На початку липня в просторому вестибюлі будинку адміністрації гетьмана (так називають тут керівника) Карловарського краю Чехії чи не вперше за всю історію регіону зібралися десятки українців і чехів — відкривали виставку наших художників. А потім протягом двох тижнів усі відвідувачі владних кабінетів мали можливість перед аудієнцією в державних чиновників чи після вирішення своїх проблем затриматися перед полотнами українських митців. І заслуга в цьому очолюваного Владиславом Роговим Союзу українців Богемії, який активно утверджується в житті Карлових Вар, плекаючи наші національні традиції, як це вже спостерігалося тут і раніше.
Так, після повоєнної депортації німецького населення з території Чехії, коли виникла потреба заселення покинутих будівель і земель, до Судетів було переселено частину вояків Першої Чехословацької бригади. Як відомо, спочатку вона складалася з 307 чехів, 19 словаків і 7260 закарпатських українців. Пізніше з 15 тисяч вояків цієї бригади понад 11 тисяч були саме українцями. Як правило, це були ті закарпатці, котрі в 1940—1941 роках втекли до СРСР з-під окупаційного гніту угорців, але одразу ж потрапили до радянських концтаборів як «шпигуни». А в роки війни їм дозволили «змити кров’ю свої злочини» в складі вищезгаданої військової формації.
Серед таких був і уродженець Рахова Микола Гулин. Будучи на той час сповненим сил та енергії, він закінчив гімназію, почав студіювати на юридичному факультеті в Празі, де екстерном складав іспити. З Праги переселився до Мікулова на Мораві, де зайнявся торгівлею. Був сильно ангажований громадськими справами. В Мікуловському окрузі зорганізував ціле українське поселення і заснував Союз українців Моравії із числа колишніх вояків Першої Чехословацької бригади.
Та коли в 1948 році до влади прийшли комуністи, нова влада ліквідувала Союз українців Моравії як антидержавну організацію, а його як голову заарештувала. В обласній тюрмі у Зноймі оповістили йому такі звинувачення: спроба державного перевороту, антикомуністична діяльність, співпраця із західними розвідками, допомога втечі реакційних діячів на Захід, антирадянська пропаганда та інші «злочини», що тягнуло на довгорічне ув’язнення.
Будучи непоганим юристом, Микола Гулин відмовився від адвоката і на інсценованому суді захищав себе сам. Його щастям було те, що судили ще старі судді й прокурори, які керувалися законом, не політичними вказівками. Тому й зміг себе після восьмимісячного ув’язнення захистити. Його звільнили з-під арешту через «нестачу доказів», після чого повністю реабілітували, дали відшкодування, і він зміг повернутися в армію, однак вже продовжив службу в Карлових Варах.
Але активний Микола Гулин і тут не міг бути осторонь національного життя свого народу. Вже в 1949 році в Карлових Варах ним було засновано Українське культурне товариство у складі громадської «Освітньої бесіди». Навколо Гулина тоді зібралося понад 600 українців з усієї Західної Чехії. Такий цікавий факт: членський внесок становив 200 чехословацьких крон, а заробітна платня в середньому була на той час 1200 крон.
Українці Карлових Вар і околиць у ті роки мали свій великий хор під керівництвом Ольги Дутко. Їм вдавалося влаштовувати концерти не лише в Карлових Варах, але також у Празі та інших містах Чехословаччини. Регулярно організовували різні лекції, концерти, фільмові вечори, публічні забави тощо. Скажімо, в концертній залі Антоніна Дворжака в Карлових Варах українці відзначали 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Особливо активними членами товариства були: Є. Маслова, Р. Ржегакова, Л. Тржешнякова, Е. Долинайова, М. Черницинова, М. Рішкова, О. Рішкова, Є. Бартошова, М. Гончаренко, І. Долинай, А. Турянський, В. Шкелебей, М. Раль, Д. Сметана, Ф. Богак, М. Михайлів, Ю. Беца, М. Гайдош, А. Симканич.
Але все це розбилося з приходом у 1968 році нових «визволителів» зі Сходу. Українське життя припинилося, багато наших земляків з Карловарщини емігрували на Захід.
І лише сьогодні українське життя в Карловарському краї починає відроджуватися. Дошукуючись його витоків, члени нинішньої української громади насамперед хочуть вшанувати діяльність своїх попередників пам’ятною дошкою на будинку, де збиралися українці в 1949—1968 роках. Але головне завдання — представляти чехам і відвідувачам Карлових Вар сучасне українство. І згадана художня виставка — перша ластівка в цьому плані.
Наші земляки, до речі, вже мають свій культурний центр у Деполтовіцах, що поряд з Карловими Варами.
Володимир Сергійчук, доктор історичних наук.
Українська громада в Мікулові. 1947 рік.
