Як реагуватиме законодавчий орган на виклики суспільства, чи можна депутатів примусити працювати в комітетах та сесійній залі, про що дискутуватимуть у Верховній Раді найближчим часом. Про це розмова із заступником Голови Верховної Ради Оксаною СИРОЇД.

— Оксано Іванівно, у 1996 році, ще студенткою, ви працювали помічником народного депутата Юрія Юхновського. Кількома роками пізніше була ще й робота в Кабінеті Міністрів. Чи часто пригадуєте ті часи, порівнюючи тодішні парламент і уряд із теперішніми?

— Уже вісімнадцять років спостерігаю за діяльністю парламенту. Часто кажу під час інтерв’ю чи публічних заходів, що ми переживаємо, на жаль, занепад парламентаризму в Україні. Хочеться вірити: вже пережили. Сподіваюся, нині ми можемо творити і бути свідками його відновлення.

Але останніми роками парламент перебував у сумному становищі. Сильними були скликання Верховної Ради до 2000 року. Доки в оцей кабінет (заступника Голови Верховної Ради. — Авт.) в 1998-му не зайшов Віктор Медведчук. Він перший, хто почав системно нищити український парламентаризм. Відтоді зменшено кількість пленарних засідань, присвячених голосуванню за законопроекти, дні уряду перетворили на години уряду, а годину уряду перенесли на п’ятницю на ранок. У зв’язку зі змінами до Конституції законодавчий орган фактично перетворився на акціонерне товариство та машину для штампування рішень. Парламент втратив свою інституційну гідність. Бо депутати на своєму місці не відчували власної значущості та відповідальності перед суспільством. Усе вирішували кілька людей.

Пам’ятаю часи, коли Президенту Кучмі тільки Верховна Рада й могла опонувати. Неможливо собі уявити в такій якості парламент минулого скликання. Адже результатом такого, успішного на користь держави, опонування було прийняття Конституції 1996 року. Це був парламент «других читань», коли законопроекти розглядали в сесійній залі постатейно, коли кожне окреме положення голосували поступово. І це був, певною мірою, «золотий вік» українського парламенту. Нині цього немає не лише інституційно. Воно забуте. У парламенті залишилися одиниці, хто це пам’ятає. Тих, хто не забув почуття гідності від того, що ти є представником народу, що можеш від його імені приймати рішення в його інтересах. Відчуття своєї політичної професії — це не тоді, коли зобов’язаний сидіти на роботі з дев’ятої до шостої і приходити в день голосування, а тоді, коли несеш відповідальність за кожну поправку, яку подаєш, і кожну норму, за яку голосуєш. Я мрію, щоб у цьому скликанні вдалося відновити таке почуття гідності.

— Ви часто кажете, що прийшли у Верховну Раду, щоб змінити законодавчу процедуру. У чому полягатимуть ці зміни?

— Минулого тижня депутати працювали в комітетах. Мені цікаво відстежити, скільки засідань відбулося за час, відведений для такої роботи, скільки рішень прийнято. Ми живемо у складний час, коли для держави треба зробити дуже багато. Є стільки законопроектів, зареєстрованих депутатами нового скликання. Є ті, які розглянуто попереднім складом парламенту в першому читанні, не всі вони погані.

Водночас є стереотип, за яким тиждень роботи в комітетах розглядається окремими депутатами як канікули, можливість зайнятися своїми справами. Оце і свідчить про відсутність законодавчої процедури. Бо робота в комітетах — це той майданчик, де повинна відбуватися фахова дискусія. Народні обранці, які знаються на певній галузі й об’єднані профільним комітетом, мають можливість поспілкуватися із громадськістю, професійними асоціаціями, будь-якими іншими зацікавленими сторонами. Фактично, що інтенсивніше обговорення на цьому етапі, то більше гарантій: законопроект прийме суспільство. Бо всі зацікавлені групи, яких він стосується, будуть розуміти його природу, усвідомлюватимуть, що вдалося відстояти, а що ні. Саме тому робота в комітеті — це один із фундаментальних стовпів законодавчої процедури. І ми повинні разом із громадянським суспільством і з медіа повернути депутатів назад у комітети. Інша частина законодавчої процедури — робота в сесійній залі. Тут важливе і перше читання, коли обговорюється, чи потрібен такий законопроект взагалі і що він має регулювати. Але основа — друге читання. У цій процедурі видно позицію кожного народного депутата, кожної політичної сили. Не лише стосовно законопроекту в цілому, а й стосовно окремих його положень. Це важливо для суспільства.

— Але як можна примусити працювати людей, які впродовж уже багатьох років, як ви самі кажете, звикли до роботи в такому розхолодженому темпі?

— Треба створити нову звичку. Старі звички долаються тільки новими — це психологічний момент. Як їх створити? Звісно, це забере якийсь час. Не слід очікувати, що одного дня скажеш: «Ідіть працювати в комітети» — і всі підуть. Але можна, наприклад, робити стенограми засідань комітетів публічними. Нехай поки що технічно не вистачає ресурсів подавати їх у друкованому вигляді, хоча, думаю, і це з часом реалізується. Можна ж виставляти 

аудіостенограму на сайті Верховної Ради. І тоді зацікавлене середовище зможе почути, що в комітеті двадцять законопроектів ухвалено без обговорення за одну годину, і дізнатися, що ці документи отримали одноголосну підтримку. Тоді легко видрукувати список депутатів, подивитися назву законопроекту і поцікавитися: «Як такий чутливий закон ні в кого не викликав зауважень». Тільки в такий спосіб — через публічність, через критику, через прискіпливе ставлення до депутатів можна змінити ситуацію.

— Не так давно жваво обговорювали перспективу створення у нас двопалатного парламенту. Можливо, така докорінна зміна могла б поліпшити ефективність роботи нашого законодавчого органу?

— Усе залежить від добросовісності тих, хто пропонує такі речі. Я залишаюся прихильником однопалатності українського парламенту. Хоча й розумію позиції людей, які пропонують такі зміни. Скажімо, як конституційна модель, це можливо. Але, беручи до уваги недобросовісність тих, хто пропонував цю модель, і з якою метою вона мала використовуватися... Я досі не вірю, що ми можемо її застосувати на користь, а не на шкоду країні.

— Ви виступали з ініціативою створити закон про Президента. Ця ідея ще жива?

— Вважаю, такий документ має бути. Діяльність глави держави, як і Кабінету Міністрів чи інших органів державної влади, повинна бути врегульована законодавчо. Закон завжди робить будь-який інститут влади сильнішим і відповідальнішим, зокрема в очах суспільства.

— Схоже, ви не боїтеся кардинальних підходів до розв’язання проблем. Приміром, днями поінформували про фінансовий аудит апарату Верховної Ради. Чи не боїтеся нажити собі ворогів?

— Ідеться виключно про ефективність. Парламент нового зразка, нової якості потребує допомоги інституції, яка підтримує його діяльність. Якщо така інституція залишиться у старому світогляді, а ми намагатимемося рухатися вперед, ми не зможемо співпрацювати. Для того, щоб просуватися синхронно, апарат Верховної Ради повинен виконувати функції, яких потребує модерний європейський парламент. Не вважаю, що фахівці, які тут працюють, мають чогось боятися. Більшість фахівців апарату є інституційною пам’яттю для парламенту. Мова лише про те, що ми маємо переглянути, які виконуються функції в апараті і чи всі вони тепер потрібні. Наприклад, слід запровадити електронний документообіг тощо. Це нарешті перехід у ХХІ століття. Аудит — це ніяке не ноу-хау. Це відповідальний підхід до планування своєї діяльності. Тому не бачу в цьому драматичності. Подивіться на людей на вулиці — в них глобальна недовіра до всього. Я розумію, що апарат Верховної Ради захований за депутатами і його не видно. Весь негатив на себе бере парламент як такий. Але ж апарат — це також державна установа. Суспільство, особливо ті люди, які приходять сюди і стикаються із закритістю цієї установи, вони ж також мають свою історію взаємовідносин із нею. Для прикладу: журналісти писали не один запит для отримання хоч якоїсь інформації про штатний розпис, кошторис, посадові інструкції в апараті. Ця інформація ніколи не оприлюднювалася, хоч і є публічною. Тому ці зміни треба прийняти серцем, сказати, що прийшов на це час, і бути готовим рухатися далі.

— Складається враження, що у вашому житті все пов’язано з юриспруденцією. Навіть говорите чіткою мовою, як закон пишете. Чи маєте захоплення, які допомагають відпочити від юриста в собі?

— До парламенту мені щастило, мабуть, більше, ніж іншим людям, бо моя професія була моїм хобі. Викладала в університеті, займалася науковими дослідженнями. Фактично це було і моїм заробітком, і тим, що приносило задоволення. Окрім іншого, думаю, я така сама, як і всі люди. У мене ті самі радощі — родина, друзі, спілкування з людьми, книжки.

— Яку нині читаєте книжку?

— Дуже сумую за тим, що не вистачає на це часу. Але от взялася перечитати Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій». Читаю англійською, щоб підтримувати належний рівень мови.

— Дякую за розмову.

Розмову вела Надія СМІЯН.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ» 

Оксана Сироїд народилася 2 травня 1976 року в Городищі Сокальського району Львівської області. Народний депутат восьмого скликання від об’єднання «Самопоміч», заступник Голови Верховної Ради. У минулому — директор Української правничої фундації, експерт «Реанімаційного пакета реформ».

У 1993 році із золотою медаллю закінчила Червоноградську загальноосвітню школу І—ІІІ ступенів №7. Того ж року вступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія», який закінчила у 1997-му та отримала ступінь бакалавра політології. Далі — навчання в Центрі правничих студій Київського національного університету імені Т. Шевченка. І тут з відзнакою здобула ступінь магістра права. Ще рік навчання в Оттавському університеті і ступінь LL.M. (Master of Laws).

Працювала помічником голови Української республіканської партії, помічником народного депутата України, провідним спеціалістом апарату міжвідомчої аналітично-консультативної ради з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин при Кабінеті Міністрів, експертом з питань соціальної реформи проекту програми розвитку ООН «Підтримка економічних, соціальних та адміністративної реформи в Україні», національним менеджером проектів у сфері верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні тощо. Була членом комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України, співавтором низки документів, зокрема проекту нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів», членом експертної групи Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з підготовки законопроекту про розвиток і застосування мов.

ДОВІДКА

«Зіткнення цивілізацій» — теорія американського політолога та соціолога Самуеля Гантінгтона, за якою вирізняють дев’ять світових цивілізацій: західну; ісламську; православну; конфуціанську; японську; буддистську; індуїстську; латиноамериканську; африканську.

Вважається, що на зміну двополярному світові приходять сутички між цивілізаціями. Межу між західною та православною цивілізаціями Гантінгтон прокладає по річці Збруч.