«Голос України» неодноразово привертав увагу київської влади, правоохоронних органів, екологічних громадських організацій, політичних сил, у чиїх програмах — захист довкілля, до варварського знищення унікального ландшафтного парку майже в центрі української столиці. Остання добірка матеріалів на цю тему надрукована 17 липня.
Та вони мовчать. А от читачі газети обурені: «Невже ми справді дозволимо знищити Гідропарк? Чому б газеті, як колись, не стати «колективним організатором» та все-таки добитися змін на краще? А ми підтримаємо будь-яку акцію, спрямовану на захист довкілля і його перлини — Гідропарку».
Щодо цього скажемо лишень, що не завдання газети вести читачів на барикади. Ми показуємо життя, як воно є, а висновки мають робити громадяни. Сьогодні пропонуємо відгуки наших читачів на публікації «Голосу України», що порушують проблеми Гідропарку.
Вони чомусь не справляються із проблемою
Дуже уважно стежу за драмою (чи трагікомедією?) Гідропарку, зокрема, окупацією його узбережжя під плавучі ресторани і готелі нашими доморослими підприємцями. А також за нібито безуспішними спробами правоохоронних органів з ними «побуцатися». Що у них, у органів, сил, тобто повноважень обмаль? Чи причина все-таки в інших, усім відомих методах, за яких влада «не помічає» порушень?
Уважні громадяни згадають, що ситуацією з ресторанами і готелями на Дніпрі в межах Києва депутати Верховної Ради, транспортна прокуратура, представники КМДА зайнялися ще в грудні 2009-го. Тоді вони заявили, що практично всі орендарі ресторанів порушують правила пожежної безпеки, природоохоронне законодавство, скидаючи відходи від діяльності кафе й ресторанів у акваторію ріки. Прокуратура рекомендувала припинити діяльність ресторанів на Дніпрі. І їх справді з набережної відбуксирували на інші стоянки. Генпрокуратура і прокуратура Києва за фактами порушення закону під час надання дозвільних документів на швартування суден навіть порушила кримінальне провадження. Правда, щось не пам’ятаю інформації, кого і як саме за це покарали.
Але найживучішим — у воді не тоне — виявився арт-готель «Баккара». Він залишив набережну, щоправда, перебрався на інше місце.
І знаєте, що прикро? Вже через тиждень його менеджери оприлюднили інформацію, що «Баккара» працюватиме за новою концепцією: стане першим у Києві парк-готелем на Дніпрі, аналогів якому немає в Україні! Для чого перемістився в мальовничу зону Венеціанського острова, неподалік станції метро «Гідропарк». І пообіцяли облаштувати навколо цього корита ... зелену зону, і навіть власні пляжі. І знаєте, обіцянку виконали, забравши в киян шматок і берега, і парку, набудувавши там літніх веранд для кафе, автопарковки, і навіть комору для зберігання свого добра та захарастивши ще шматок узбережжя різним непотребом!
Одне слово, плюнули вони нам, киянам, в обличчя з усього маху. І не тільки вони, а й їхні «колеги», трохи скромніші за розмірами, що прилаштувалися поруч. Але якщо Дніпровська транспортна прокуратура про «Баккару» бодай заїкається — хоч якісь кроки робить, то про другий плавзасіб-ресторан і не згадує. То що ж це за свавілля, зрештою?
Михайло ДЕРЕВ’ЯНКО, киянин у четвертому поколінні.
На знімку: влітку в Гідропарку.
Фото Юрія ВЕНГЕРЕША (з архіву «Голосу України»).
**
Театр абсурду
Відверто скажу, що обговорення теми знищення Гідропарку і нібито намірів влади, правоохоронних органів навести тут порядок, нагадує мені театр абсурду.
Найцікавіше, що всі все знають: саме «борці» з порушниками природоохоронного законодавства і є власниками великих і маленьких забігайлівок, готелів і всіляких «бора-бор». Тих самих, що вже давно перетворилися на малі й великі кубла, куди відвідувачі відомого штибу приходять покористуватися послугами дівчаток, які приїхали із провінції й удень торгують тут-таки в МАФах або з лотків. Але в документах не шукайте імена власників. Їх можна вичислити хіба що за прізвищами тещ, тіток, сватів, котрі мешкають в областях. Але хто це робитиме? Не самі ж вони...
А під час перевірок можновладцями те, що відомо всім, убирається в такі гарні обгортки, мовляв, дотримуємося правил. Але здебільшого вони вдають праведний гнів, мовляв, якщо вже «воно побудоване, то це слід узаконити». Але ж їм, правоохоронцям і законникам, як нікому іншому, добре відомо, що капітальне будівництво на березі Дніпра, інших водоймах становить величезну екологічну проблему. Адже вони не оснащені системами очищення і все звалюють у «природу». Крім того, або, по-перше, у Гідропарку відсутня централізована каналізація, а рівень води дуже близький до поверхні. Тому й закриває СЕС час від часу тутешні пляжі, нібито через... зливи. Вони, мовляв, змивають у ріку й водойми сміття, яке залишають після себе відпочивальники, що, на жаль, теж правда.
Але нехай мені хтось відповість, допоки ми всі вдаватимемо, що справа у «зливах»?
Ніна ЗАСЄЄНКОВА.
**
Для тих, хто любить спокійний відпочинок
З інтересом стежу за публікаціями про Гідропарк. А замітка під назвою «Для столичної влади краще з «Водка-лендом?» влучила просто в ціль. Її автор цитує статтю з видання «Ландшафтна архітектура», де пояснюється, що гідропарки в цілому світі слугують для спокійного відпочинку громадян, купання, риболовлі, спорту. В інших країнах їх для цього навіть штучно створюють!
І це правильно. Принаймні у такий спосіб і відпочинок можна забезпечити, і наше унікальне довкілля якнайкраще зберегти. Бо як нині здебільшого «відпочивають» у Гідропарку? Літніми вечорами ця місцина здригається від гучної музики дискотек і не тільки їх, а й з інших «точок». Та так, що шибки дрижать навіть у мікрорайонах досить далеко звідти. Про нетверезих людей годі казати. А чому б не перенести дискотеки подалі від таких місць — молодь, вона й туди може дістатися. А Гідропарк залишити для тих, хто любить спокійний відпочинок, рибалку, спорт на свіжому повітрі, прогулянки лісом, який тут, дякувати Богу, ще не до кінця знищили. Для цього й надто великі інвестиції не потрібні. І не треба тут щось таке вибудовувати: прокласти пішохідні та велосипедні доріжки, встановити лавочки, облаштувати дитячі майданчики. Але жодних автомобілів! Скажете, що таке — для пенсіонерів? А чому б і ні, хіба ми цього не заслуговуємо? Утім, спокійний відпочинок до вподоби не тільки літнім людям.
З повагою, Іван Микитович, киянин.
**
«Качалка» на березі Дніпра — народний фітнес-центр
«Народний» фітнес-центр у київському Гідропарку (на знімку) здивував увесь світ. Про цю «тренажерку» просто неба на березі Дніпра тепер пишуть багато світових ЗМІ.Кілька років тому її для себе відкрив український фотограф Кирило Головченко. Тут він зробив знімки, що фотоальбомом вийшли у німецькому видавництві «Kehrer» за назвою «Kachalka. Muscle Beach». Відтоді його кілька раз перевидавали, а рецензії на нього з’явилися в багатьох газетах і журналах. Він також був представлений на останньому Франкфуртському книжковому ярмарку.
Сам автор каже: «Цей тренажерний «зал» просто неба його відвідувачі прозвали «качалкою». Тому кращої назви для фотоальбому годі було шукати! Мені, буває, закидають, мовляв, це ж купа брухту, динозаври якісь. Але я знаю, які це надійні конструкції, як багато для цього попрацювали їхні творці. З іншого боку, на мій погляд, це, якщо хочете, сучасний land art, новий конструктивізм».
А для іноземців, які такої винахідливості в житті не бачили, це — унікальне культурне явище. Вони вважають, що світу бракує таких безплатних проектів. Адже спорт — це єдина сфера громадського життя, яка не залежить від грошей, походження або соціального статусу. А в київську «качалку» приходять і молодь, і люди похилого віку, яких не лякають ні морози, ні спека. Вони займаються тут цілий рік, узимку витоптуючи в снігу доріжки до тренажерів, а восени змітаючи воду з лавочок. І зі здоров’ям у них усе набагато краще, ніж у багатьох, хто ранками з напівзаплющеними очима проїжджає повз у метро.
Місце унікальне, з незвичайною атмосферою, яку створюють усі ці підвальні штанги і дзенькіт ланцюгів, приварених до них. До речі, ентузіасти свого часу відстояли його від прихватизаторів. Адже воно, як свята земля — для тих, хто займається спортом не для мордобою, а для здоров’я...
І насамкінець цитата з видання «Шпігель-онлайн»: «Фоторепортаж Головченка розбиває стереотип, що склався в німецького обивателя про українців, як таких, що або п’ють горілку, або лузкають насіння на лавочці. Він по-сучасному відображає українську душу. Хіба київський Фітнес-парк не є культурним надбанням, яке слід занести до списку спадщини ЮНЕСКО?»
Ірина БОНДАРЧУК.
Фото Кирила ГОЛОВЧЕНКА.
