Про географічні мапи житель селища Демидівка, депутат Рівненської обласної ради Олександр Башмат знає дуже багато. Хоча б тому, що, отримуючи свою першу інститутську спеціальність «землевпорядкування», детально вивчав геодезію, картографію, фотограмметрію, власноруч викреслював сотні картографічних прив’язок до певних територій.

Олександр Павлович вважає, що географічна мапа — це не тільки точне зображення за допомогою умовних знаків земної поверхні на площині у певній проекції, а й своєрідний поводир в історію. Це й спонукало Олександра Башмата до колекціонування географічних мап з неодмінною прив’язкою до рідного краю. Нещодавно його колекція, в якій майже сотня різнопланових і різночасових картографічних обрисів, поповнилася найстарішою мапою, де відображено демидівські терени. Цій мапі понад 600 років.

— Я — колекціонер з невеликим досвідом, — каже Олександр Башмат. — Усе почалося випадково. Якось до мене звернулися уродженці Демидівського району, які нині живуть в Австралії, з проханням допомогти в пошуку історії церкви у селі Дубляни. Шукаючи текстовий матеріал, несподівано натрапив на незнайомі географічні назви. Спочатку в «Статистичному описі церков та приходів Волинської єпархії» за авторством Миколи Теодоровича — це кінець ХІХ століття. Потім на середньовічних картах. Порівняння виявилося доволі цікавим, у дечому навіть неочікуваним. Ось так і зародилася ідея — віднайти щонайбільше зображень тієї місцини, з якою пов’язаний мій родовід.

— Чим цікаві мапи з вашої колекції?

— Кожна цікава, про кожну можна розповідати годинами. Скажімо, серед найбільш детальних та великомасштабних я відзначив би мапи передвоєнного періоду. Тоді, наприкінці тридцятих — на початку сорокових років минулого століття, Радянський Союз, ніби відчуваючи, що по мапах доведеться воювати, перевидав, вдосконалив усі наявні попередні проекти. Відтак, споглядаючи на них, скажімо, по своїй рідній Демидівці я бачу, де були не тільки головні об’єкти, а й навіть присадибні ділянки. Якщо взяти до уваги давніші карти (XVІІІ століття), то вони дещо дрібніші, але не менш промовисті. Бо по них відкрилося чимало населених пунктів (і не лише хуторів), які нині стерлися з лиця землі: Адамівка, Мар’янка, Чорна Лоза, Медушів, колонія Сілановиця, колонія Маркуза... — розповідає Олександр Башмат. — Цікаво, що на окремих мапах значився й національний склад населення. Так, по Демидівці є чітке розмежування на єврейський (торговельний) та український квартали. А в сусідній з Демидівкою Вербні поділ був на село та колонію. Зрештою, й понині тут ще дотримуються у розмовах топонімів «село Вербень» та «колонія Вербень». Позначалися колись на мапах й такі визначні віхи, як надання поселенню Магдебурзького права. Доволі цікавою волинською візитівкою є так звана археологічна мапа Антоновича. На ній — кургани, могильники, архітектурні пам’ятки. Одне слово, живі свідки історії. А щодо найдавнішої мапи з моєї колекції, то вона датується ХІV століттям. Тоді саме Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле, Галичина відійшла до Польщі, Волинь — до Литви, окреслювалися нові державні межі. У тому числі — й на мапі. Щоправда, ця мапа доволі примітивна і неточна. Деякі водойми на ній — як моря. Деякі кордони мали відхилення на сто—двісті верст. І все ж варто віддати належне тодішнім картографам за їхні напрацювання, які нині стали справжніми раритетами.

Хоча Олександр Башмат має багато мап із шести минулих століть, все ж йому хочеться ще більше дізнатися про минуле рідного селища Демидівка, яке нинішнього року відзначає 500-річчя з часу першої згадки.

— На одній із мап XVІІІ століття Демидівка мала своє замчисько. Значить, колись тут був замок. Але про нього історія чомусь замовчує. От би з цього приводу довідатися щось більше. Як і про одноколійну залізницю, що сто років тому тягнулася до Демидівки. Про неї існують перекази, а ось жодних позначень на картах щодо її протяжності немає. Цікавим, вважаю, було б порівняння, як протягом століть змінювалися сільськогосподарські угіддя на території, де ми сьогодні живемо... — каже демидівський колекціонер. — Так що для подальшого пошуку маю чимало орієнтирів. Заодно раджу усім стати прихильнішими до старих мап, навчитися їх читати, бо з них можна почерпнути багато цікавого.

До речі, перше зібрання мап Олександра Башмата отримало назву «Історичні карти малої батьківщини».

Рівненська область.

Колекціонер старих географічних мап Олександр Башмат із мапою 1505 року, на якій зображені волинські терени.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.