На Рівненщині взяли курс на те, щоб дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забрати з інтернатів та притулків у сім’ї. Із 25 будинків сімейного типу, які є на Рівненщині, 13 — у Рівненському районі. В одному з таких у селі Олександрія Рівненського району, де батьками-вихователями є Тамара Лисенко-Куцелик та її чоловік Олег Куцелик, побувала на Миколая в гостях, прихопивши з собою для малечі скромні сувеніри від «Голосу України» та фрукти.

Звістка про те, що начальник сектору зв’язків із громадськістю УМВСУ у Рівненській області підполковник міліції Тамара Лисенко-Куцелик та її чоловік, працівник державної служби охорони Олег Куцелик вирішили стати батьками-вихователями дев’яти дітей, хоча й здивувала, але водночас і порадувала, бо знала, що тим пощастило. Адже за зовнішньою серйозністю, чого вимагала попередня робота, у подружжя добре серце.

— Ми спочатку хотіли взяти на виховання двох маленьких дівчаток — чотирирічну Юлю та п’ятирічну Софійку, — розповідає Олег Васильович. — Але нам сказали, що у них ще є брати і сестри — всіх дев’ятеро. Ми розуміли, що не можна їх розлучати, це буде для них ще одним стресом. Нам же потрібно було все зважити: чи зможемо підняти дев’ятьох дітей, вивести їх у люди. Дітям довелося чимало пережити: їхня мати пиячила, не дбала про них, тому її позбавили батьківських прав. Але наші друзі обіцяли нам підтримку, допомогу...

Тамара Лисенко-Куцелик ділиться враженнями свого дитинства:

— У нас по сусідству жили діти, мати яких кинула і десь вешталася по світу — таких називають «зозулями». Пригадую, як їх забрали в інтернат. Нелегкою у них виявилася доля. Тож я твердо переконана: діти повинні виростати і виховуватись у сім’ях.

— Щоб познайомитися з усіма дітьми (а це Віталій, Назар, Юрій, Аліна, Аня, Оксана, Даринка, Софійка і Юля), дати їм можливість і нас краще узнати, ми з дружиною організували пікнік з рухливими іграми у лісі. Ми придивлялися до них, вони до нас... — каже батько-вихователь.

— А ми теж переживали, чи сподобались, — довірливо прошепотіла мені на вухо одна із старших дівчаток. — Дуже чекали, коли нас заберуть з притулку.

Дні, поки батьки-вихователі оформляли документи, робили ремонт у спільній квартирі, яка займає весь другий поверх у лісному котеджі в Олександрії, для дітей, як вони довірливо зізналися, тягнулися дуже довго. І все ж у липні всі зібралися до гурту: їх дев’ятеро, батьки-вихователі та син Тамари Петрівни Святослав, який теж захотів жити у такій великій родині.

Оскільки були літні канікули, то глава сім’ї Олег Васильович, який любить збирати гриби, риболовлю, полювання, щоб ще більше згуртувати сім’ю, організовував для всіх тихе полювання. Звичайно, контролював, які гриби беруть до кошика діти. Припасли чимало маслючків, заготовили щавлю, чимало інших солінь на зиму.

— Діти теж брали у цьому участь. Вони взагалі дуже працьовиті, — хвалить усіх Тамара Петрівна. — Скажімо, салат «Олів’є» готуємо дуже швидко, бо кожна з дівчаток подрібнить один або другий інгредієнт. На кухні мені стараються бути у пригоді, навіть найменші. А я тому рада, бо зростають господинями. Найстарша Аліна, якій тринадцять, і тісто на вареники замісить, і наліпить, та й інші страви вміє смачно готувати.

У тому житті, де про них не дбали і про яке вони намагаються не згадувати, Аліні справді довелося перекласти на свої тендітні дитячі плечі турботу про менших сестричок: вона їм замінила маму — прала, куховарила для усіх. А старші брати Віталій та Назар, які нині навчаються у Квасилівському профтехучилищі на газозварника та автослюсаря, у свої підліткові роки заробляли на харчі для дітей. Добре, що односельці з розумінням і співчуттям ставились до дітей, які через непутящу матір потрапили у складні життєві обставини.

Звикнувши до мене як до гості одягнені у святкові сукні дівчатка (Миколая чекали) погодились на фотосесію біля ялинки. Потім зі старшими дівчатками заводимо мову про те, ким хочуть стати, коли виростуть. Аня, якій 10 років, чесно каже, що ще не визначилась, Оксана у свої дев’ять твердо вирішила стати лікарем або медсестрою, щоб рятувати людей, хоча й не проти взяти у домашніх інтерв’ю. Аліна ж не приховує, що мама Тамара для неї авторитет і вона у майбутньому хоче піти її стежкою — працювати у міліції.

Тим часом до нашої розмови приєднались і найстарший шістнадцятирічний Віталій та дванадцятирічний Юра. Віталій, хоч і навчається на газозварника, але має хобі — любить ремонтувати мобільні телефони і комп’ютери. Хвалиться, що із трьох старих мобілок склав крутішу. Справді, виглядає так, ніби щойно з магазину. Юрко ж налягає на навчання, бо тільки так, вважає, можна здобути хорошу освіту і чогось досягти у житті.

— А ось із старшими дівчатками доводиться більше займатися, — каже Олег Васильович. — Бо за боротьбою за виживання вони свого часу не мали змоги вчитися. То тепер доводиться доганяти прогаяне...

Безпосередні і щирі, дівчатка присіли біля мене на дивані, розповідають новини, менші навіть обняли мене за шию, довірливо поклали голівки на плече. Як мати розумію, що вони тягнуться до всіх, хто прийшов до них із добром. Ось і своїх батьків-вихователів, які люблять і дбають про них, вони з перших днів почали називати мамою і татом. Щоправда, старші діти до такого звертання прийшли дещо пізніше, ніж молодші.

— Ось так вони обліпили і мою маму, яка приїхала до нас у гості, — каже Тамара Петрівна. — Та розчулилась і сказала, що дітки ніби повернули її у молодість, коли в нашій хаті, що у селищі Клесів Сарненського району, було так само багатолюдно. У нашій сім’ї було шестеро дітей, а разом з іншими домочадцями за стіл сідало десятеро осіб. Тож і моя мама, і я звикли до великої кількості людей у хаті.

А на Миколая у цю домівку справді навідалось чимало гостей з подарунками, серед яких був і народний депутат України Юрій Вознюк (на знімку). Найменша Юля вийняла з одного з пакунків під ялинкою блокнот, ручку і, примостившись прямісінько на килимку, почала малювати різні фігурки і сонечко. Десь чула, що дитячими малюнками передається настрій і стан маленької душі. Схоже, після життєвих хмар і гроз нарешті стало сонячно дитині у цьому лісовому будиночку...

На знімку: найменша Юля вийняла з одного з пакунків під ялинкою блокнот, ручку і, вмостившись просто на килимку, почала малювати різні фігурки і сонечко.

Таку велику сім’ю дуже важко зібрати гуртом для фото у сімейний альбом, але на Миколая не було тільки Назара.

 

Фото Олександри ЮРКОВОЇ.