Слово «підкаблучник» у нас часто асоціюється з типом чоловіка, який ховається за спиною дружини від життєвих негараздів або, простіше кажучи, перебуває у неї під каблуком. А ось інше значення цього слова, щоправда, «подклобучник» я почув у Дубенському замку, коли тут відкривали мисливську залу, яка представляє історію княжих полювань у наших краях.
Серед експонатів — чимало таких, які використовували під час соколиних і яструбиних полювань. Є тут і клобуки — давні й сучасні, виготовлені художником-реставратором Державного історико-культурного заповідника Дубна Галиною Власюк (на знімку).
— Клобук — це головний убір, — розповідає Галина Іванівна. — Але клобуками віддавна звуть не тільки церковний чи монарший убір, а й соколиний. Колись (та й нині також), щоб привчити птахів до полювання, щоб вони зайве не зривалися у політ або притишити їхню агресію, на пташині голови одягали спеціально пошиті шапочки — клобуки. У результаті очі птаха закривалися, він нічого не бачив і змушений був ось так, у покорі, привчатися виконувати команди. У давнину ця смислова асоціація перекинулася спочатку на покірних мисливців, а потім взагалі на всіх покірних чоловіків. Їх почали називати подклобучниками. Потім, для зручності та відповідно до мовних процесів, подклобучники стали підкаблучниками.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
Млинів Рівненської області.
Фото автора.
