема. Комунальники, разом з представниками екологічних організацій, проводячи чималу виховну роботу, намагаються підштовхнути вінничан до висновку, що сміття на вулиці — не лише неестетична картина, а й загроза їхньому здоров’ю.

Бо: звичайна батарейка, викинута долі, містить цинк, свинець, марганець, ртуть та інші небезпечні для організму речовини. А розкладається вона впродовж 10 років і може забруднити до 20 кв. м ґрунту або 400 літрів води. Папір — упродовж 2—10 років, бляшанки — 80 років, поліетиленові пакети — понад 200 років, пластикова упаковка — 500 років.

Допомагають комунальникам громадські екологічні організації, які ініціювали проект «Зробимо Вінницю чистою». Під час їх акцій ідеться про те, що вінничани мають зрештою навчити один одного не смітити, тоді й прибирати, на що витрачаються величезні кошти, потрібно буде менше...

Утім, є й радикальніші пропозиції. Одна з них розміщена на природоохоронному сайті. Її автор пропонує таке: «Процес виховання громадян, котрі звалюють власні побутові відходи під кущі в парках або в лісосмугах, не гребують викинути під ноги разовий посуд, може затягнутися. Тому слід тих паскудників, яких застукали на місці такої дії, потикати носами у скоєне, як кошенят, що нашкодили, примусити все забрати до свого авто, а саме його поставити на штрафмайданчик на два місяці. Винуватців на цей термін покарати примусовими роботами з прибирання сміття, накласти солідний штраф. Але найголовніше — їхні імена слід назвати в усіх місцевих ЗМІ, а портрети з відповідною інформацією вивісити на видних місцях на дошках ганьби. Можливо, тоді вони подумають, перш ніж паскудити. І годі говорити про приниження їх людської гідності: після цих «оздоровчих» процедур вона лише має шанси у них з’явитися». Щось у цьому є, хіба не так?

Тож у Вінниці сміття — не проблема? Якби ж так! Власне, зібрати його й вивезти — нині питання загалом вирішене. Річ у тім, куди щороку вивозити ці 100 тисяч тонн? Але чи не найбільша проблема — відходи не переробляють, як і загалом в Україні, а складують на полігоні, що поблизу села Стадниця Вінницького району. З усіма наслідками, котрі звідси випливають. А «випливали» вони прямісінько в... ґрунт. Крім того, тут оселилися безхатченки та представники інших асоціальних верств населення, котрі «видобували» засоби на прожиття з відходів. Часом пришвидшеним методом для них ставали пожежі, під час яких шкідливі речовини потрапляли вже не в ґрунт, а в атмосферу. Що не могло тривати довічно: увірвався терпець у тутешніх селян, які почали протестувати. Та так серйозно, що міська влада змушена була негайно вживати заходів. Полігон було передано в експлуатацію КП «ЕкоВін», яке здійснило роботи з його впорядкування.

Щоб не перевантажувати читача деталями, назвемо лише кілька: для пересипки сюди щороку завозиться 20 тис. куб. м землі та будівельних відходів.  Систематично відкачується фільтрат, здійснюються заходи дезінфекції, виконуються інші роботи, пов’язані із забезпеченням санітарних норм. Відремонтовано також під’їзні шляхи, організовано охорону полігона, тож про присутність тут сторонніх годі казати. І хоч для сільськогосподарського призначення ґрунт непридатний, але трава тут уже виросла. Щоправда, побутові відходи поки ще сюди завозять, але їх складують тільки на визначених майданчиках.

 

Та це ще не все. У глибинах Стадницького сміттєзвалища з побутових відходів утворився газ. Німецькі фахівці визначили його запаси: протягом години можна отримувати 350–400 куб. м (55% якого — метан). Цього цілком достатньо для промислового видобутку. За підтримки німецької компанії NAASA на полігоні встановили газове обладнання, завдяки якому метан спалюється закритим способом. Наступний крок — підключення когенераційної установки (на знімку), що дасть змогу отримувати енергію. Зробити це плановано до кінця року.

А що далі? Рекультивовано один полігон, але проблема нікуди не поділася. Бо, виходить, що з відходами, крім як складувати, ми не навчилися нічого іншого робити. Ідея, чи то пак — уже нагальна потреба його сортувати та переробляти, попри певні намагання її реалізувати, як це давно роблять у Європі, для України поки що недосяжна.

Ми запитали у наших вінницьких співрозмовників: чому? З’ясовується, все-таки бракує і політичної волі владних структур, і перегляду відповідного законодавства, і стимулів для підприємців, які бояться інвестувати в цю справу без достатніх державних гарантій. Адже вартість впровадження новітніх технологій у сфері переробки побутових відходів, спорудження сучасного сміттєпереробного комплексу для бюджету міста занадто висока.

З другого боку, доти, доки сміття не стане товаром, як в інших країнах, ситуація не зміниться. Утім, не скажеш, що вінничани так-таки й нічого не роблять. Плановано невдовзі на стадницькому полігоні встановити модульну сміттєсортувальну станцію, — каже Ігор Корольчук. На це передбачено понад 6 млн. гривень. Проектна потужність станції становитиме майже 200 куб. м сміття за годину. А місто щодня збирає його близько 1,6 тис. куб. м. Тож станція за робочу зміну може посортувати денний обсяг сміття. Відходи, які можливо переробити — перероблятимуться, інші, на жаль, доведеться захоронювати...

Але чи це вихід? Адже площа стадницького полігона — 16 га, а відходами вже зайнято 13 га. Тому вінницька міськрада вирішила будувати новий сміттєпереробний завод і комплекс зі знешкодження твердих побутових відходів на території колишньої військової частини. Попередня вартість проекту — 250—300 млн. грн. В Україні це буде перше таке підприємство з технологіями переробки побутових відходів.

Воно стане регіональним: сюди завозитимуть відходи з населених пунктів декількох сусідніх районів, де нема навіть організованих сміттєзвалищ. Нова технологія дасть змогу переробляти відходи на спеціальних лініях. Сміття сортуватимуть, а після — перероблятимуть. При цьому органічні частини не йтимуть у повітря: з них видобуватимуть біогаз, а з нього вироблятимуть електроенергію. Але «з коліс» переробляти відходи Вінниця не готова, оскільки така технологія вимагає великої підготовчої роботи, зокрема забезпечення контейнерами для кожного виду відходів, деякою технікою.

Сказати, що для вінничан це було складно зробити — нічого не сказати. І через «дірки» щодо цього у законодавстві, передовсім у земельному (тому питання відведення землі вирішувалося на рівні Кабміну), і через недовіру населення до сміттєвих «чорнобилів». Адже місцеві мешканці й гадки не мають, що у Європі сміттєпереробні заводи будуються мало не в центрі великих міст, оскільки на них задіяні такі сучасні технології, які не завдають шкоди довкіллю.

— Плануємо експеримент із сортування відходів на два види — органічні й неорганічні, — каже Ігор Корольчук. — Розділяти на більше поки що нереально: і люди до цього не готові, і технічно процес забезпечити поки що неможливо. Наприклад, щоб установити додаткові контейнери для роздільного збирання, треба збільшити їх кількість, розширити майданчики для контейнерів, а у дворах багатоповерхівок стільки місця немає. Бракує коштів на придбання контейнерів. Тож така технологія — у віддаленій перспективі. Для початку спробуємо сортувати те, що виносимо з квартир, бодай на два види....