5 липня в Києві політична рада Всеукраїнського об’єднання «Свобода» ухвалила рішення розпочати формування уряду національної альтернативи, програму дій якого буде складено відповідно до «Програми захисту українців». Організацію роботи та керівництво урядом доручено заступникові голови ВО «Свобода», народному депутатові України Олександрові СИЧУ, якого наш часопис попросив відповісти на перші «гарячі» запитання.

— Олександре, отже — яка мета створення уряду національної альтернативи, які його завдання та цілі?

— Альтеративні уряди — поширена практика у світовій цивілізованій політиці. Опозиції створюють такі уряди, щоб запропонувати альтернативні шляхи розв’язання актуальних для суспільства проблем.

Найліпшу практику діяльності опозиційного уряду має Великобританія — там вона існує з 1937 року. Опозиційний уряд Великобританії має офіційне визнання, його діяльність урегульовується законодавчим актом і він є елементом політичної системи. От і під час розгляду законодавчих актів у парламенті обов’язково слово має профільний опозиційний міністр. Таку систему — її називають «вестмінстерською» — запозичили Канада, Австралія, Нова Зеландія. В інших країнах Європи немає законодавчого закріплення діяльності опозиційних урядів, хоча така практика існує. Найновіша й дуже цікава для нас практика діяльності опозиційних урядів, організованих у період 2006—2008 років, є в Іспанії, Італії, Чехії.

Щоправда, Україна має особливість. На відміну від більшості держав Європи і світу, вона перебуває на перехідному етапі розвитку, в стані постколоніального, посттоталітарного суспільства. Тому якщо говорити про вироблення альтернативних пропозицій, то це не будуть питання, скажімо, такого характеру, що рівень податків має бути встановлено у 15 чи 20 відсотків. Це будуть пропозиції щодо питань, які стосуються життєздатності держави. Питань, від яких залежить, чи матиме Україна перспективу як національна держава, чи вона такої перспективи не матиме. Тому для нас дуже важливий також досвід тих країн, які перебувають у ситуації, подібній до української. На схожому етапі розвитку — пострадянських, постсоціалістичних... Виробляючи структуру альтеративного уряду, ми цікавимося державами, що мають подібні економічні, демографічні, просторові та інші параметри. Причому державами як так званої старої, так і нової Європи...

— Себто, це не одна конкретна країна, досвід якої вивчаєте?

— Безумовно, ні. Для нас цікавий загальний досвід альтеративної опозиційної дії. Тим паче, що як історик та політичний аналітик я вже переконався і теоретично, і на практиці, що автоматично запозичити той чи інший досвід неможливо. Запозичення досвіду — це фактично вивчення того, як на своєму національному ґрунті та чи інша держава впроваджує якісь новації. А впроваджувати їх у себе можна, лише зважаючи на ментальність, культуру, соціально-економічні особливості своєї нації.

— Як саме виглядатиме робота альтеративного уряду? Адже ви не сидітимете в урядових кабінетах, як підлеглі Азарова.

— Звичайно, ми не працюватимемо на постійній основі. Ніхто ж, мабуть, не очікує, що ми щодня сидітимемо в кабінетах, як ті чиновники, — геть покинувши свою партійну, політичну, депутатську діяльність. Я бачу три основні блоки, над якими повинні попрацювати спеціалісти уряду національної альтернативи. Насамперед — аналіз теперішньої ситуації в кожній зі сфер суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного та духовного життя, тобто у сферах, які відповідатимуть напрямкам діяльності тих чи інших міністерств.

Друге. Вироблення нашого бачення — як має розвиватися держава, суспільство в тій чи іншій сфері.

І третє. Відповідно до нашого бачення і аналізу теперішнього стану суспільства — відстежити, що робить чинний уряд. І подання альтеративних пропозицій щодо розв’язання тих чи інших актуальних проблем.

— Хто увійде до складу уряду? Чи тільки народні депутати-націоналісти?

— Однозначно, що ми не копіюватимемо структури чинного уряду Азарова. Буде прем’єр-міністр. Політрада визначила, що ним маю бути я. Будуть підібрані віце-прем’єр-міністри за трьома основними напрямами: економічним, гуманітарним, а також силовими структурами та міжнародною діяльністю. У кожному з цих напрямків відповідно до сфер життєдіяльності буде визначено міністерства. Підберемо кандидатури міністрів альтеративного уряду. Вони у свою чергу кадрово забезпечуватимуть свою діяльність. Тобто підбиратимуть собі для роботи людей, які здатні фахово проаналізувати чинний стан у певній галузі, запропонувати альтеративні шляхи розв’язання тих чи інших проблем. Щодо конкретних кандидатур, ми далекі від того, що це будуть тільки депутати-свободівці Верховної Ради України. І що це взагалі будуть тільки свободівці... Ми наголошуємо на тому, що намагатимемося підібрати фахових спеціалістів, зрозуміло, що за принципами патріотизму, професіоналізму, досвіду — людей, які зможуть виконувати ті поставлені завдання, про які ми говоримо.

І ще. Очевидно, що в цьому питанні ми рівнятимемося насамперед на той уряд, який свого часу створила ОУН-революційна, проголосивши Акт відновлення української держави 30 червня 1941 року у Львові. Попри те, що це було зроблено зусиллями ОУН-революційної під проводом Степана Бандери, а уряд очолив Ярослав Стецько (який, до речі, є тим ідеологом націоналізму, праці якого є базовими для діяльності і сучасної ідеології Всеукраїнського об’єднання «Свобода») — бандерівці тоді залучили до роботи в уряді представників практично усіх наявних на той час політичних, громадських інституцій України. Тож ми також максимально залучатимемо тих спеціалістів, які є в «Свободі» і поза її межами, але які симпатизують «Свободі» і загалом є хорошими спеціалістами, і яким небайдужа доля української держави та української нації. Для нас не є ідеєю фікс проголосити, що цей уряд є суто свободівський. Для нас важливо підібрати людей, які зможуть блискуче в ньому працювати.

— А чи можна вже сказати, які міністерства буде найлегше заповнити такими людьми? Скажімо, економічний блок уряду чи освітній...

— Зауважу, що хоча політрада доручила мені підібрати кандидатури, але затверджуватимуть їх усе одно керівні органи партії. Щодо того, які вакансії найлегше заповнити. «Свободу» дуже часто звинувачують у тому, що вона більше концентрується на гуманітарній та національній проблематиці, що не дуже заглиблена в проблеми соціально-економічні. Проте наш досвід роботи у Верховній Раді засвідчує протилежне. Якщо проаналізувати законопроекти, які вже підготувала «Свобода», то стане зрозуміло, що наші депутати фахово та глибоко підходять до аналізу соціально-економічних процесів у державі і для розв’язання проблем подають свої законопроекти. Тому нам нескладно буде підібрати кандидатури на соціально-економічний блок уряду. Зрозуміло, що зробити це буде легко і на блок гуманітарний. Очевидно, що трохи складніше в кадровому плані нам працюватиметься над заповненням кандидатур по силовому блоку, альтернативному до уряду. Бо специфіка нашої політичної сили в тому, що ми десь остерігалися приймати до партії людей, які мають досвід роботи, зокрема в період існування радянської держави, у правоохоронних органах, спецслужбах тощо. Хоча якщо говорити про цей самий силовий блок, то менше проблем у нас буде з кандидатурами, які зможуть заповнити вакансії в міністерстві національної безпеки та оборони. Бо ми принципово обстоюємо позицію, що українське військо має бути життєздатним, повсякчас розвиватися, і нам симпатизує чимало відставних високих офіцерів та генералів української армії.

— ВО «Свобода» створює свій уряд національної альтернативи. А чи готове воно брати участь у формуванні коаліційного уряду — спільного уряду опозиційних політичних сил?

— «Свобода» на сьогодні досягла такого рівня розвитку, що може створити альтеративний уряд для апробації тієї політичної програми дій, яку вона має, тобто «Програми захисту українців». Навіть сама назва нашого уряду зі словами «національної альтернативи» говорить про те, що, на відміну від теперішнього режиму та інших політичних партій, ми заявляємо про необхідність розбудови саме національної держави. Змушені про це говорити, оскільки на сучасному етапі з-під української держави намагаються вимити національний ґрунт. Очевидно, що є ціла низка положень «Програми захисту українців», у втіленні яких нам важко сподіватися не те, що на підтримку наших класичних опонентів — комуністів і Партію регіонів — а й наших партнерів. Тому ми змушені діяти саме так — шляхом організації уряду національної альтернативи. Звичайно, що для нас головне — існування української держави, і якщо буде така політична необхідність, і з боку наших політичних парламентських партнерів будуть відповідні кроки, ми готові разом з ними йти на формування коаліційного опозиційного тіньового уряду.

— З огляду на ту велетенську роботу, яка на вас ляже — коли зможемо побачити сформований уряд національної альтернативи?

— Власне, політрада для того і ухвалила рішення саме тепер, щоб, з огляду на той період політичного затишшя, який наступає разом із періодом відпусток, канікул, ми змогли попрацювати над структурою уряду, кадровим резервом, концепцією діяльності. Щоб уряд запрацював у вересні, коли знову активізується суспільно-політичне життя в державі.

Розмовляла Олеся БІЛИК.