Шоста всеукраїнська науково-практична конференція з національного виховання, ініційована та організована Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого, відбулася в Бориспільському районі. У навчально-виховному комплексі села Щасливе освітяни активно обговорювали проблему «Інноваційні освітні технології національно-патріотичного виховання дітей та молоді в загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах».
Генеральним інформаційними спонсором заходу, як і попередніх патріотичних акцій, виступила редакція газети «Голос України».
Патріотизму навчають діти
Почалася конференція з урочистого нагородження переможців і лауреатів всеукраїнського конкурсу дитячих малюнків «Любіть Україну!». Його організували Фонд імені Ярослава Мудрого, Асоціація керівників закладів освіти «Відроджені гімназії України», Щасливський НВК. Журі для визначення переможців мало оцінити сотні кращих робіт (а це малюнки, графіка і комп’ютерна графіка юних обдарувань), надісланих учнями 1—11 класів, які відзначили спочатку в регіонах. До речі, творчі доробки було розміщено на сайті НВК, відвідувачі якого могли висловити свою думку щодо майстерності школярів. Переможцями стали 39 хлопців і дівчат, чиї роботи приваблювали оригінальністю, естетичним виглядом та відповідали темі конкурсу. Кращі з кращих представляли 15 регіонів країни, що переконливо свідчить про масову участь дітей та юнаків у патріотичній акції. І, зрозуміло, їхніх шкільних і позашкільних наставників, які на місцях сприяли активній творчості вихованців.
Бракує самоповаги
«Видатні педагоги Русова, Ушинський, Ващенко, Стельмахович та інші звертали особливу увагу на наповнення навчального процесу українським змістом, формування ґрунтовних знань про Україну, її мову, історію, культуру, — зазначила у своєму виступі на конференції президент Фонду імені Ярослава Мудрого Валентина Стрілько. — Зокрема, Ушинський зауважував, що українці мало знають про свою державу. Незнання України можна вважати головною причиною вкрай низької національної самоповаги... Нашу школу важко назвати українською, навіть ту, де викладання ведеться материнською мовою. Бо справді українською може бути лише та школа, як вища, так і загальноосвітня, де весь навчально-виховний процес наповнений українським змістом».
Природне право кожного народу мати свою національну школу. Як же це право реалізується в нашій країні?
Слово Валентині СТРІЛЬКО:
— Ви це зрозумієте, бодай поверхово проаналізувавши деякі освітні нормативно-правові акти. Скажімо, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти жодним чином не зачіпає засад національно-патріотичного виховання. У ньому практично відсутній український акцент, навіть в освітній галузі («Мови та літератури»), яка є першорядною для плекання національної свідомості. Неприпустимим, вважаю, у стандарті є об’єднання вивчення української мови з мовами національних меншин. Жодної тези стосовно України, української літератури, мови як головних складових національного змісту освіти, мети та завдань галузі «мови і літератури» немає! І такий документ пройшов усі необхідні узгодження і був затверджений урядом! Як таке могло статися?! Де були опозиція, громадськість, інтелігенція, педагоги, керівники закладів?! Невже ми, як казав Тарас Шевченко, «Славних прадідів великих правнуки погані»?!
Вважаю, в українських школах виховують космополітів, адже за словником «космополіт, або громадянин світу, — людина, що ідентифікує себе більше за приналежністю до людства, аніж до окремого соціального класу, нації тощо».
Грубо нехтуються національні цінності
На думку Валентини Стрілько та її колег, у Концепції літературної освіти (наказ Міністерства освіти і науки України від 26. 01. 2011 р. №58) виховні акценти зміщено, навіть небезпечні, оскільки підводять до усвідомлення, що українська мови та література — другорядні. Незважаючи на те, що багато положень концепції вельми слушні й надзвичайно актуальні в контексті, вона залишається антиукраїнською за суттю.
Сьогодні прагнення інтелігенції зберегти національні засади буття дедалі частіше наштовхуються на спротив провладних структур, їх небажання бачити країну модерною європейською державою. Такими настроями позначено більшість важливих документів, затверджених останніми роками галузевим міністерством, у тому числі і Концепція літературної освіти. Більше того, чиновники від освіти (в обхід поважних науковців, які брали участь у роботі над нею) виокремили особливу (чи не месіанську!) роль російської літератури у становленні всіх інших літератур, а надто української. І як тут не послатися на драматичну поему Лесі Українки «Оргія» і не згадати про «Рим, який ходив до Греції у школу по науку». Як тут не наголосити, що велика культура Росії починалася від стін Києво-Могилянської академії!
І як розуміти, запитували учасники конференції, фразу: «Світова література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур»? А українська література хіба цього не робить? І що це взагалі за розмінне поняття «загальнолюдські цінності»? Згадаймо за словником — це головна ознака космополітизму. А де НАЦІОНАЛЬНІ цінності? Де НАЦІЯ?
Викликає суттєві зауваження й проект Концепції мовної освіти, розроблений МОН. У вступній частині її цілком слушно окреслено вплив глобалізації на гуманізацію освіти, ґрунтовно доведено актуальність цього нормативного документа, проте не сформульовано чітко його мету стосовно місця української мови як державної. У Концепції не наведено визначення термінів, якими послуговуються автори тексту: державна мова, рідна мова, іноземна мова, мова меншин тощо.
Взявши до уваги науково-теоретичний і практичний матеріал, представлений на конференції, її учасники пропонують:
— ініціювати створення творчої групи для розроблення пропозицій до законопроекту «Про українське патріотичне виховання»;
— продовжити роботу над створенням регіональних, місцевих (локальних) програм українського патріотичного виховання громадян;
— підготувати комплекс заходів щодо залучення до українського патріотичного виховання сімей;
— більш активно й цілеспрямовано використовувати науковий потенціал вищих навчальних закладів і наукових установ;
— продовжити роботу щодо розвитку й удосконалення традиційних форм українського патріотичного виховання.
Із ухвали учасників конференції, що відбулась у Щасливському НВК.
Київська область.
Валентина Стрілько (перша ліворуч) з переможцями конкурсу «Любіть Україну!».
Фото надано Фондом імені Ярослава Мудрого.
ДО РЕЧІ
У Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» відбувся перший після довготривалої перерви героїко-патріотичний зліт керівників навчальних закладів столиці. Під час заходу учасники та гості зміцнили свої знання про битву за Київ, випробували сили в подоланні смуги перешкод, облаштували місце дислокації у стилі воєнних років та приготували обід у польових умовах. У зльоті взяли участь 11 команд.
Завершилося цікаве дійство душевним гала-концертом «Пісні нашої Перемоги».
«Роль вчителя у вихованні патріотизму дітей,.. пошани до героїв-визволителів надзвичайно важлива. Саме тому проведення таких заходів у різноманітних форматах необхідно відроджувати та підтримувати», — зазначив заступник голови Київської міськдержадміністрації Віктор Корж.
ДОСЛІВНО
«Важливою складовою національно-патріотичного виховання є використання музейної педагогіки в навчально-виховному процесі. Практично кожна школа має музей. Найкраще у змістовому сенсі вони обладнані в закладах освіти Воронькова, Кірова, Гнідина, Щасливого. Музеї шкіл району — не приміщення для певної кількості експонатів, а місця проведення уроків та поурочної діяльності.
...На базі Гнідинської школи... працював опорний заклад із питань національно-патріотичного виховання».
Із виступу Миколи НЕРУША, начальника відділу освіти Бориспільської райдержадміністрації.
(До речі, започаткувала його свого часу тодішній директор Гнідинської ЗОШ Валентина Стрілько. Тисячі освітян із регіонів та з-за кордону приїжджали сюди по досвід. — Авт.).
