Як роздмухати іскру споживчого попиту

Коли затверджували держбюджет на рік нинішній, виходячи з прогнозу економічного зростання на 3,4 відсотка, багато хто називав його авторів оптимістами. Ще б пак, таке зростання ВВП обіцяло приріст доходів на 9,2 відсотка — нові робочі місця, пристойні заробітні плати, благополуччя соціальних фондів тощо. Але вже в першому кварталі ВВП знизився на 1,1 відсотка, промисловість лягла в мінусовий дрейф, тож за підсумками п’яти місяців доходи, завдяки аграрному сектору, зросли лише на 2,4 відсотка, за півріччя — на 1,1! Це «уважно не помічали», вважай, до моменту прийняття на законодавчому рівні казначейських векселів. Як на мене, цей борговий папір є щонайменше неформальним визнанням держави серйозної кризи з публічними фінансами попри те, що перманентне зростання дефіциту бюджету не виходить за рамки бюджетного розпису.

Завдяки векселям можна поліпшити бюджетні негаразди, закривши видатки обіцянками, а не грішми. Однак приховати загрозу невиконання держбюджету за підсумками року — неможливо. Саме про це сигналізує істотне зростання його дефіциту за підсумками першого півріччя. Саме на це вказують численні розбіжності в трансфертних взаєморозрахунках Держказначейства і органів місцевого самоврядування (хто кому скільки винен — важко навіть розібратися). Нарешті директор департаменту боргової і міжнародної фінансової політики Міністерства фінансів Галина Пахачук визнала відкрито: «Є непроста ситуація щодо забезпечення виконання держбюджету. Тому за результатами дев’яти місяців будуть ухвалені відповідні урядові рішення».

Нічого доброго перегляд бюджету українцям не дасть, бо, швидше за все, йдеться про точкове зниження необов’язкових, капітальних видатків. Саме слово «секвестр» зникло з лексикону чиновників, щойно люди розібралися, що за ним стоїть погіршення їхнього добробуту, а не покращення. Утім, як на мене, обов’язкові, соціального призначення, видатки віднайдуть спосіб фінансувати по мінімуму за рахунок якоїсь чергової «оптимізації», якщо, звісно, справи не підуть на краще. Які шанси, що підуть-таки на краще?

Чи не найкраще поточний стан промисловості характеризують навіть не нафтопереробка, яка обвалилася вже нижче плінтуса, а будівництво і транспорт. Навіть сезонний попит не загальмував скорочення обсягів будівництва і пасажирських перевезень.

Наполегливості та креативу, з якими міністерські чиновники беруться активізувати внутрішній попит, утім, не бракує. Віце-прем’єр Юрій Бойко поінформував, скажімо, про намір доплачувати через бюджет українцям за легкові автомобілі вітчизняного виробництва. Запозичена в Європі ідея багатообіцяльна: організувати пункти здачі потриманих вітчизняних машин за купони в 1,5 тисячі доларів США ( як варіант). Ці купони стають частиною першого внеску або оплати частини вартості автомобіля вітчизняного виробництва. Однак середні ціни на потримані авто — це кілька сотень доларів, тоді як створення системи утилізації і, власне, адміністрування такої схеми потребують мільйонних витрат. Найперше, що спадає на думку, чи не логічніше просто продавати вітчизняні автомобілі за зниженими цінами, не підставляючи у такий спосіб бюджет, у тому числі — безколісних платників податків?

Не іронізуватиму з цього приводу далі, бо гроші для мене — свого роду транспортний засіб. Звісно, у переносному значенні. Але невдовзі будуть і в прямому — восени у столиці планують запровадити електронну платню у столичному метрополітені. І ця ідея, запозичена вже з російського досвіду, мені до вподоби. Але не влаштовує той факт, що обговорюється вона столичною владою кулуарно, а відтак, швидше за все, і втілюватимуть її без усіляких церемоній, економічних обґрунтувань і окремих думок. Звітного тижня одна з місцевих газет роздобула інформацію, що обговорюється вартість разового проїзду в 4 гривні, але якщо оплатити гуртові поїздки, то братимуть на півтори дешевше. І хто б оце пояснив, чому саме 4 гривні, а, скажімо, не 3 або 5? Отже, транспортних тарифів ще немає, але вони вже породжують асоціації зі столичними тарифами на комунальні послуги.

Бюджетні проблеми, на жаль, привели на світ уже не одну «чудову» схему зі зворотним ефектом. Для прикладу: з липня набрали чинності нові правила нарахування допомоги за вагітністю і пологами, які дають змогу жінкам у цей період набувати трудового стажу. Хіба не чудово? Для цього суми такої допомоги вирішили вважати об’єктом для нарахування єдиного соціального внеску. Тобто працедавець вимушений тепер мати додаткові видатки на сплату податку попри те, що допомога повністю фінансується за рахунок Фонду соцстрахування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Що держава у такий спосіб перекладає частину своїх фінансових зобов’язань на роботодавця — ще півбіди. Справжня біда — що молода жінка, яка шукає роботу або яка розраховує на вищу зарплату на своєму робочому місці, перестає цікавити роботодавця.

...І ще біда, що такі схеми вбивають довіру до обіцянок зменшити податковий тиск на працю.