11—13 липня в місті Ульм на Дунаї відбулася Перша конференція парламентаріїв країн Дунайського регіону. В її роботі взяла участь делегація Верховної Ради України. Про підсумки цього заходу наша розмова з керівником делегації народним депутатом України Сергієм ГРИНЕВЕЦЬКИМ (на знімку).

— Сергію Рафаїловичу, для початку — про підсумки першої конференції парламентаріїв країн Дунайського регіону: чому вона була присвячена, які питання порушували?

— Конференцію проводили з цілком конкретною метою — сприяти налагодженню співробітництва парламентаріїв країн Дунайського регіону для реалізації Дунайської стратегії Європейського Союзу. У зв’язку з цим хочу нагадати, що стратегію ЄС для цього регіону було схвалено Європейським парламентом у червні 2011 року. Вона є насамперед політичним документом, який містить орієнтири для держав регіону й інституцій Євросоюзу із забезпечення розвитку Придунав’я. Документ цей унікальний за низкою параметрів. По-перше, його реалізація торкнеться не тільки дев’яти дунайських держав — членів ЄС, а й країн-сусідів ЄС: Сербії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Республіки Молдова, і, звичайно, України. По-друге, це комплексний документ, який охоплює не тільки сферу транспорту, а й питання екології, розвитку культури й туризму, освіти й багато інших.

Для України значення стратегії обумовлене насамперед тим, що в контексті курсу на європейську інтеграцію цей документ відкриває для нас додаткові можливості для входження в спільний європейський простір.

Крім того, Дунайська стратегія може розглядатися і як інструмент регіонального розвитку.

Під час конференції пролунали дуже цікаві виступи представників Єврокомісії й наших колег. У них порушувалося багато з питань, які турбують і сучасну Україну, а саме: подолання бідності, боротьба з корупцією й організованою злочинністю та інші. Ще раз хочу наголосити, що Дунайська стратегія — комплексний документ і охоплює всі аспекти розвитку цього регіону.

За підсумками конференції було прийнято підсумкову декларацію. До слова, за пропозицією народного депутата Юрія Крука до цього документа було окремим протоколом прийнято доповнення, підтримані Головою Комітету бюджетного контролю Європарламенту паном Міхаелем Тойером.

Для інформації: друга конференція відбудеться в Будапешті наступного року, а третя — в Україні.

— Ви не раз виступали за необхідність  активнішої політики України на Дунаї. Цьому присвячено низку ваших статей і виступів. Проте далеко не завжди позиція України в дунайському питанні була чіткою. Як ви вважаєте, чи допоможе регулярна участь українських парламентаріїв у роботі Дунайської парламентської конференції формуванню цієї позиції?

— Безумовно. Для початку згадаймо, що в парламентаріїв досить широкі можливості для участі в реалізації Дунайської стратегії: від парламентського контролю над діяльністю виконавчої влади до безпосередніх законодавчих ініціатив. Крім того, депутати можуть стати такою необхідною сполучною ланкою між експертним співтовариством, що працює у цій сфері, та органами виконавчої влади. У прийнятій підсумковій декларації конференції, зокрема, вказано на необхідності активно залучати населення країн до реалізації стратегії.

На жаль, в України поки що справді немає чіткого розуміння політичного й економічного значення Дунаю. Чомусь вважається, що це проблема або вузькорегіональна, що стосується одного чи кількох регіонів, або вузькогалузева, що охоплює роботу портів і судноплавних компаній. Але, на моє глибоке переконання, дунайська проблематика виходить за межі й однієї галузі, і одного регіону.

До речі, приклад такого підходу продемонстрував Євросоюз своєю стратегією, подавши комплексне бачення проблем цілого регіону, у який входять держави з різним рівнем соціально-економічного розвитку, з різною історією, культурою, традиціями. До речі, і відносини між цими країнами також не можна назвати простими. Ідеться не тільки про країни колишньої Югославії. Чимало проблем у відносинах Румунії й Угорщини, Румунії й України, України й Молдови. Але є об’єднавчий стрижень — ріка Дунай, де кожна з країн окремо свої проблеми не розв’яже.

Україна свого часу також спробувала застосувати комплексний підхід. В 2004-му уряд, який тоді очолював Віктор Янукович, затвердив Комплексну програму розвитку Українського Придунав’я до 2010 року. Вона охоплювала всі аспекти — від розвитку транспортної інфраструктури до екології. Однак уже незабаром винятково з політичних мотивів нове «помаранчеве» керівництво перестало фінансувати програму. За цей час Україна стала стрімко втрачати свої позиції на Дунаї. Єдиним позитивним чинником можна вважати поновлення робіт з будівництва каналу Дунай—Чорне море через гирло Бистре.

З участю України в розробці Дунайської стратегії — майже аналогічна історія. Ця участь була багато в чому формальною і декларативною. Робота над стратегією почалася ще в червні 2009 року, а наша країна просто спізнилася. Як результат, сьогодні визначено координаторів усіх програм, але України серед них нема. До того ж, за оцінкою експертів, проекти, запропоновані українською стороною, носили локальний або національний характер і не ґрунтувалися на баченні комплексного характеру проблем, що стоять перед усіма дунайськими країнами. Це сталося почасти й тому, що спочатку до складу міжвідомчої робочої групи ввійшли представники органів влади, а експерти, учені опинилися поза процесом прийняття рішень.

Тому нам треба активно надолужувати згаяне. Наскільки мені відомо, сьогодні експертними організаціями розпочато реалізацію низки проектів, пов’язаних із Дунайською стратегією. Вважаю, що до їхніх позицій варто було б дослухатися.

— Ви згадали про Комплексну програму розвитку Українського Придунав’я. Справді, у той період це був проривний документ. Але час минув, більшість проблем так і залишилися невирішеними, нагромадилися нові. До того ж у питанні про судноплавний канал Дунай—Чорне море постійно присутній і сильний зовнішній тиск, зокрема, Румунія неодноразово висловлювалася проти цього українського проекту...

— Позиція Румунії справді відома. Відомі й причини, з яких румунська сторона вкрай негативно ставиться до реалізації Україною проекту зі створення глибоководного ходу. Адже український канал підриває румунську монополію на вихід з Дунаю в Чорне море й веде до перерозподілу вантажопотоків. А це вже серйозні фінансові втрати. Я думаю, що Україна повинна адекватно реагувати на заяви румунської сторони. Наприклад, Румунія має намір проводити на Дунаї гідротехнічні роботи, які, за оцінками вчених, можуть негативно вплинути на подальший перерозподіл гідрологічного балансу в дельті ріки й призвести до її деградації. Це йде врозріз не тільки з національними інтересами України, а й із цілями й завданнями Дунайської стратегії ЄС.

Однак є й зворотний бік медалі. У нас часто люблять поговорити про «румунську загрозу», але при цьому залишаються байдужими до проблем дунайських регіонів, зокрема, півдня Одеської області. Я вже казав, що Україна спізнилася зі своєю участю в розробці Дунайської стратегії. Як результат, сьогодні Румунія є співкоординатором двох програм — «Розвиток внутрішнього судноплавства» і «Моніторинг екологічних ризиків».

Зрештою, не Бухарест же прийняв рішення припинити фінансування Комплексної програми розвитку Українського Придунав’я, не Румунія заважає нам почати будівництво автотраси Одеса—Рені, яка є життєво необхідною й для регіону, і для країни в цілому. Це все результати нашої власної недалекоглядності.

А її негативні наслідки вже можемо бачити. Дунайські порти переживають глибоку кризу. Відбувається скорочення робочих місць, люди в пошуках роботи виїжджають або в інші міста, або за кордон. Видача румунських паспортів громадянам України, проти чого торік виступило українське МЗС, — не тільки політична проблема, а й економічна. Адже якби в Придунав’ї працювали підприємства, платили зарплату, було вирішено проблеми якісного водопостачання й газифікації, навряд чи в жителів регіону виникло б бажання одержати румунський паспорт, щоб вирушити на заробітки за рубіж.

— Важливе значення для України, як і для всіх дунайських держав, відіграє судноплавство на Дунаї. Більше 20 років тому Радянське Дунайське пароплавство, а згодом — Українське Дунайське пароплавство — займало провідні позиції на ріці. Однак війна в Югославії завдала істотного удару по позиціях дунайського судноплавства. Війна закінчилася, але проблеми залишаються...

— Частка дунайського судноплавства в загальному обсязі перевезень внутрішніми водними шляхами Європи в 2012 р. становила близько 10%, що створює певне уявлення про його значні резерви. Водночас ринок перевезень зазнає постійного тиску різних чинників. Зокрема, серйозного удару по судноплавству завдала світова фінансово-економічна криза.

Крім того, дунайський судноплавний шлях найчастіше не витримує конкуренції із залізничним і автомобільним транспортом. Основною причиною традиційної слабості дунайського судноплавства є нерозвиненість інфраструктури й нерівномірність розвитку її окремих елементів. Саме цей чинник гальмує впровадження на Дунаї нових, насамперед швидкісних, технологій перевезень, які за часом і вартістю доставки вантажів могли б конкурувати із залізницею й автомагістралями. На Дунаї значна кількість перекатів. І при недостатній кількості опадів, як було, приміром, торік, вузькі ділянки закриваються, що у свою чергу веде до втрати вантажопотоків.

Таким чином, сьогодні на порядку денному стоїть питання модернізації інфраструктури. Дунайська стратегія ставить перед собою масштабні завдання в сфері судноплавства, серед яких — усунення вузьких місць для того, щоб у 2015 р. судна могли здійснювати ефективне плавання протягом усього року, а також розвиток ефективних терміналів у дунайських портах для зв’язку внутрішніх водних шляхів із залізничним і автомобільним транспортом.

Однак ці завдання потребують серйозних фінансових ресурсів, а в технічному плані — ефективних проектних рішень. Фінансові ресурси кожної з національних держав обмежені. Отже, досягти мети можна тільки спільними зусиллями. Про це наша делегація говорила на конференції в Ульмі на Дунаї.

Крім того, нині Україна бере найактивнішу участь у роботі над оновленою Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї, у якій обговорює принцип вільного доступу до ринку перевезень, тобто уникнення будь-яких видів дискримінації. ТаІ дата прийняття цього документа і набрання ним чинності не визначені. Водночас у дунайському судноплавстві, як і раніше, є і виникають нові адміністративні бар’єри на шляху доступу до ринку.

Є ще один аспект. За останній час дунайський флот не обновлявся. Цей чинник, а також падіння обсягу перевезень у басейні Дунаю, призводять до того, що висококваліфікований персонал із придунайських країн Східної Європи їде на роботу в західні басейни. Понад те, професія річковика в окремих європейських державах уже не вважається престижною, центри підготовки плавскладу закриваються. А Україна має у своєму розпорядженні потужний потенціал підготовки фахівців і готова брати участь у ринку професійної праці на водному транспорті.

— Та не тільки судноплавство, як ви наголосили, є пріоритетом Дунайської стратегії. Які ще напрями, на ваш погляд, важливі?

— Скажемо інакше. Неважливих напрямів у Дунайській стратегії немає. Взяти хоча б тему енергетики. Останнім часом дедалі більшу увагу приділяємо розвитку альтернативної енергетики або, по-іншому, енергетики з поновлюваних джерел, таких, як енергія сонця чи вітру. Енергетичні проблеми України загальновідомі, а якщо говорити про придунайські області, то тут ситуація вкрай складна.

Наприклад, південь Одеської області не має надійних джерел енергопостачання, залежить від поставок електроенергії з інших держав, зокрема, з Молдавської ГРЕС, розташованої в невизнаній Придністровській республіці. Це неодноразово спричиняло виникнення небезпечних ситуацій, що загрожували відключенням регіону від енергопостачання.

Водночас саме Придунав’я за своїми природними умовами є найперспективнішим для розвитку альтернативної енергетики. Потенціал сонячної енергії тут на другому місці після Криму. Не менше можливостей і для вітрової енергетики. Треба сказати, що за останній час у напрямку розвитку альтернативної енергетики в Одеській області зроблено чимало. До речі, у цій сфері, на мою думку, можлива плідна співпраця з такими дунайськими країнами, як Румунія й Болгарія, де нині реалізуються серйозні проекти.

Особливе значення в контексті Дунайської стратегії для нас має реалізація спільних проектів містобудівного розвитку транскордонних регіонів. Її суть полягає у взаємному узгодженні просторового розвитку прикордонних територій. Вони, як правило, є периферійними й депресивними. Спільне планування дасть можливість уникнути незбалансованого використання територій по обидва боки кордону. Хочу нагадати, що Генеральною схемою забудови України передбачено створення спільних проектів містобудівного розвитку транскордонних регіонів Україна—Румунія, Україна—Молдова, Україна—Угорщина та інших. На конференції я висловив пропозицію про необхідність активізувати роботу в цій сфері.

Звичайно, є серйозний потенціал для розвитку туризму. Так, Дунайська стратегія одним із завдань ставить збільшення до 2020 року кількості туристичних поїздок на 50%. Настільки ж серйозні плани й щодо збільшення обсягів круїзного судноплавства, що має, використовуючи економічну термінологію, синергетичний ефект. Тобто воно стимулює й низку суміжних галузей, таких, як готельне господарство, система громадського харчування, транспорт і так далі.

У стратегії чимало уваги приділяється питанням наукових досліджень і покращення системи освіти. Вважаю, що українські вузи, розташовані в придунайських регіонах, виграють від участі в спільних проектах і програмах.

Розмовляв В’ячеслав ВОРОНКОВ.

ДОВІДКОВО

Дія Дунайської стратегії ЄС поширюється на чотири регіони України, розташовані у басейні ріки Дунай, — Одеську, Чернівецьку, Закарпатську й Івано-Франківську області.

ПЕРСПЕКТИВА

Дунайська стратегія одним із завдань ставить збільшення до 2020 року кількості туристичних поїздок на 50%.