Наприкінці минулого року ужгородці були шоковані побаченим і почутим: молода жінка пропонувала перехожим купити в неї двох хлопчиків 2009 року народження. Зауважимо, площа Кирила і Мефодія, де це відбувалося, доволі людне місце, адже неподалік розташовано автобусний і залізничний вокзали, а тут — великий готель «Закарпаття», універмаг «Україна», православний собор, зупинки багатьох міських автобусів... Хтось сприймав це за чорний гумор, хтось, покрутивши пальцем біля скроні, поспішав у своїх справах, але знайшовся громадянин, який зателефонував до міськвідділу міліції. З’ясувалося, що то зовсім не жарт. Спробу продажу двійнят мати пояснила скрутним матеріальним становищем, мовляв, у неї на вихованні, крім них, ще троє дітей.

Учергове про цей випадок нагадала мені телеінформація про нещасних маленьких львів’ян, яких батьки довели до гіршого стану, ніж у кіношного Мауглі. Постала низка запитань. У тому числі й до прокурорів.
А як справи в Ужгороді? Чи допомогла прокуратура тим малюкам, котрих рідна ненька намагалась продати, як захищає права інших маленьких закарпатців? Про це — розмова із прокурором міста старшим радником юстиції Іваном ШТЕФАНЮКОМ (на знімку).
Оковита до злочину довела
— Під час прокурорської перевірки, а реагували ми негайно, бо ця подія була екстраординарною, обростала різноманітними чутками, з’ясувалося, що ця жінка ніде не працює і справді має п’ятьох дітей, — каже Іван Матвійович. — А неадекватну поведінку багатодітної матері її колишній чоловік пояснив тривалим вживанням алкогольних напоїв. Зрозуміло, що у стані сп’яніння вона забувала про дітей. Іноді вони взагалі залишалися без догляду, на вулиці до пізньої ночі. Міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взявся супроводжувати й організовувати надання допомоги цій родині у вирішенні складних життєвих питань. Та мати продовжувала своє. Не допомагало і притягнення до адміністративної відповідальності. У нетверезому стані погрожувала навіть фізичною розправою над малюками. Одне слово, їх довелося забрати і тимчасово помістити до міської дитячої лікарні, а матір — лікувати у психіатричному відділенні обласної.
Звичайно, найлегше було звернутися до суду із заявою про позбавлення її батьківських прав. Однак це не розв’язувало проблему дітей. На щастя, батько погодився взяти найменшеньких («продаваних» двійнят) на виховання до себе. Тому я звернувся із позовом до суду про те, щоб забрати в матері дітей без позбавлення її батьківських прав. Тепер вони мають належний догляд.
— А що зі старшими?
— Вони на вихованні в бабусі.
— На жаль, ці п’ятеро неповнолітніх — не єдині, які опинилися у складних життєвих умовах...
— На жаль... У багатьох випадках розлучені батько чи мати не допомагають дітям матеріально. А десь, здається, дитині не вистачає хіба що пташиного молока, а вона стає на протиправний шлях. І винні у цьому батьки, які готові відкупитися від виховання дитини будь-якою коштовною річчю. Ось і виростають у нас малолітні злочинці, «мажори», котрі не зважають ні на що і ні на кого. А таким батькам доводиться вже «відкуплятися» не від них, а за них.
На міжвідомчій нараді керівників правоохоронних та інших уповноважених державою органів ми проаналізували, чому спостерігається тенденція до зростання злочинності серед неповнолітніх — за минулий рік з 40 до 49. Збільшилося число тяжких та особливо тяжких злочинів, а також вчинених із дорослими особами. І сьогодні в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано сім таких кримінальних проваджень.
— Іване Матвійовичу, якщо порівнювати названі цифри з показниками в інших обласних центрах — ваша тривога не перебільшена?
— Ні, не перебільшена. Бо навіть одна скалічена дитяча доля — то наше недопрацювання.
— І що показав проведений вами аналіз?
— Більшість злочинів має майновий характер і скоюється дітьми, які проживають у неблагополучних та малозабезпечених сім’ях. Нині в міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на обліку перебуває 347 родин, які опинилися у складних життєвих умовах. І кількість таких зростає.
«Не гуманізм, а стовідсотковий формалізм»
— Перепрошую. Чому, на вашу думку, зростає, якщо держава періодично збільшує грошову допомогу таким сім’ям?
— Держава так. А як сплачують в Ужгороді батьки аліменти на утримання дітей?
— Справді, як?
— Нині на виконанні в відділі Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції перебуває близько 1600 документів із виконання рішень судів про стягнення аліментів на утримання дітей. Сума боргу у сотнях із них перевищує дві тисячі гривень, або не сплачується понад рік. Проглядається і байдуже ставлення деяких службовців міських органів ДВС, МВС, виконавчої влади та місцевого самоврядування до забезпечення своєчасної сплати аліментів, виявлення й обліку дітей, які опинилися у складних життєвих умовах, дітей-сиріт та дітей, котрі залишилися без батьківського піклування. Наприклад, державними виконавцями торік було внесено 18 подань про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, але жодне не задоволено.
Скажу більше: працівниками міськвідділу міліції впродовж двох років проведено 60 перевірок за заявами громадян та поданнями державних виконавців про притягнення до кримінальної відповідальності злісних неплатників аліментів. Траплялося, що громадяни і державні виконавці по два-три рази зверталися із такими заявами і поданнями стосовно певної особи. В одного з таких аліментників сума несплачених аліментів на утримання сина становить понад 23 тисячі гривень. Хлопець став уже повнолітнім, але так і не дочекався батьківської допомоги. І знову-таки — суцільні відмови у притягненні до кримінальної відповідальності...
— Дивний гуманізм виявили правоохоронці до аліментників.
— Не гуманізм, а стовідсотковий формалізм. Як засвідчила прокурорська перевірка, у більшості випадків для відмови в порушенні кримінальної справи достатньо було обіцянки котрогось із батьків у подальшому сплачувати аліменти, слів про тяжкий фінансовий стан і відсутність роботи. Однак джерела отримання доходів, наявність рахунків у фінансових установах, рухомого і нерухомого майна у боржників ніхто не перевіряв. Формалізм виявляється і в роботі службових осіб Державтоінспекції, які тривалий час «неспроможні» розшукати заарештовані транспортні засоби, за рахунок реалізації яких можна стягнути борг по аліментах. Через недостатню обґрунтованість тільки одне із 21 подання державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України задоволено міськрайонним судом. Хоча не секрет, що частина таких горе-батьків непогано заробляють, їздять на власних авто, живуть в достатку. Забуваючи тільки про тих, кому дали життя.
Зрозуміло, така відмовна практика призвела до відчуття безкарності у боржників, утвердження думки про необов’язковість сплати аліментів та неспроможність державних органів законними засобами вплинути на них. У результаті порушуються майнові права неповнолітніх, обов’язок спільно утримувати дітей перекладається на одного з батьків.
— Важко зрозуміти батьків, які самоусунулися від утримання своїх дітей, всіляко намагаються уникати сплати аліментів навіть за рішенням суду.
— Один із таких, щоб не платити щомісяця по 300 гривень на утримання дев’ятирічних сина Андрія та доньки Вероніки, примудрився подати у ДВС підроблене рішення Верховного Суду України. Прокуратурою за цим фактом та злісним ухиленням від сплати аліментів порушено кримінальне провадження. Щоб ефективно захищати соціальні права дітей, зокрема на житло, активно представляємо їхні інтереси в судах. Скажімо, в інтересах 12-річного Дмитра довелося через суд витребовувати майно з чужого незаконного володіння. У разі порушення житлових прав 10-річної Юлії — звільняти житло з-під арешту. Схожі приклади, коли дорослі позбавляють житла дітей, на жаль, непоодинокі.
До речі, майже 1600 сімей, котрі чекають на аліменти за рішенням суду, мають право на отримання тимчасової державної допомоги дітям. Проте отримують її лише 206. Причина — непоінформованість стосовно права отримувати таку допомогу. Про це ці сім’ї мали б повідомляти держслужбовці, причетні до соціального захисту дітей. Які бодай посадово зобов’язані опікуватися справами неповнолітніх, умовами їхнього проживання та виховання.
Особлива увага до «кризових сімей»
— Останнім часом, захищаючи права дітей, прокурори дедалі частіше послуговуються терміном «кризова сім’я»...
— До таких відносимо ті, де перебування є загрозливим для життя та здоров’я дітей. Наприклад, нині на обліку в протитуберкульозному диспансері перебувають понад 50 громадян, які хворіють на відкриту форму туберкульозу. Нещодавно п’ятеро дітей, які виховуються в таких родинах, довелося вилучити, щоб запобігти поширенню хвороби й на них. На щастя, вони виявилися здорові. Кризовими називаємо і сім’ї, де виявляється насильство, де батьки відбувають покарання за вчинення злочинів. Зокрема, в місцевій установі виконання покарань перебувають два десятки ужгородців, які мають неповнолітніх дітей. В яких умовах вони утримуються, хто їх виховує? Достеменно про це не було відомо ні соціальним та службам у справах дітей, ні відділу кримінальної міліції.
— Знаю, що прокуратура міста у багатьох випадках захистила і житлові та інші права неповнолітніх. Але чому саме вона, якщо в нас є з десяток державних структур, які зобов’язані це робити, не допускаючи до таких чи інших правопорушень? Виходить, як у семи няньок — дитя без догляду?
— По-перше, нагляд за додержанням і застосуванням законів поки що за прокуратурою залишається. По-друге, саме на нас покладено координаційну функцію. На моє глибоке переконання, проблема соціального становища дітей нині набуває особливого значення і залежить не тільки від сім’ї чи шкільного колективу, а й від діяльності багатьох соціальних інститутів, які беруть участь у процесі виховання та навчання дітей і підлітків. Тому ми спонукали виконком міськради розглянути проблеми неповнолітніх на своєму засіданні і створити спеціальну комісію, яка супроводжуватиме питання їх соціального захисту. Тому й перевіряємо, як виконують передбачені законами функції щодо неповнолітніх правоохоронні та інші уповноважені державою органи, стараємося, щоб вони діяли узгоджено, працювали не на паперовий ефект, а результативно в житті кожної дитини, котрій необхідна їхні увага та опіка і за яку ці дорослі дяді й тьоті на державній службі отримують заробітну плату.
— Упевнений, навіть якщо її просто відроблятимуть, то недоглянутих, обкрадених діток поменшає, а таке жахіття, яке породжує нещасних «мауглі», не проявиться ніде і знущання над дитиною стане недопустимим.
— Безперечно. Саме над тим і працюємо.
Інтерв’ю вів Іван ТЕГЗА, член Національної спілки журналістів України. Ужгород.
Фото надано прокуратурою міста Ужгород.