Сьогодні для розбудови громадянського суспільства в нашій країні, поза сумнівом, є всі необхідні передумови. Не випадково окремі її елементи окреслено в передвиборній програмі Президента України Віктора Януковича «Україна для людей», в основу якої покладено оновлення суспільних відносин, підвищення дієвості державної влади, забезпечення прогресивного розвитку країни, гідного рівня життя її громадян. Зазначу, що у цьому контексті не можна не згадати системний підхід до реформування держави. Зокрема, це й Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010. Ним передбачено зменшення кількості міністерств, створення в системі центральних органів виконавчої влади державних служб, державних інспекцій, державних агентств, а також оновлення системи центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Логічним продовженням президентського указу став Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 рок № 3166-VІ, котрий уже на законодавчому рівні визначив організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.

Завершено перший етап судової реформи, яка сприяла становленню в Україні незалежної судової гілки влади в рамках системи поділу влади в демократичному суспільстві. В державі окреслено чіткі завдання подальшого розвитку правосуддя, а це реальне утвердження верховенства права у суспільстві й забезпечення кожній людині права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.

На заключній стадії перебуває реформа кримінальної юстиції. Прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс, який експерти Ради Європи назвали одним із кращих на континенті та рекомендували пострадянським країнам узяти його за взірець. Відповідно до європейських стандартів ведеться активна робота над реформуванням органів прокуратури та адвокатури.

На особливу увагу заслуговує також Указ Президента України «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї» від 21 лютого 2011 року № 224/2011. Його метою є підготовка пропозицій з удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин, забезпечення максимальної транспарентності, загальнодоступності, демократичності й деполітизації цього процесу, невтручання у нього суб’єктів владних повноважень, а також започаткування широкого обговорення конституційних ініціатив із залученням громадськості, учених, міжнародних експертів.

Разом з тим, прикро, але за роки незалежності в Україні було напрацьовано чимало різноманітних проектів реформування, проте не всі вони знайшли своє реальне практичне втілення. Це однаковою мірою стосується і затвердженої Постановою Верховної Ради від 28 квітня 1992 pоку Концепції судово-правової реформи в Україні і Концепції правової реформи в Україні, підготовленої Робочою групою з реформування економічного законодавства в Україні та схваленої на засіданні Вченої ради Інституту законодавства Верховної Ради України 19 червня 1997 року, і Концепції адміністративної реформи в Україні та Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року № 810/98 тощо.

Надто жваво точилися дискусії й навколо концепції адміністративно-територіальної реформи, запропонованої свого часу тодішнім віце-прем’єр-міністром Р. Безсмертним, головною метою якої було запровадження трирівневого територіального поділу (за чисельністю населення: громада — не менше 5 тис. осіб, район — не менше 70 тис., регіон — не менше 750 тис.), а також запровадження міст-районів і міст-регіонів.

З історії відомо чимало фактів, що переконливо засвідчують важливість питань організації території держави як для повсякденного життя, так і для успішності її внутрішньої політики, а врешті-решт, і для її історичної долі. Тому організація державної території, засади й особливості стосунків між центром та органами місцевої влади завжди були предметом пильної уваги, і на них зважали як у поточній політичній діяльності, так і у приписах правового характеру, котрі діяли та діють сьогодні в Україні й інших державах.

До цього слід додати, що нині вже практично завершено реалізацію першого етапу адміністративної реформи, запропонованої й започаткованої Президентом України Віктором Януковичем, активно опрацьовуються пропозиції з проведення її другого етапу, який стосується реорганізації роботи територіальних органів виконавчої влади.

Однак, попри розпочаті та наявність у державі, без перебільшення, системних реформ, останнім часом деякі політичні сили, використовуючи певні прорахунки в діяльності окремих інститутів державної влади щодо питань оцінки минулих історичних і релігійних подій, наявних проблем реалізації соціальних та молодіжних програм, земельної реформи і, особливо, правоохоронних органів робляться спроби сформувати вкрай негативне ставлення громадян до органів внутрішніх справ, підбурюючи їх до бунтів, погромів тощо, спрямовуючи їх тим самим на дестабілізацію ситуації в суспільстві.

Не секрет, що сьогодні йдуть неправомірні заклики й підбурювання громадян до непокори працівникам правоохоронних органів, протиправного втручання в діяльність органів державної влади. Прикро про це говорити, але завдячуючи таким діям останнім часом значно збільшилась кількість скарг на дії працівників міліції. У більшості вони не підтверджуються, проте в ряді випадків вони є справедливими. Запевняю, на всі порушення з боку міліції йде жорстке, проте справедливе реагування міністра. На його позиціях зупинюсь у тексті. 

У цілому наявна криміногенна обстановка в державі викликає різку критику міліції в засобах масової інформації, яка містить огульні звинувачення у непрофесійності, небажанні займатися своїми прямими обов’язками, перевищенні своїх службових обов’язків тощо.

Не проводячи ґрунтовний аналіз, без урахування політичної та економічної ситуації в державі, яка тісно пов’язана із зовнішнім світом, шпальти газет рясніють яскравими заголовками, що викривають, чи то звинувачують міліцію: «Перевертні в погонах», замисліться над цим заголовком «Обережно, міліція», «Міліціонерів перевірять на детекторі брехні» і т. п. Аналогічний процес відбувається і на окремих телеканалах. Автори цих публікацій та телепрограм, а також їх редактори в погоні за сенсацією чи то виконання чийогось завдання свідомо очорняють роботу міліції, чим сприяють дестабілізації в суспільстві.

Тому громадянам слід розуміти, що не від нагнітання ситуації в суспільстві залежить рівень громадської безпеки, прав і свобод та законних інтересів. Мир і спокій в суспільстві залежить передусім від чітко налагодженої роботи правоохоронних органів.

Очевидно, що ці дії кимось зрежисовані. Тож закономірно виникає запитання: а хто автор цього сценарію? І чому основні вимоги зводяться виключно до відставки міністра? Хоча в той же час вони наголошують, що від зміни керівників відомств ситуація в державі не зміниться, оскільки необхідно міняти систему управління органами державної влади. Відповідь на це запитання ми побачили під час виступу В. Захарченка у Верховній Раді України, де окремими політичними силами здійснювався на нього шалений психологічний тиск з метою спонукати його прийняти вигідне для них рішення. Комусь не подобається те, що він проводить реформи у відомстві. І, до речі, жодна опозиційна партія до цього часу не запропонувала свого бачення проведення таких реформ. Понад те, для значної кількості тверезо мислячих людей є незрозумілими так звані соціологічні дослідження. Кого вони опитували, які організаційно-технічні процедури використовувались для отримання даних, фактів, явищ та процесів у діяльності міліції? Вони заявляють про низький рейтинг, фіксують тільки негативний образ міліції, що відтворюється в масовій свідомості громадян. Але ж міліція живе, працює в соціумі, в якому тільки за роки Незалежності нашої держави, виконуючи свій службовий обов’язок, понад 1 тис. працівників органів внутрішніх справ віддали своє життя та майже 9 тис. — отримали поранення. Це свідчить про героїзм та самовідданість тих, кому народ довірив пильнувати свій спокій. 

Закономірно виникає запитання: чому не доноситься до суспільства інформація про тисячі врятованих співробітниками міліції людських життів? 

Також не зрозуміло чому в ЗМІ не відстежується, наприклад, робота тисячі дільничних інспекторів міліції, які, не рахуючись з особистим часом, обділяючи свою сім’ю увагою, проводять більшість часу на закріпленій за ними території, з її мешканцями, з іншими сім’ями, що потребують їхньої поради чи то втручання. А хто із ЗМІ поцікавився, у яких умовах вони працюють, як вони технічно оснащені та яка у них зарплатня, чому вони витрачають власні кошти на вирішення службових завдань? Я маю на увазі телефонний зв’язок, транспорт, соціальний захист.

А напевно, тому, що не на часі, така інформація не є сенсаційною, а власникам ЗМІ та окремим політикам потрібен чорний піар, штучно створені проблеми, щоб доводити градус напруги в суспільстві до точки кипіння.

Керівництво Міністерства внутрішніх справ, його співробітники не забувають про подвиг людей, які віддали своє життя під час виконання службових обов’язків. Запрошують їх близьких і рідних та разом з ними вшановують загиблих.

На власні пожертви побудували музейний комплекс загиблим працівникам органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків (на знімку), біля якого на вірність служінню українському народові присягають молоді співробітники органів внутрішніх справ, і зокрема, курсанти Національної академії внутрішніх справ. Проте, на жаль, жодне друковане видання, окрім відомчих, чомусь не висвітлює цих подій.

Безперечно, кожна людина хоче почуватися захищеною і має в цьому бути впевненою. Йдеться передусім про захист життя, здоров’я, свобод і прав українських громадян, їх нерухомості та матеріальних цінностей, проте не слід забувати й про фізичний захист життя та здоров’я самих працівників міліції, які захищають спокій та законні інтереси громадян. Аналіз свідчить, що майже 80% таких ситуацій в світі потребує їх фіксації та втручання міліції чи поліцейських органів.

Не секрет, що практично кожного дня ми є свідками того, що в сучасному цивілізованому світі, в Україні людина стикається з безліччю проблем, пов’язаних в тому числі із захистом її прав і свобод.

Є вони і в нашій державі. Багато з них накопичувалися роками, тому зазначу, що є багато проблем та викликів серед особового складу органів внутрішніх справ. Останні події, що відбулися у Врадіївці за участі місцевих працівників міліції, а також конфлікт, що виник через господарську суперечку на Святошинському торговельному ринку в м. Києві, який згодом був спровокований певними представниками політичних сил у штурм районного управління міліції, є яскравим цьому підтвердженням, і не можуть не викликати тривогу як у міліцейському відомстві, так і в суспільстві.

Проте пересічному громадянину інколи вже складно розібратися і зрозуміти, де відбувається бунт, народний гнів, а де банальний політичний піар, 

оскільки в центрі таких подій, як правило, перебувають молодики певної статури, які байдужі до проблем населення. Вони виконують так звану роботу. Сьогодні однієї політичної сили, а завтра протилежно іншої, аби тільки платили гроші. Очевидно, що сьогодні члени нашого суспільства, також й співробітники міліції, стали заручниками політичної боротьби за владу в державі. Ще вчора несли службу, стояли в одній шерензі, а сьогодні є супротивниками із політичних мотивів чи інших суспільних інтересів.

На сьогодні незалежно від партійної позиції, релігійних переконань, соціального та майнового стану всі ми, у разі вчинення проти нас кримінального злочину, чи правопорушення, а також у разі порушення наших прав та свобод, звертаємось до правоохоронних органів, міліції, а вже потім до прокуратури чи то суду.

Аналіз засвідчує, що в міліцію 80% дзвінків надходять від громадян, що потерпіли від правопорушення чи стали його свідком, лише 10% — дзвінків до рідних, близьких і 5% — до знайомих. Решта 5% дзвінків, що надходять до міліції, пов’язані із повідомленнями про випадок та наданням медичної допомоги.

Я свідомий того, що не у всіх випадках, з яких звертаються громадяни до правоохоронних органів, міліція діє на високопрофесійному рівні. Ще, на жаль, маємо нечасті випадки некоректного ставлення до громадян. Вчиняються також окремими правоохоронцями й злочини. Це негідники. Вони прийшли в міліцію не за покликом душі, а з інших міркувань. Цього ми не приховуємо, із цим ганебним явищем у системі безпощадно боремося.

Проте, вочевидь, що причини нинішнього стану в міліції треба шукати не тільки в одній міліції, адже міліція — це живий організм суспільства, його важлива частинка. До органів внутрішніх справ приходять громадяни нашої держави, члени нашого суспільства, наші брати, сестри, рідні, близькі, знайомі тощо. Переважна більшість із них — це чесні, порядні та віддані своїй справі співробітники. Проте робота з кадрами потребує змін та удосконалення. Тому керівництво держави, члени колегії Міністерства внутрішніх справ докладають послідовних зусиль для подолання цих ганебних негативних явищ.

Ні для кого не є секретом, що практично всі лідери партій у парламенті вже включилися у виборчу президентську кампанію 2015 року, використовуючи при цьому всі можливі й неможливі, правові й позаправові інструментарії, не завжди як законні, так і дозволені, задля досягнення своєї мети — великої політики.

Не залишився осторонь цієї боротьби й лідер Компартії України Петро Симоненко, його інтерв’ю газеті «Комсомольська правда в Україні» «Міліціонерів перевірять на детекторі брехні», де Петро Миколайович, посилаючись на події, що мали місце у Врадіївці, у властивій йому манері нещадної критики влади, озвучує свою ідею реформування силових структур держави.

Мене особисто зацікавили окремі його позиції щодо реформування міліції, оскільки вони є нагальними та важливими. По-перше, його пропозиція щодо повернення контролю за органами внутрішніх справ місцевим радам, зокрема, через унормування за ними повноважень щодо погодження призначень і звільнень керівників відповідних територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, не позбавлена раціональності. До того ж вона узгоджується з курсом держави щодо реформування місцевого самоврядування в Україні.

Як відомо, стаття 7 Конституції встановлює, що в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. При цьому, дієвість місцевого самоврядування забезпечується не лише ефективною співпрацею з органами державної влади та їх посадовими особами, а й через контроль органів місцевого самоврядування за роботою територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади на місцях. У цьому сенсі розширення кадрової компетенції місцевих рад щодо погодження керівників органів виконавчої влади на місцях, насамперед керівників міліції, сприяє, на наш погляд, зміцненню місцевого самоврядування в Україні.

Поза сумнівом, існуюча нині в Україні система місцевого самоврядування значною мірою не відповідає очікуванням та потребам жителів територіальних громад і суспільства загалом. У силу цього, з урахуванням вимог Європейської хартії місцевого самоврядування та положень Програми економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», на сьогодні Мінрегіонбудом, спільно з Радою Європи, розроблена та обговорюється Концепція реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Її метою є передусім зміцнення базового рівня місцевого самоврядування — територіальних громад, наближення якісних адміністративних послуг до потреб їх жителів. Схожі положення щодо мети і завдань удосконалення відповідного розділу Основного Закону обґрунтовані й у Концепції внесення змін до Конституції України, розглянутої 21 червня 2013 року на четвертому пленарному засіданні Конституційної Асамблеї. Але реформа місцевого самоврядування не є справою одного дня і щодо її реалізації необхідні не так полум’яні заклики, як самовіддана щоденна робота, до якої вже сьогодні активно залучено Міністерство внутрішніх справ і його органи.

На сьогодні чинне законодавство передбачає інший порядок погодження кадрових призначень керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, включно з органами внутрішніх справ. Зокрема, пункт другий частини 5 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року визначає, що кандидатури на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади погоджуються з головами місцевих державних адміністрацій, якщо інше не передбачено законом. До того ж, відповідно до частини шостої статті 31 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року, голова місцевої державної адміністрації має право порушувати перед міністерством, іншими центральними органами виконавчої влади вмотивовані питання про відповідність займаній посаді керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший центральний орган виконавчої влади повинен у місячний термін прийняти рішення та дати обґрунтовану відповідь. Тобто Конституція та закони України відносять функцію погодження призначення та звільнення керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Тому наділення місцевих рад повноваженнями щодо погодження призначень і звільнень керівників відповідних територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України передбачає внесення змін до Конституції та законів України «Про місцеве самоврядування», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про міліцію», «Про місцеві державні адміністрації» та інші. Вирішення цього питання можливе лише шляхом прийняття Верховною Радою України відповідних змін і доповнень до законодавчих актів. Також слід враховувати й організаційно-правові, фінансові, матеріальні та інші аспекти конструктивного вирішення цього питання. Отже, очікуємо від народних депутатів виважених послідовних кроків, а саме внесення до сесійної зали відповідних законопроектів та прийняття їх консолідованою більшістю голосів.

Наступна пропозиція лідера Компартії щодо значного посилення вимог до кадрового відбору в міліцію також є правильною, проте не новою. На жаль, Петро Миколайович не запропонував механізму втілення її у життя.

Беззаперечно, що на сучасному етапі розвитку суспільних відносин гостро постає питання якісного комплектування органів міліції, що зумовлено, в тому числі, й обранням Україною європейського шляху розвитку, її інтеграції до європейського правового порядку. Саме тому зусилля керівництва Міністерства внутрішніх справ України, і зокрема, міністра сьогодні спрямовані на приведення функціональної структури Міністерства у відповідність до розпочатої у державі адміністративної реформи, щоб система органів внутрішніх справ стала більш відкритою і прозорою, а у свідомості громадян міліція із категорії карального органу перейшла в категорію органу із надання населенню якісного спектра послуг у сфері охорони правопорядку, щоб на роботу в органи внутрішніх справ приходили чесні, надійні, об’єктивні, непідкупні та віддані своїй справі майбутні співробітники.

За дорученням Президента України В. Януковича робочою групою за участю науковців підготовлена Концепція реформування органів внутрішніх справ України, яка знайшла своє схвалення на проведеній у стінах Національної академії внутрішніх справ міжнародній конференції за участю делегацій Американської асоціації юристів Ініціатива з верховенства права в Україні, Дипломатичних місій в Україні та офіцерів зв’язку іноземних країн. Наразі триває її доопрацювання.

Реформа передбачає розмежування функцій окремих органів системи Міністерства внутрішніх справ з метою уникнення їх дублювання. Оновлена модель Міністерства внутрішніх справ України має стати ключовою ланкою в реалізації поставленого Президентом України В. Януковичем завдання щодо відновлення присутності влади на місцях і забезпечення справедливого правопорядку.

Тож не випадково, на нараді керівництва МВС України за участю керівників територіальних підрозділів внутрішніх справ міністр оголосив звернення колегії МВС до особового складу, перед яким поставив завдання: здійснити невідкладні заходи щодо радикального реформування органів внутрішніх справ, перебудувати стиль управлінської діяльності, максимально наблизити свою діяльність до потреб громадян, рішуче і безкомпромісно протидіяти злочинності та корупції, кожному на своїй посаді забезпечити бездоганне виконання службових обов’язків, не допустити політизації діяльності органів внутрішніх справ, виключити практику маніпулювання статистичними показниками та їх свідомого викривлення, викорінити з діяльності органів внутрішніх справ будь-які кримінальні прояви, створити в міліцейських колективах атмосферу нетерпимості до порушення прав і свобод громадян, постійно підвищувати свій професійний і культурний рівень, виховувати нове покоління працівників органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ, запроваджувати в оперативно-службову діяльність найкращі взірці вітчизняного та зарубіжного досвіду, широко інформувати громадськість і засоби масової інформації про роботу міліції, своїми діями досягати нового сприйняття міліції в суспільстві.

Усі без винятку, як в центральному апараті Міністерства, так і його територіальних органах розуміють, що реалізацію визначених завдань неможливо буде здійснити без сформованого нового покоління кадрів міліції, оскільки в умовах нових викликів та загроз правопорядку, саме від них у вирішальній мірі залежить ефективність забезпечення законності й правопорядку в державі, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Безперечно, сучасна кадрова проблема в міліції обумовлена й значною плинністю кадрів. За роки незалежності не раз змінювалися міністри та члени колегії, і сумно, що за останні десять років з органів внутрішніх справ з різних причин звільнилися тисячі співробітників, особливо фахівці середньої ланки. Тобто чисельно практично повністю оновився її склад, а отже, зазнав значних змін і такий важливий інститут у забезпеченні зростання професійних кадрів, як інститут наставництва.

Саме тому міністр наголосив, що нам необхідно повернутися обличчям до Інституту наставництва в організації професійної підготовки співробітників органів внутрішніх справ, адже він сприяє вдосконаленню порядку організації професійної підготовки співробітників міліції. Організований і цілеспрямований процес оволодіння і постійного вдосконалення професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для успішного виконання завдань, покладених на органи внутрішніх справ. Завдання наставників виховати підшефних, зробити безпосередній вплив на формування професійно важливих навичок, забезпечити адаптацію в посаді й в колективі.

Цю почесну і відповідальну місію маємо покладати на кращих співробітників ОВС, які мають досвід як в службовій діяльності, так і життєвий. Бути наставником справа нелегка — потрібно не тільки вміти розказати і показати підшефному секрети професії, а й самому бути в усьому прикладом для наслідування. В період проходження стажування вони навчають молодь всіх тонкощів міліцейської роботи, допомагають у вивченні функціональних обов’язків, стежать за дотриманням ними дисципліни, проводять бесіди, відвідують їхні домівки, знайомляться з побутом кожного. Тому не можна недооцінювати роль наставництва в наших лавах. Найголовніше в цій роботі — виключення формалізму.

Проте, на жаль, із системи органів внутрішніх справ за останні роки в значній мірі було вимито професійно ядро, перш за все оперативних та слідчих підрозділів, що в свою чергу стало наслідком зниження професійного рівня сьогодні правоохоронців. Серед основних причин звільнення є низький рівень оплати праці, проблеми матеріально-технічного забезпечення підрозділів, декларативний соціальний захист, накопичення житлових та побутових проблем, перевантаження по службі та ненормований робочий день, що призводить до негараздів, перш за все, у сім’ях.

До речі, Петро Миколайович, як народний депутат, жодним словом не обмовився про існуючий стан соціального захисту міліціонерів, хоча це напряму залежить і від депутатів Верховної Ради України.

Саме тому для зміцнення кадрового потенціалу міліції відповідно до основних положень проекту Концепції напрацьовується нова, ступенева система відбору, підготовки, розстановки й виховання кадрів. Вона, окрім загальноприйнятних елементів як то відповідний освітній рівень, стан здоров’я, позитивні характеристики та рекомендації, включатиме такі елементи, як наявність високоморальних та ділових якостей, при цьому поряд із загальним рівнем освіти оцінюватиметься інтелект, а також присутність таких якостей, як комунікабельність, аналітичний склад мислення, вміння правильно реагувати на ту чи іншу ситуацію.

Хочу зазначити, що уже суттєво змінено підхід до формування кадрового резерву на керівні посади. Для цього в 2012 році видано наказ МВС України № 808 «Про затвердження Положення про порядок формування кадрового резерву на керівні посади в Міністерстві внутрішніх справ України, його територіальних органах та підрозділах», що передбачає організацію та проведення цієї роботи на конкурсних засадах. Положення є доступним для всіх через мережу Інтернет.

Більше того, на розширеній Колегії МВС 12 липня ц. р. міністром визначено, що резерв керівників — це сьогодення і майбутнє. До підбору кандидатів необхідно ставитися з усією відповідальністю, перевагу надавати молодим, перспективним та зваженим працівникам.

Саме такі критерії ми врахували при розробці Методичних рекомендацій з організації та проведення оцінювання учасників конкурсу щодо формування кадрового резерву на керівні посади.

Вони визначають послідовність, форми та критерії проведення об’єктивного, прозорого та неупередженого оцінювання фахового рівня учасників конкурсу, порядок створення конкурсних комісій та їх роботи, формування за рейтинговим принципом списків осіб, які отримали найкращі результати і можуть бути рекомендовані до зарахування до кадрового резерву та їх оприлюднення.

Важливим є й те, що на етапах формування кадрового резерву на всі посади буде проводитися оцінка наявних в учасників конкурсу освітньо-кваліфікаційного рівня, наукового ступеня та вченого звання, стажу роботи в органах внутрішніх справ і досвіду управлінської діяльності.

Характерно, що формування кадрового резерву здійснюватиметься за рейтинговим принципом із числа осіб, які отримали найкращі результати і можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву.

Вочевидь, що зусилля, яких сьогодні докладає міністр для поліпшення кадрової роботи у відомстві, похвальні й отримують підтримку серед співробітників органів внутрішніх справ. Впевнений, що результати цієї роботи уже найближчим часом позитивно сприймуться і в суспільстві.

Торкаючись ще одного питання, висловленого лідером комуністів Петром Симоненком стосовно скорочення бюрократичного апарату, то ці кроки передбачені в раніше згаданій мною Концепції реформування органів системи МВС України і вони уже здійснюються. Проте я б ці дії назвав оптимізацією. Характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом лише його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний.

Беззаперечно, що сьогодні вище керівництво держави, реалізовуючи волю народу, дедалі наполегливіше вимагає від керівництва Міністерства внутрішніх справ України, щоб його органи орієнтувалися переважно на вирішення конкретних проблем, приділяли основну увагу людям, встановленню з ними партнерських відносин. Суспільство очікує, що працівники правоохоронних органів надаватимуть підвищену увагу причинам і попередженню злочинності, а не заходам, що вживаються вже після вчинення злочинів. Переконаний, що розпочата реформа органів внутрішніх справ буде успішно завершена, а отже, взаємостосунки правоохоронних органів із громадою формуватимуться на принципах рівноправності, розподілу владних повноважень, швидкого й ефективного реагування, відкритості інформації, спільної участі і партнерства.

Запрошуємо небайдужих до обговорення питань, що торкаються діяльності органів внутрішніх справ, у тому числі й питань підготовки кадрів.

Наші контакти: E-maіl: post@naіau. kіev. ua тел.520-08-46

Валентин КОВАЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, член Конституційної Асамблеї.