На Полтавщині, коли заходить мова про заклади соціальної опіки і турботи, посадовці та чиновники зазвичай згадують ті, які можна назвати зразково-показовими. Тож майже завжди на їхніх устах розташовані в обласній «столиці» територіальний центр соціального обслуговування мешканців Октябрського району, оновлений міський центр реабілітації дітей-інвалідів, Горбанівський геріатричний пансіонат ветеранів війни та праці, що вгніздився фактично на околиці Полтави... Саме там найчастіше у супроводі телекамер з’являються й високі гості зі столиці. Хто ж відмовить собі у задоволенні поспостерігати за «раюванням» юних інвалідів чи одиноких стареньких полтавців, які там, крім звичних перукарсько-швацьких послуг, одержують навіть такі екзотичні, як «занурення» у соляну кімнату або пахощі ароматерапії. Та чи багато користі від тієї екзотики, скажімо, для семи бабусь, які, потребуючи стороннього догляду, до останнього часу мешкали в будинку для осіб похилого віку СТОВ «Селецька» Оржицького району? Адже там були зовсім інші аромати...

«Казарма» для 90-річних

Ініційована прокуратурою області комплексна перевірка реалій того ж таки соцзахисту найнужденніших земляків укотре «засвітила» вражаючі факти не лише на Оржиччині. Хоча відкритий у 1992 році «гуртожиток» сільгосптовариства «Селецька», що перейшов на баланс його правонаступників, уразив не тільки звиклих до екстриму правоохоронців. Семеро згаданих бабусь, середній вік яких сягнув 88 років (!), постійно жили у споруді, що нагадувала занехаяну солдатську казарму радянських часів. Із обшарпаними й почорнілими вочевидь від вологи «голими» стінами, стелею з обсипаною штукатуркою, пофарбованими в ядучий зелений колір панелями житлових кімнат, «допотопними» меблями й телевізором, захаращеним мотлохом унітазом, яким не користувалися...

Усе те доповнювалося відсутністю елементарного затишку, смородом, злиденними харчами. В день прокурорської перевірки на сніданок підопічним пропонували гречану кашу, ковбасу і хліб, на обід — борщ, кавовий напій і хліб, на вечерю — молочний суп, хліб і чай. Остання була ще й дуже «ранньою», бо ж після 16-ї години стареньких просто зачиняли в тому будинку, залишаючи фактично напризволяще до наступного ранку. За такі «розкоші» з їхніх пенсій щомісяця вираховували по 650 гривень. Зрештою, й власні будинки, присадибні ділянки, земельні та майнові паї ці трудівниці, серед яких виявилося п’ятеро учасників війни, передали «рідному» сільгосппідприємству, що «віддячило» їм у такий немилосердний спосіб...

Щоправда, на розширеному засіданні колегії облпрокуратури голова Оржицької райдержадміністрації Григорій Рибачов пообіцяв уже за 6—10 днів переселити всіх підопічних «добитого» закладу до комфортнішого будинку для ветеранів, розташованого в іншому селі. Мовляв, треба тільки домогтися їхньої згоди залишити рідні місця. В іншому випадку поліпшуватимуть умови на місці. Незрозуміло тільки, чому таке «поліпшення» для немічних 90-літніх жінок, які благословляють кожен день свого життя, мало настати тільки після втручання правоохоронців?

«Сліпі» гроші й «незрячі» службовці

Саме прокуратура Полтавського району «відкрила очі» соціальним службам на те, що позбавлений можливості рухатися самостійно 17-річний мешканець села Зінці Олег Кушніренко не мав інвалідного візка. Ніколи не було цих найнеобхідніших засобів пересування й у трьох інших неповнолітніх жителів приміського району. Водночас місцеві чиновники запевняли всіх у тому, що все від них залежне зробили, тобто надіслали заявки на візки до «вищестоящих» органів, звідки їх треба чекати ... роками. Та після нагадування прокуратури «диво» сталося вже за кілька тижнів — для всіх чотирьох неповнолітніх інвалідів омріяні візки таки знайшлися...

Неважко здогадатися, що посадовці та чиновники, відповідальні за забезпечення інвалідів найнеобхіднішим, як правило, нарікають на брак коштів у бюджетах усіх рівнів. Такі скарбниці справді не безрозмірні. Але як використовуються ті ресурси, що їх усе ж «нашкребли» в державній казні для підтримки людей із особливими потребами? У прокуратурі Полтави з’ясували, що через обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів службові особи місцевого осередку Українського товариства сліпих одержали 427 тисяч гривень, щоб закупити обладнання для роботи незрячих людей. І, власне, державним коштом за вочевидь завищеними цінами придбали у сумнівної фірми два термічні верстати, на яких неможливо працювати навіть людям із найгострішим зором...

Чому при цьому «незрячими» виявилися й ті ж таки керівники обласного відділення Фонду, покликані контролювати використання державних грошей? На ці та чимало інших подібних запитань тепер, після відкриття кримінального провадження за ознаками зловживання службовим становищем, належить відповісти слідчим та суддям. Ще одне кримінальне провадження було розпочато прокуратурою «за фактом безпідставної невиплати зарплати» службовими особами Полтавського учбово-виробничого підприємства «Полтаваелектро» Українського товариства сліпих. Як з’ясувалося, лише впродовж квітня-травня ц. р. 115 інвалідів-працівників згаданого підприємства не одержали понад 200 тисяч гривень заробленого.

Пенсійний «податок» на... пенсіонерів

Що означають подібні суми для людей, змушених рахувати кожну копійку, здогадатися неважко. Хоча й їхні державні «опікуни» не гребують залазити в кишені до найнужденніших громадян іще цинічніше. Скажімо, начальник управління Пенсійного фонду України в Шишацькому районі увів для тамтешніх пенсіонерів своєрідний «податок» на ... передплату відомчої газети. Щоб отримати в очолюваній ним «управі» якусь довідку, перерахувати пенсію чи просто поставити відмітку в посвідченні, пенсіонерам треба було показати квитанцію про передплату тієї газети. Таких фактів правоохоронці зафіксували більше десятка. Тож за поданням прокуратури згаданого посадовця, котрий порушив присягу державного службовця, вже звільнено з керівної посади.

Певно, ні для кого не є таємницею і наявність «рідніших» для повпредів влади підопічних та їхніх «пасинків». У ролі останнього для управління праці та соціального захисту населення Машівської райдержадміністрації опинився 91-річний учасник війни П., котрий уже понад 5 років перебуває в черзі на отримання путівки на санаторно-курортне лікування. Подібне «тупцювання» тієї черги на місці прокуратура зафіксувала й стосовно двох його земляків віком 80 та 83 роки. Натомість у квітні ц. р. путівку для безплатного лікування в одному з кримських санаторіїв одержала жінка-інвалід другої групи загального захворювання, котру взяли на відповідний облік лише в 2009 році.

Певно, зовсім «випадково» саме так ощасливили голову районної громадської організації інвалідів. Та навіть її «переплюнула» інвалід другої групи загального захворювання Б., яка потрапила у той же санаторій на Чорноморському узбережжі вже через місяць (!) після взяття на облік. То чи тільки коштів не вистачає нашим можновладцям і чиновникам для того, щоб позбавити ветеранів, інвалідів, їхніх родичів і опікунів «привілею» поневірятися по високих і «нижчих» кабінетах у пошуках справедливості?

Полтава.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

ДОСЛІВНО

Коментар прокурора Полтавської області Андрія МИРОНОВА:

— Відновлення справедливості стосовно соціально вразливих категорій громадян треба починати з дотримання вимог відповідного законодавства як державними службовцями, так і приватними підприємцями, власне, всіма причетними до забезпечення їхніх прав інституціями. Прокурорська перевірка показала, що якраз із цим маємо ще дуже багато проблем. Тож нас мало втішає навіть той факт, що саме під час тієї тритижневої перевірки й одразу після неї знедолених людей, і передусім дітей, забезпечували інвалідними візками та іншими допоміжними засобами, яких вони чекали роками, направляли на стаціонарне лікування, наводили порядок у приміщеннях, поліпшували умови праці, реагували на 98 наших подань в органи виконавчої влади тощо. Адже в кожному районі, не кажучи вже про обласний центр, є достатньо посадовців і соціальних служб, які мусили б відреагувати на неподобства набагато раніше. Безпідставними вважаю й посилання чиновників на брак коштів та ігнорування їхніх прохань «вищестоящими» інстанціями в Києві. Бо де ж узялися гроші й зовсім інша реакція на розв’язання тієї ж «візкової» проблеми на всіх рівнях після втручання прокурорів? І чи багато потрібно коштів, щоб у «соціальних» кімнатах для 80—90-річних пенсіонерів позбутися тієї жахливої зеленої фарби на стінах?