На початок травня на Хмельниччині було офіційно зареєстровано понад тисячу різних громадських формувань та організацій. 169 політичних партій, які увійшли до цього списку, мали б відігравати провідну роль у формуванні політичного життя краю. Однак переважна більшість їх існує лише на папері, подолянам не відомі навіть назви десятків із них.
Про будь-яку політичну активність говорити не доводиться. На слуху залишаються партія влади та опозиціонери.
Замість конструктиву — дошкульні шпильки
Якщо згадати найскандальніші події останніх місяців, то це — спалення прапорів опонентів. Започаткували цю сумнівну традицію свободівці, коли перед проведенням офіційного покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку в обласному центрі один з активістів ВО «Свобода» демонстративно спалив там прапор Партії регіонів.
Пізніше такі дії пояснив тим, що саме так хотів продемонструвати неприязне ставлення хмельничан до нинішньої влади. Однак насправді ані схвалення, ані гучної підтримки з боку громадськості не було. Навпаки, навіть міське товариство української мови «Просвіта» засудило такі дії.
Суд також дав їм оцінку, засудивши палія до п’яти діб відбування покарання не так за політичні принципи, як за злісну непокору міліції. А для однопартійців молодик став справжнім героєм.
Попри полярно різні оцінки такого вчинку з боку запеклих опонентів, його важко назвати політично культурним. Хмельничан дедалі менше цікавлять будь-які політичні витівки.
Найбільшу партійну стабільність нині демонструє Партія регіонів: її лави міцні, а голосування на сесіях рад різних рівнів стабільні. Проте і її представники часом намагаються провести червоною ниткою думку, що нині над суспільством нависла начебто страшна загроза неонацизму.
Однак Хмельниччина ніколи не демонструвала будь-яких екстремістських настроїв. Не прагне до них і нині.
Менше єдності — менше симпатій
На відміну від провладної партії, опозиціонерам не вдається продемонструвати згуртованості. Відсутність загальнонаціонального лідера позначається на роботі фракцій ВО «Батьківщина» на місцях. Із їх лав час від часу вибувають вірні багнети.
Своя п’ята колона з’явилась і в партії «УДАР», коли частина активістів, що брали участь у минулих виборах до Верховної Ради, почала вимагати розрахунків за проведену роботу. Дехто розцінив цю акцію теж не інакше, як провокативну. Мовляв, саме в такий спосіб хочуть внести розкол у партійні ряди. Деякі кажуть лише про борги. Хоча в партії переконують: свого часу більшість агітаторів погодилися працювати на громадських засадах.
Загалом з початку року в Хмельницькому пройшло не більш як півсотні різних зібрань, акцій та демонстрацій, організованих як політичними, так і громадськими та релігійними організаціями. Формально найактивнішою в цій роботі виявилась Комуністична партія — приблизно четверта частина заходів. Щоправда, збирати велелюдні мітинги не вдавалось. Однак свої погляди та оцінки з приводу багатьох соціальних питань комуністи намагалися висловлювати на центральній площі міста. А от найскандальнішими весь час були і залишаються представники ВО «Свобода». Саме їх протистояння із представниками Партії регіонів нерідко завершувалось втручанням правоохоронців.
Пересічні хмельничани дедалі більше демонструють свою виваженість та поміркованість, дистанціюючись від будь-яких політичних сил. Хоча традиційно область надає перевагу саме опозиційним, а не провладним настроям. Це не можуть не усвідомлювати у провладній партії, а тому всіляко намагаються укріпити свої позиції. Добре розуміючи, що потрібні реальні зміни на краще в житті тисяч родин. А цього досягти непросто. Останнім часом за поданням голови ОДА до Президента в області замінено п’ятьох голів райдержадміністрацій, тобто четверта їх частина. На нових покладають нові надії. Вони мусять або досягти нових економічних, господарських та соціальних висот у своїх районах, або зуміти в будь-який інший спосіб переконати своїх земляків, що все змінюється на краще. Від цих переконань врешті-решт залежать результати майбутніх президентських виборів.
Хмельницький.
