Німецький телеканал зняв фільм про війну, який світова спільнота сприйняла неоднозначно 
Друга світова війна закінчилася майже 70 років тому, а розмови про неї все не вщухають. Очевидців і учасників тих страшних подій щорік меншає, але є анали історії. А її, як відомо, за всіх часів любили змінювати й переписувати — як кому вигідно. Не наводитимемо приклади — кожна людина «родом із СРСР» з цим зіштовхувалася, порівнюючи шкільну програму свою й нинішню...
Стійка асоціація
Раніше все просто: наші — герої, німці — вороги. Так було написано в книжках, газетах і шкільних підручниках, і не одне покоління більш як двох десятків країн виросло із чітким переконанням у цьому. І навіть нині у свідомості багатьох із цих людей Німеччина може асоціюватися з фашизмом, хоча самі німці вважають, що давно спокутували свою вину (соціальні програми, благодійні організації, виплата пенсій і допомог, допомога «дітям війни» і колишнім в’язням концтаборів).
Імовірно, щоб показати світові, що навіть у той жахливий час «не всі німці були фашистами», на початку цього року німецький канал ZDF зняв трисерійний фільм за назвою «Наші матері, наші батьки», що розповідає про важку долю п’ятьох німців, друзів, які пройшли всі тяготи війни.
Усім відомо: ніщо так не впливає на масову свідомість, як кінематограф...
Суспільний резонанс
На батьківщині картина мала великий успіх: впливове видання Der Spіegel назвало її «подією року», фільм подивилися понад 21 мільйон глядачів. Ще б пак, головні герої — прості симпатичні люди, вбивають не з власної волі, гвалтують — теж «зважаючи на обставини», а одна з дівчат взагалі закохується в єврея... Їхні вчинки так чи інакше виправдані, а щиросердні переживання і життєві драми змушують глядача співчувати перипетіям їхньої долі. Крім того, творці стрічки наголошують на тому, що противник — тобто радянські й польські солдати, так само як і партизани — зовсім не були такими вже білими й пухнатими воїнами-визволителями.
У Польщі й Росії поривів авторів, утім, не оцінили, і фільм зустріли в штики. Занадто свіжа ще пам’ять про звірства нацистів, спалені села, десятки мільйонів убитих, післявоєнну розруху. У кожній третій родині є загиблі на тій війні, і ненависть до загарбників у формі вермахту виховувалася в кожному новому поколінні. Не дивно, що польський посол у Берліні Єжі Марганський направив керівництву телекомпанії ZDF відкритого листа з протестом, а російський МЗС надіслав ноту із жорсткою критикою та настійним «побажанням» надалі під час зйомок подібних картин дотримуватися історичної точності... Відреагували навіть зазвичай стримані британці. Газета The Daіly Telegraph написала, що «німецька воєнна драма прагне розширити відповідальність за голокост», а щотижневик The Economіst зазначив: «Фільм є спробою ревізії історії Третього рейху».
Дивитися чи не дивитися?
Як нам стало відомо, невдовзі й у нашого глядача з’явиться можливість подивитися стрічку, що набула широкого розголосу. В Україні демонструватиме її телеканал «Мега». Ми зв’язалися з керівництвом канала і з’ясували, що у зв’язку з аж ніяк не однозначними відгуками воно спочатку вагалося, чи варто закуповувати фільм, адже Україна постраждала під час війни чи не більше від всіх інших держав... Але, зрештою, було ухвалено рішення: українці повинні мати можливість побачити те, що спричинило такий резонанс у сусідів.
Генеральний директор канала Олексій Мустафін в інтерв’ю нашому виданню висловив сподівання, що телеаудиторія канала «Мега» досить зріла, щоб адекватно сприйняти цю «поживу для розуму», той, хто знає історію свого народу, світову історію, дивиться кіно й читає книжки, відрізнить правду від вимислу. Звичайно, хтось, можливо, вимкне на половині серії, гнівно вигукнувши, що «такого не може бути», когось захопить сюжетна й любовна лінії, які, до речі, прописані досить захоплююче (художню цінність стрічки доволі високо оцінили критики), хтось дізнається для себе щось нове...
 
Кадр з фільму «Наші матері, наші батьки».
ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ
До демонстрації стрічки, яку український глядач зможе побачити вже у серпні, ми попросили Олексія МустафІна (на знімку) відповісти на декілька запитань, які буквально «лежать на поверхні», передбачивши в такий спосіб реакцію телеглядачів.
— Ви самі за професією історик, як ви оцінюєте фільм та ідею «виправдання німців», що лежить у його основі...
— З погляду фактів у фільмі багато натяжок і перекручувань. Але це художня стрічка. Вона не про те, що було насправді, а про те, як сприймали або навіть хочуть сприймати події 70-річної давнини ті, хто був за іншою лінією фронту.
— Молоде покоління, яке найчастіше не знає, хто переміг у ВВВ, може неправильно сприйняти ідею фільму й дійти висновку, що нацисти — хороші, а радянські солдати — звірі...
— Наскільки я зрозумів, автори фільму не намагаються виправдати нацизм. Швидше навпаки — показати, що в головних героїв дії нацистів викликають протест, принаймні внутрішній. Тобто виправдати намагаються саме німців, мовляв, не всі серед них були нацистами. Наскільки це відповідає історичній правді й чому більшість солдатів вермахту все-таки виконували накази, навіть злочинні, — інша річ. Молоді люди якраз можуть поставити собі запитання: «Чи готовий я чинити спротив злу, яке вершать мої співвітчизники, чи шукатиму виправдання своєму конформізму?»
— Як ви гадаєте, чи не образить кіно пам’ять людей, які боролися за Батьківщину й гинули за те, щоб ми зараз були живі?
— Ми робитимемо все можливе, щоб не образити почуттів тих, хто воював з фашизмом, не тільки в лавах Радянської Армії, а й в Опорі. Думаємо над формою подання цієї, прямо скажемо, неоднозначної стрічки. Але не прагнемо удавати, що її не існує в природі, і не існує такого погляду на війну, який, судячи з реакції на фільм у Німеччині, поділяють мільйони німців.
— Не секрет, що останнім часом великої популярності набувають ідеї нацизму і неонацизму, особливо серед молодіжного неформального руху. У тому числі й у нашій країні. Не чи поглибить фільм ситуацію?
— Саме в цьому й проблема, що нацистські ідеї здатні відроджуватися. Не обов’язково, до речі, у формі захоплення вченням Гітлера та атрибутикою третього рейху. Адже нацизм — це ідея національної винятковості й придушення будь-якого інакомислення нібито в ім’я нації. Не обов’язково німецької. На жаль, абсолютного імунітету проти цього вірусу немає в жодного з народів. Але фільм, думаю, змушує замислитися про те, як не піддатися цій заразі.
— Багато кінокритиків зазначають, що фільм знято якісно, він має свою художню цінність. Що коли він дасть поштовх широкій хвилі створення подібних картин, у тому числі в інших країнах? Ніщо не впливає на масову свідомість так, як кіно, і велика небезпека, що років, скажімо, через сто люди будуть впевнені, що у війні винні росіяни, а не німці. А там недалеко й до «переписування історії»...
— Певен, що підсумки Другої світової переписати не вдасться вже нікому. Винних у розв’язанні тієї страшної війни названо, і вони не можуть бути виправдані вже нічим. І ніколи. Але якщо такі фільми з’являються — це симптом. І краще його розглянути зараз, а не чекати, коли він латентно переросте в запущену хворобу. В історії багато страшних сторінок, здатних затьмарити майбутнє цілих народів. Але ми потребуємо, насамперед, чесної розмови про все, що було в нашому минулому. Якщо показ цього фільму допоможе розпочати таку розмову — ми вважатимемо своє завдання виконаним.