Що ближче дата чергового «доленосного» вибору (28 листопада 2013 р. — орієнтовна дата підписання Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом), то запекліше ведеться боротьба за розуми й серця українців. Нам посилено нав’язують, якщо хочете, уживляють думку про безальтернативність європейського вибору. Провладні, грантоїдські ЗМІ вкупі з націоналістичними газетками та електронними засобами обтесують людей у кращих традиціях гітлерівських фельдмаршалів, узяли народ України в «інформаційний казан» і намагаються зварити в ньому європейський ерзац. Це нагадує мені інформаційну війну, яку влада України разом з печерними націоналістами нав’язала своєму народу після березневого 1991 року — Всесоюзного референдуму, в ході якого понад 90% громадян України висловилися за входження країни в оновлений Союз. Схожість у тім, що ні влада, ні її головна провладна партія не соромляться у виборі засобів. Усі вони — і влада, і «опозиція» — злилися в дружному екстазі під гаслом «Уперед до Європи будь-що».Однак і від імені своєї партії, Комуністичної партії України, і від імені мільйонів співвітчизників, які думають так само, хочу заявити: альтернатива цьому європейському божевіллю є і назва цієї альтернативи — Митний Союз. Саме тому Компартія України почала підготовку до збирання підписів за проведення Всеукраїнського референдуму щодо вступу України до Митного Союзу — економічного об’єднання Росії, Білорусі та Казахстану. Мільйони наших співгромадян саме в приєднанні до нього бачать цивілізований вибір України, майбутнє своєї країни і свого народу.
Будь-які мої міркування політиками, які ведуть Україну «у Європу», але вже дивним шляхом «через Африку», будуть відкинуті. Але це мене не лякає. Я спробую достукатися до розуму тих, хто живе й виживає за трудові, мозолисті копійки, а не за грантівські іудині срібляки. Вони будь-який мій аргумент оголосять агіткою, пропагандистською мішурою, химерною маніловщиною. Тому в основу аргументів покладу мову фактів.
Нещодавно (10 квітня 2013 р.) Україна без помпи, салютів і фанфар відзначила п’ятиріччя вступу до Світової організації торгівлі. Хто забув, нагадаю: це те «доленосне рішення», яке цей само тандем, влада й опозиція, дружно протягли через парламент і внаслідок прийняття якого всі річки в Україні враз ставали «киселевими», а береги «шоколадними». То чому ж не святкували цей ювілей широко і гідно?! Якщо влада не захотіла цього пояснити, то це зроблю я.
А не було чого святкувати!!! Від цих «досягнень» впору було не святкувати, а стрілятися — якби честь була. Міркуйте самі. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі 2010 року збільшилося проти 2009 р. в 1,6 разу і досягло 9,3 мільярда доларів, у 2011 р. зросло до 15 мільярдів, а за результатами 2012 р. становило 16 мільярдів. Ця цифра — чисті втрати нашої країни. До відома: 16 мільярдів доларів чистих втрат тільки за один рік — це 130 мільярдів гривень. До слова, бюджетна діра поточного першого півріччя 2013 р. становила 22,5 млрд. гривень. Це ж скільки дірок можна було залатати, це ж яку справжню пенсійну реформу можна було провести за наші кревні копійки, подаровані Заходу.
Я зовсім не випадково проводжу паралель між вступом України до СОТ і підписанням договору з Євросоюзом, оскільки приєднання до Світової організації торгівлі й задумувалось, як перший етап поневолення України. Наступний етап — Євросоюз.
І якщо хтось у цифрах велетенського негативного зовнішньоторговельного сальдо вбачає лише прикре непорозуміння — той глибоко помиляється. Іде широкомасштабна деіндустріалізація країни, простіше кажучи, тотальне знищення промисловості. Загальне падіння виробництва у 2012 р. становило 1,8%. При цьому видобувна промисловість упала на 3,7%, виробництво машин і обладнання — на 10%, виробництво трансформаторів — на 11,5%, електродвигунів і генераторів — на 60,9%. Але найстрашніша цифра — попереду.
Виробництво автомобілів в Україні знизилося в шість разів, і з 36 тисяч людей, зайнятих у галузі, залишилася тільки половина.
Негативне сальдо торгівлі в легкій промисловості зросло у 7,6 разу.
Чую голос затятого оптиміста: але ж продукцію сільського господарства, тваринництва ми відстояли.
Аж ніяк. Імпорт м’яса у 2012 р. зріс майже удвічі, а в ціновому вимірі у 2,5 разу, при цьому імпорт свинини у 2011 р. виріс у 2,3 разу порівняно з 2008 роком. Український ринок захоплює імпортне сало з Польщі, Німеччини та Голландії. Якщо цей процес деіндустріалізації триватиме, а у разі євровибору в цьому немає сумніву, — Україна втратить залишки навіть показної незалежності й буде приречена на долю загальноєвропейської прибиральниці. Багато чого на цьому шляху ми вже втратили, втрата решти не за горами. Іти в Європу — це гасити пожежу бензином.
А що ж дали народу України 20 років пострадянського виживання — біль, страх, невпевненість у завтрашньому дні та лишень 69% валового внутрішнього продукту від рівня Радянської України.
І сьогодні влада України принизливо випрошує у Світового банку, пускаючись берега, приймаючи найпринизливіші його умови, чергові мільярди доларів не на пенсії і зарплати, не на бюджетні витрати, а на повернення йому ж (Світовому банку) відсотків за попередніми кабальними позиками. Не забудьмо, що беремо чуже і на певний час, а повертаємо своє і назавжди. Нинішню владу України вже не приваблює можливість, ставши членом Митного Союзу, щорічно заробляти на взаємовигідній торгівлі в рамках Союзу від 8 до 10 млрд. доларів.
Тому хочу звернутися до всіх, хто думає про долю дітей і онуків, про долю країни, із закликом підтримати цивілізований вибір України, вибір на користь Митного Союзу, вибір на користь сьогодення й майбутнього. Говорю про це ще й тому, що Європа мимохідь розтоптала одну з ментальних основ нашого життя — інститут сім’ї у традиційному християнському розумінні її, як союз чоловіка й жінки, як осередок людського суспільства.
Добре подумайте над цим вибором, оскільки допущену помилку виправити буде дуже складно, якщо взагалі можливо.
Цей вибір без права на помилку.
Петро ЦИБЕНКО, голова Ради Організації ветеранів України, народний депутат України.
