Зрозуміти заборону на виробництво певного препарату можна. Але лише в тому разі, якщо можна вільно дістати його  аналоги — доступні для пацієнта ліки, які не треба замовляти десь у швейцарській приватній лабораторії за шалені гроші, а можна просто купити в аптеці на сусідній вулиці. А коли все впирається в нібито відсутність належних санітарних умов, під якими чомусь часто мається на увазі сучасний євроремонт, дороговартісні прилади, новітні лабораторії та інші красиві аргументи, за допомогою яких Міністерство охорони здоров’я «розводить» ліцензіатів, то це вже не просто прикрість...

Та буває ще гірше: є препарати, яким, щоб потрапити до рук українських пацієнтів, потрібен лише один папірець — ліцензія на продаж в Україні. І часто навіть не комерційним структурам, а державним установам. І мова не про підпільні вакцини з Індії, від яких помирають українські діти, а про дієві європейські препарати, перевірені виробником і пацієнтами. Останнім часом, зокрема, лікарі Кіровоградського онкодиспансеру б’ють на сполох у зв’язку з таємничим зникненням хіміотерапевтичного препарату «Блеоміцин». Про це розповів лікар хіміотерапевтичного відділення Андрій ГАРДАШНІКОВ.

— Пане Андрію, цей препарат конче необхідний?

— Блеоміцин належить до чотирьох основних препаратів, здатних лікувати одну із злоякісних пухлин — лімфому Ходжкіна. Він застосовується при гематологічних хворобах, лімфоцитарній лейкемії, пухлинах голови.

— Чи можна його замінити на інший?

— Аналогів йому наразі немає! Блеоміцин — важлива складова схеми хіміотерапії, яка спроможна повністю вилікувати людину з лімфомою Ходжкіна, інколи навіть на пізній стадії. Хворим на рак голови, шиї, ротової порожнини блеоміцин в складі схеми хіміотерапії може продовжити життя на рік-два. А це, повірте, важливо! Якщо ж цього препарату немає, то людина фактично втрачає всі шанси, щоб вилікуватися, втрачає шанси на життя.

— Скільки пацієнтів на Кіровоградщині потребують лікування блеоміцином?

— Кількість хворих із лімфомою десь близько 20—30. Щороку додається 10—15 нових первинних лімфом. Але препарат використовується при лікуванні й інших хвороб в онкології та гематології. Тобто загалом (з усіма діагнозами) можна налічити майже 200 людей, які потребують блеоміцину. Але ж варто розуміти: смерть через відсутність препарату навіть однієї людини, тим паче через недбалість чиновників, — це тяжка втрата. Як узагалі можна займатися підрахунками смертей, коли є можливість їх уникнути!? Тим паче що блеоміцин — це черговий препарат, який зникає. Є лікувальні засоби, що відсутні у продажу вже кілька років, є такі, які раніше зникали на декілька місяців, але нині, слава Богу, їх можна придбати...

— А де виробляється блеоміцин?

— У різних країнах різними фірмами. Блеоміцин — це назва діючої речовини. Тобто різні фірми в Німеччині, Австрії, Індії, Україні виготовляють ліки з різними назвами, але по суті це один і той само препарат — блеоміцин.

— Яка його вартість?

— Він не дуже дорогий, якщо порівнювати з багатьма іншими життєво важливими ліками. Коштує приблизно 200—300 гривень (точно сказати не можу). Для мене (лікаря) і для пацієнта важливий факт наявності препарату, а його ціна вже стає питанням другорядним. Держава взагалі обіцяла за програмою «Онкологія» видавати онкопрепарати безплатно, однак забезпечує ними в дуже малому обсязі — залишилися лише декілька препаратів, які пацієнти можуть отримувати безплатно — протягом року ця програма просто не фінансувалася. Той самий блеоміцин ще два-три роки тому видавався безплатно. Чесно кажучи, повністю ця програма ніколи не працювала. Тобто стовідсотково пацієнта ліками не забезпечували, але хоч щось давали. А тепер у людей навіть немає можливості придбати ліки самостійно!

— Коли почалися проблеми з поставкою?

— Зникати препарати почали в 2010 році. Нині, зокрема блеоміцин, просто заборонили продавати в наших аптеках — забрали ліцензію на продаж. Не знаю, чи його взагалі не імпортують, чи він припадає пилом десь на складах. У нашій країні, якщо збігає термін ліцензії на препарат, це просто катастрофа. Він зникає з аптек скрізь — ліків немає ані в Києві, ані в Одесі, ані в Кіровограді...

— Ми в Кіровограді можемо якось посприяти розв’язанню проблеми?

— Суто на рівні міста чи області (голови ОДА, департаменту) це не вирішити, але порушувати питання потрібно. Я написав замітку в Фейсбуці, в якій звернувся до міністра охорони здоров’я. Офіційно звернутися в мене особисто можливості немає, адже я рядовий лікар. Вважаю, що поки міністерство думає, пацієнтам із різних областей треба згуртуватися і домагатися розв’язання проблеми. Адже це їхнє життя. А лікарі є заручниками цієї ситуації.

— Кому може бути на руку те, що препарат не ввозять в Україну?

— Сказати щось напевно важко, адже це питання вирішується у владних коридорах у Києві. Я маю обережне припущення, а не звинувачення. Думаю, хтось усе-таки зацікавлений вводити такі заборони, щоб стимулювати «інші» фірми, які цікавить український ринок.

 

Кіровоград.