Понад тисячу деталей налічується в гвинтокрилі, який виготовив інженер з села Бронниця Могилів-Подільського району, що на Вінниччині, Анатолій Стафійчук. Машина може підніматися в небо на висоту два кілометри, зависає в повітрі на мінімальній відстані від землі шість метрів. І це ще не всі технічні характеристики єдиного в селі повітряного «птаха».
— Мій гелікоптер повноцінна машина, тільки менших розмірів, — каже Анатолій Стафійчук. — На ньому можна виконувати ті самі вправи, що й на заводській машині — повороти, задній хід, зависати в повітрі навіть на висоті шести метрів. У небо піднімаюся з будь-якого місця. Раніше злітав навіть з подвір’я. Щоправда, тоді ще не було сусідніх будинків. Тепер не ризикую. Транспортую вертоліт на машині в поле і там запускаю двигун.
Гелікоптер-малятко Стафійчука одномісний. Інженер працював над ним понад чотири роки. У машині понад тисячу деталей. Співрозмовник каже, що кожну з них перебрав руками по чотири рази. Саме стільки разів удосконалював свій гвинтокрил. «Для чого мені цей клопіт? — запитує співрозмовник. — Кожна людина знаходить те, що шукає. Це закон Всесвіту. Мені все життя сниться, що я літаю. Якщо небо кличе, треба відгукуватися».
Польоти уві сні та наяву
— Ще з дитинства мені сниться, що я літаю, — каже Анатолій Стафійчук. — І тепер бачу такі сни. Якщо ж піднімаюся в небо насправді, такі сни зникають. Літаю не тільки на своєму гелікоптері. Частіше роблю це на дельтаплані. Я член Могилів-Подільського клубу дельтапланеристів. Діти мої, Юля, 16 років, і 12-річний Владислав, теж члени цього клубу. Вони так само люблять польоти, як і я. Разом з сином піднімався в небо на власному вертольоті. Було трохи незручно, бо машина одномісна.
Однак враження від спільного польоту з батьком у Владислава залишаться на все життя.
Про те, щоб зробити літальний апарат, Анатолій Стафійчук задумувався, ще коли навчався у школі. Тоді у юнака було хобі — радіомоделювання. Ніколи не думав, що дитячі мрії можуть стати реальністю. Колега по роботі, інженер Могилів-Подільського районного вузла зв’язку, де працює Стафійчук, Олександр Омельченко, якось підбадьорив його. Мовляв, а чому не візьмешся за конструювання, у тебе ж золоті руки, ти все вмієш ними робити?
— Окрім бажання, у мене не було нічого — ні матеріалів, ні коштів на їх придбання, ні знайомих фахівців, які знаються на авіації, — каже пан Анатолій. — Тепер можу сказати, що головне не запчастини, важливішим є бажання людини досягти поставленої мети. Якщо ти прагнеш цього, знайдуться і потрібні люди, які допоможуть, і кошти, і матеріали... Спрацьовує закон Всесвіту: кожна людина знаходить те, що шукає. Кажу про це тому, що саме так вийшло у мене із створенням вертольота і я особисто переконався у справедливості цих слів.
Перелітати через Дністер заборонено
— Мав я трохи неприємностей зі своїм стрибунцем, — розповідає пан Анатолій. — З СБУ приходили до мене, і з прикордонного загону. Але ми порозумілися. Мені пояснили, як правильно зробити, щоб не стати порушником закону. Я отримав усі необхідні дозволи у прикордонників. Щоправда, перед кожним польотом зобов’язаний інформувати їх. Це не проблема. Тим паче, що в сусідню Молдову не збираюся літати. Бо гелікоптери з одним двигуном дозволено експлуатувати тільки над водою або над полями.
Друзі з дельтапланерного клубу допомагають Анатолію перевезти його гвинтокрил до місця старту. Зберігається він у гаражі на подвір’ї. Встановлюють на причіп авто і гайда в дорогу. Торік гелікоптер Стафійчука бачили на престижній сільськогосподарській виставці.
— Не знаю, яким чином довідалися про мого крилатого друга на Черкащині, — каже Анатолій. — Але саме тамтешні аграрії запросили мене на виставку. Приїхали представники відомої аграрної компанії. Сказали, що такою машиною зручно вносити трихограму на поля. Але перед цим треба показати техніку на виставці. Взяли на себе витрати на доставку вертольота туди й назад. Я готувався піднятися в небо. Організатори виставки спочатку погодилися, але потім передумали. Втім, так само не літала й інша техніка для обробки полів, представлена на виставці.
Вінницька область.
Інженер Анатолій Стафійчук перед польотом на вертольоті, виготовленому своїми руками.
Фото надано Анатолієм СТАФІЙЧУКОМ.
Двигун від... мотоцикла
Консультантом і керівником у Стафійчука під час його роботи над гелікоптером був інженер Василь Артемчук з Житомира. «У Василя Яковича авіаційна освіта, — каже співрозмовник. — Він працював на авіазаводах. Має вертоліт власного виробництва. Я йому дуже вдячний за допомогу, поради, а головне — за підтримку. Він не раз приїжджав до мене, я їздив вчитися до нього. У нас склалися дуже гарні стосунки. Не знаю, чи зумів би я без його порад зробити літальний апарат».
Однак поради-порадами, а робити все доводилося самому. Багато деталей замовляв через Інтернет. Частину з них виготовили на двох місцевих заводах — машинобудівному і приладобудівному. Двигун взяв від мотоцикла з коляскою МТ-10. Попервах не вірив, що двигун, потужністю 38 кінських сил, може підняти в небо машину. Вісім годин налітав на ньому. Зараз встановив потужніший — на 54 кінські сили, від автомобіля «Сузукі».
Найбільше запам’ятався конструктору перший пробний політ. Не тим, що він не вдався. Машина тоді все-таки відірвалася від землі, але одразу опустилася на неї. «Декілька разів пострибала, як той птах з перебитим крилом, що силується піднятися в небо, і на цьому все закінчилося, — каже Анатолій. — Але треба було бачити, як все це відбувалося!»
Випробовував вертоліт на сільському стадіоні. Людей зійшлося! Кожному хотілося побачити, як односельчанин підніметься в небо. Головне — чи підніметься? «Зіваки так тісно обступили машину, що я боявся двигун запускати, міг зачепити когось гвинтом, — розповідає Анатолій. — Попросив знайомих, щоб допомогли відправити натовп від машини на безпечну відстань. Довго це тривало. Поки всі бажаючі не сфотографували машину, не відійшли. А потім така невдача! Одне слово, осоромився перед земляками. Як кажуть, то був не мій день».
Старт повторив після доопрацювання деяких вузлів. З другої спроби все вдалося. Піднявшись у повітря на стадіоні, пролетів над селом трохи більше ста метрів і приземлився на подвір’ї власного будинку. Звідти знов стартував і повторив маршрут. Такою виявилася перша повітряна дорога його машини. Від щастя почувався на сьомому небі. А наступного дня чоловікові трохи підрізали крила несподівані гості.
Анатолій Стафійчук (40 років) — випускник Одеської академії зв’язку імені Попова. Саморобний гелікоптер конструктор назвав СА-1 (цифра один свідчить про зміну модифікації, спочатку був двигун однієї марки, тепер іншої). Розшифрувати літери не складно — з першої починається прізвище, з другої — ім’я конструктора. Вага вертольота 165 кг. Вантажопідйомність — 250 кілограмів. Найбільша висота польоту — 2 км. Максимальна швидкість — 120 км/год.
