Юрій КУЛИК: «Пенсійному забезпеченню — справедливість і гідний рівень»

 

— Як відомо, профспілки підтримали необхідність та основні напрями пенсійної реформи і заявили, що має бути створена система, яка б грунтувалася на засадах справедливості й забезпечила єдиний принцип для всіх — залежність розміру пенсії лише від тривалості трудового стажу й одержуваного заробітку.

Насамперед не забезпечено соціальну справедливість в обчисленні пенсій. Загальні розміри пенсій низькі: при мінімальній пенсії за віком 894 гривні, а максимальній — 8940 гривень середній розмір пенсії становить 1478 гривень. При цьому з 13,5 мільйона пенсіонерів майже 10 мільйонів отримують пенсії до 1500 гривень, з них — майже 2,5 мільйона — до тисячі гривень у розмірі від 1001 гривні і до 1200 гривень — 5,2 мільйона осіб. Це практично на межі бідності.

Немає належного підвищення пенсій залежно від темпів зростання середньої заробітної плати в країні. Залишаються діяти десятки законодавчих актів, якими передбачено інший порядок призначення та перерахунку пенсії окремим категоріям працівників, є проблеми при призначенні пенсії на пільгових умовах та інші. І найголовніше: у поточному році вперше кількість платників єдиного соціального внеску — 13,2 мільйона осіб — стала меншою за кількість пенсіонерів, що вкрай загострило ситуацію із фінансовим забезпеченням Пенсійного фонду.

У Верховній Раді України перебувають на розгляді десятки законопроектів, якими запропоновано суттєві зміни до законодавства. Тобто народні депутати України виявляють високу активність у пошуках подальшого реформування пенсійної системи. Вийшло так, що сьогодні політики фактично диктують умови та порядок здійснення пенсійного забезпечення. Звичайно, це неправильно, адже саме сторони соціального діалогу — профспілки, які представляють інтереси працівників, роботодавці та уряд — повинні насамперед бути активними учасниками цього процесу, а не асистентами в парламенті.

Торік ми разом із соціальними партнерами опрацьовували низку законодавчих пропозицій, за результатами було підготовлено два законопроекти. Один з них, яким передбачено зарахування до стажу роботи жінкам періоди відпусток по вагітності та пологах, удосконалення окремих питань з обчислення та виплати пенсій, прийнято Верховною Радою, підписано Президентом України і з 1 липня ц. р. цей закон набрав чинності. З іншого — питання фінансування пенсій для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими та важкими умовами праці, Верховна Рада запропонувала доопрацювати його. І ми цим тепер займаємося.

Крім модернізації солідарної системи, потрібно подумати над перспективою подальшого впровадження накопичувальної системи та удосконаленням системи недержавного пенсійного забезпечення.

— Пенсійна реформа в 2011 році проведена невдало. Сподівання людей на усунення несправедливості й істотне підвищення рівня матеріального забезпечення не справдилися.

Профспілки категорично висловлювали заперечення щодо підвищення пенсійного віку та підвищення на 10 років страхового стажу, необхідного для призначення пенсій в мінімальному розмірі, у той спосіб як це було запропоновано урядом. Насамперед потрібно було привести в дію наявні ресурси в економіці, спрямовані на поповнення бюджету Пенсійного фонду. Передусім — за рахунок підвищення оплати праці, детінізації економіки, легалізації трудових відносин, розширення зайнятості. А там — резерви на десятки мільярдів гривень. Але підвищення пенсійного віку відбулось, а пропозиції з наповнення Пенсійного фонду залишилися на папері.

Що ми пропонуємо? Наприклад, альтернативою директивного підвищення пенсійного віку для жінок могло б стати стимулювання пізнього виходу на пенсію та встановлення права дострокового виходу після 55 років за наявності тривалого стажу роботи.

Потрібно зняти з Пенсійного фонду невластиві для нього виплати, а це, за даними Мінсоцполітики, — 41 мільярд гривень, які могли б бути спрямовані на підвищення пенсій.

Необхідно усунути несправедливість в обчисленні пенсій, призначених у різні роки, і щорічно підвищувати пенсії на величину темпів зростання середньої зарплати в країні, а не 20 відсотків, як це робиться останніми роками.

Врешті-решт, забезпечити поступовий перехід на однакові правила та норми пенсійного забезпечення для всіх громадян, прозорість і зрозумілість у пенсійному забезпеченні.

— Раніше працюючі пенсіонери мали право через кожні два роки роботи перераховувати пенсію з урахуванням стажу і заробітку після призначення пенсії. Такий порядок перерахунку пенсій був справедливий, оскільки пенсіонери, продовжуючи працювати, сплачують (і за них сплачуються) внески на пенсійне страхування, розмір яких є досить високим. Крім того, це є стимулом для залучення пенсіонерів до трудової діяльності, що сьогодні при скороченні чисельності зайнятого населення є вкрай важливим.

З 2011 року відповідно до внесених змін до законодавства, пенсії за роботу після їх призначення перераховуються лише з додаванням стажу роботи. Це знизило мотиви продовжувати працювати, сплачувати внески до Пенсійного фонду, і значна частина пенсіонерів перейшла працювати в тінь.

Якщо взяти зарубіжний досвід, то там пропонують різні фінансові стимули для більш тривалого перебування осіб пенсійного віку на ринку праці. Наприклад, зменшення податку на доходи, отримані у віці з 55 до 65 років, більша тривалість стажу роботи винагороджується більш високим коефіцієнтом заміщення (75—80 відсотків заробітку) для працівника, який працював, наприклад, 45—50 років, та інші.

На жаль, в Україні сьогодні працюючим пенсіонерам за два роки роботи після призначення пенсії її розмір збільшується лише на 2,7 відсотка, що є вкрай низьким рівнем підвищення. Тому ми переконані, що різними стимулами, у т. ч. пенсійними, маємо заохочувати пенсіонерів продовжувати працювати після призначення пенсії.

— Маємо розуміти, що роботи зі шкідливими та важкими умовами праці — це роботи, що вимагають фізіологічних зусиль, які призводять до фізичного зношування та передчасного старіння, а також більш швидкого зменшення спроможності працювати порівняно з іншою, звичайною діяльністю.

Нам потрібно скорочувати виробництва, робочі місця із шкідливими та важкими умовами праці.

Така ситуація є наслідком недостатньої уваги з боку роботодавців та держави до реалізації відповідних профілактичних заходів, відсутності ефективної системи медичного забезпечення і оздоровлення працюючих.

Тому, розглядаючи питання щодо реформування пільгового пенсійного забезпечення, пріоритетним напрямком подальшої діяльності має стати вирішення питання безпечної праці.

Зрозуміло, що повністю ліквідувати шкідливі та важкі умови праці неможливо, адже є шахти, виробництва хімічної промисловості тощо. Для працівників цих підприємств має бути обов’язково збережено достроковий вихід на пенсію. Щодо працівників інших виробництв, то це має вирішуватися через покращення умов праці, і роботодавці насамперед повинні нести відповідальність за це.

— Так, профспілки свого часу підтримали пропозицію щодо запровадження в Україні обов’язкової накопичувальної системи, але із низкою застережень. Насамперед накопичувальна система не повинна відволікати значні кошти із солідарної системи, а для цього потрібно збільшити надходження до бюджету Пенсійного фонду та розв’язати інші проблеми в пенсійному забезпеченні, про що йшлося вище. Має бути відповідна нормативно-правова база, створено необхідні економічні умови і головне, розроблено гарантії збереження накопичених коштів.

Але донині не зроблено реальних кроків щодо легалізації заробітної плати та трудових відносин, що не дає змоги вирішити проблеми солідарної пенсійної системи. Залишається значним дефіцит коштів Пенсійного фонду (хоча і зменшується) — на цей рік він становить понад 20 мільярдів гривень.

Дискусії із зазначеного питання вже ведуться. Торік Федерація профспілок України проводила круглий стіл стосовно ризиків обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, були прийняті відповідні Рекомендації. Нещодавно проведено круглий стіл Мінсоцполітики, де також обговорено питання запровадження накопичувальної системи. Поки що в обмежених масштабах, наприклад, для працівників, які не досягли 25 років.

— Світовий досвід свідчить, що вищий рівень зібраності страхових внесків забезпечується у разі виконання адміністрування цієї функції установою соціального страхування.

Із запровадженням в Україні єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування функцію з його адміністрування покладено на Пенсійний фонд України. Збір нарахованих страхових коштів становив до 99,6 відсотка, і ці кошти миттєво, без посередників, спрямовувалися на виплату пенсій та інших страхових виплат. Чи забезпечить такий рівень зібраності коштів Міністерство доходів і зборів? Це ще питання! Передачу адміністрування єдиного соціального внеску Міністерству доходів і зборів профспілки не підтримували. Ми розуміємо, що страхові кошти, які відкладені із заробітної плати кожного працюючого, можуть перетворитися на податок і розчинитися в державному бюджеті та бути використані на латання численних бюджетних дірок.

Потрібно зазначити, що експеримент з передачі функцій збору соціальних страхових внесків податковим органам в Російській Федерації тривав дев’ять років і привів систему обов’язкового соціального страхування у цій країні до повної розбалансованості й кризи. Працівники заплатили за це зниженням рівня власних соціальних гарантій практично за всіма напрямками соціального страхування. Повністю зникли страхування від безробіття, на санаторно-курортне лікування і оздоровлення працівників і членів їх сімей, були обмежені виплати з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологах.

Сьогодні проходження страхових коштів через органи Держказначейства вже призвело до проблем з фінансуванням страхових виплат, зокрема з оплати лікарняних листків, регресних виплат потерпілим на виробництві, фінансування дитячого оздоровлення тощо. Це викликає невдоволення і протести людей.

Отож профспілки докладатимуть усіх зусиль для вирівнювання ситуації, здійснення страхових виплат своєчасно.

А тим Часом

На жаль, за період з 2004 року це не зроблено. Не розв’язали нагальних проблем у пенсійному забезпеченні і зміни, внесені до законодавства з 1 жовтня 2011 року.

ДослІвно

А ситуація у сфері охорони праці залишається складною. У шкідливих та небезпечних умовах праці сьогодні працює кожний четвертий робітник, збільшується кількість вперше виявлених профзахворювань, число яких зростає на 5—7 тисяч щорічно.