Тут працюють сильні, мужні люди...

«Запоріжсталь»: тут як працювали, так і працюють сильні, мужні і водночас звичайні люди, зі своїми потребами і проблемами. Ось про ці потреби і проблеми ми й вирішили поговорити із Валерієм Сєдовим, головою Запорізького обласного комітету профспілки металургів та гірників України (на знімку). Валерій Миколайович під час розмови кілька разів наголошував, що напередодні свят не гоже «співати Лазаря» зі своїми «болячками», однак слова із пісні не викинеш. Сьогоднішня українська металургія — а запорізька є її невід’ємною складовою — живе напружено. Не через спеку чи мороз, а через важкі умови праці, а через те, що та праця, на жаль, не часто і є. Зважаючи ж, що за мірками Запоріжжя металурги загалом забезпечені нормальними зарплатами і соціальним пакетом пільг та допомог, люди тримаються робочого місця.

— Справді, — розпочав Валерій Сєдов, — не встигли ми у 2012 році відсвяткувати День металурга, як 30 липня на провідне підприємство всієї галузі, металургійний комбінат «Запоріжсталь» прийшла нова команда менеджерів на чолі з головою правління Ростиславом Шурмою. Одразу скажу, не лише на заводі, а й у місті загалом з’явилися тривожні очікування. Всі знали Віталія Сацького, котрий керував підприємством 26 років, як патріота міста і заводу, як турботливого господаря, і як людину, котра намагалася й у найважчі для галузі часи надати максимальну підтримку своїм робітникам. А як поводитимуться зовсім нові люди з «Метінвесту»? Чи не з’явиться на «Запоріжсталі» весь той негатив, який тоді пророкувала частина запорізької преси?

Не буду казати, скільки на цьому підприємстві вже зробили за рік, що минає, у плані модернізації і наближення виробництва до європейських екологічних стандартів. Одне слово: ми, профспілка, в цілому задоволені співпрацею і перспективами розвитку «Запоріжсталі».

Як і задоволені станом справ ще на одному підприємстві галузі — Запорізькому залізорудному комбінаті. Розташований він у сільській місцевості — у Василівському районі, а годує, як мовиться, ще кілька районів, бо середня зарплата працівників ЗЗРК — одна із найвищих у галузі. За підсумками 2012 року вона становить 6,2 тисячі гривень. Зрозуміло, що й тут діє потужний соціальний пакет і соціальні гарантії.

Були дуже тривожні часи, вже навіть після фактичного відродження підприємства, і на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті. Кадрові пертурбації 2009—2010 років, здавалося б, взагалі ставили підприємство на межу повної зупинки, однак минулося, і сьогодні ситуація істотно поліпшилася. Ви, напевне, чули, що там з’явився стратегічний інвестор. Це відомий підприємець Дмитро Фірташ. Діє багатомільйонна програма модернізації, однак нас найбільше цікавить не лише те, що буде, а те, що є сьогодні. А нині на ЗТМК найвища в галузі (тобто загалом по Україні) динаміка зростання зарплат. Так, вона була відносно невисокою, але 26,9 відсотка зростання за минулий рік — це теж промовистий показник.

Ще раз наголосимо, що, на жаль, ситуація в галузі значною мірою не з тих, щоб лише радісно бити у литаври. Десь і власники, і менеджмент, і профспілка знайшли порозуміння, а, головне, вихід із важкого стану, а десь не змогли. А найчастіше і не могли знайти. Бо правила гри того не дозволяють.

— Є у нас кілька підприємств, — каже Валерій Миколайович, — єдина проблема яких не повернення ПДВ, тарифи на електроенергію та залізничні перевезення, а збут. Особливо турбує стан нашого внутрішнього ринку. Коли в сусідній Росії продукція металургів знаходить собі покупця вдома на 50, а то й на 80 відсотків, то у нас 16—25 відсотків — це вже зовсім непоганий показник. До того всього приєднується агресивний і, як здається, майже ніким не контрольований імпорт. І ще, тоді як ми лише декларуємо підтримку вітчизняного виробника та імпортозаміщення, Росія реально втілює її в життя. Ось і флагман ще радянської галузі спеціальних сталей «Дніпроспецсталь» не тільки втрачає ринки на теренах РФ, а його тіснять вже й в Україні теж. За підтримки російського уряду... Через те підприємство працює напружено: у другому кварталі наче всі показники поновилися, однак з початку третього дуже «схуд» портфель замовлень. У нас з керівництвом ДСС налагоджені добрі ділові стосунки, і поки там не збираються згортати соціальні програми, але, боюся, навіть таке передбачати: чи надовго вистачить потенціалу підприємства триматися далі?

Така ж ситуація і на «Укрграфіті». І що прикро: сьогодні, наприклад, і до Запоріжжя імпортуються тисячі тонн продукції, яку успішно виготовляють, як мовиться, за сусіднім парканом...

Ще одна проблема, яку нарешті потрібно розв’язати у нашій країні, це чіткі зобов’язання інвестора з розвитку виробництва і відповідні санкції у разі порушення таких зобов’язань. Адже ми почали розмову із «Запоріжсталі», де з’явився відповідальний, і я б додав — порядний інвестор. А люди, пам’ятаючи Запорізький алюмінієвий комбінат, просто боялися, що, може, і одне із найпотужніших в Україні металургійних виробництв так же придбають, щоб загубити. Адже ЗАЛК -це первісток і гордість української кольорової металургії, це, зрештою, 6000 робочих місць із доброю платнею. Було... Сьогодні тут вже пройдена точка неповернення — завод, по всьому, припинив своє фізичне існування. Щось тут, можливо, працюватиме, адже майданчик та інфраструктура лишається. Однак чогось схожого на Запорізький алюмінієвий тут точно не буде. Поки ж жевріє виробництво алюмінієвої катанки, й у технологічному процесі задіяно до 200 осіб. Сировину привозять із-за меж України...

Про ще один завод — Запорізький сталепрокатний — мало хто чув. Але тут колись працювало чотири тисячі осіб! Працювали... У дев’яностих роках сюди прийшов інвестор. Були великі сподівання, але згодом вони розтанули як квітневий сніг. Затримки із заробітною платою, виплата її натурою, невиконання норм галузевої угоди, а згодом і державних стандартів оплати праці, скорочення робочого часу... Триденка, дводенка, один робочий день на тиждень... Робітники, у тому числі з огляду на існуючий ринок праці, мимоволі погоджувались на такі режими роботи. І скільки, і де, ми не піднімали цю проблему, нікого, схоже, вона не зацікавила. Сьогодні на ЗСПЗ вже ні з ким просто вести розмову: генеральний директор, його заступники, головний бухгалтер звільнилися. Лишилось сто працівників і охорона від банку- кредитора... Хто довів підприємство до такого стану? «Зацікавлений» власник, недолугий менеджмент чи держава з її багатомільйонними боргами по ПДВ? Це окрема тема для обговорення.

— Звичайно ж, не хочеться завершувати розмову на песимістичній ноті, — геть знітився Валерій Сєдов. — Однак коли мовчати і думати, що мине все само по собі, як нічого не буде, то нічого й не матимемо. А сьогодні наше спільне завдання, щоб підсумки вже наступного Металургійного року були веселіші. І для цього є підстави — підписано Меморандум взаємопорозуміння між КМУ та підприємствами ГМК України. Діло за «малим» — за його виконанням.

— Наостанок, — бадьоро промовив лідер запорізьких гірничо-металургійних профспілок, — всього кілька побажань колегам-металургам. Щоб була робота із достойною платнею, щоб сили і здоров’я були ту платню заробляти, і щоб настрій добрий був і працювати, і жити, і радіти життю.

Запоріжжя.