Наскільки може бути ефективним лікування маленького пацієнта, якщо на це витрачатимуть двадцять копійок на день

Батьки насторожені: чи вистачить у сімейних медиків досвіду і компетентності, щоб упоратися з усіма пацієнтами? Та й лікарі-практики не впевнені, що витримають нові навантаження. Хоча наразі не відкидається можливість залишити педіатрів у складі амбулаторій, проте переважно в ролі консультантів. Та чи достатньо цього?

Припускають, що, за новими нормативами, на лікаря припадатиме до трьох тисяч маленьких пацієнтів. Але досі діють інші норми. Дільничний педіатр разом із медсестрою мають обслужити вісімсот пацієнтів. І практики знають, що й таке навантаження доволі високе. Особливо в періоди спалахів гострих інфекційних хвороб, коли лікарям фізично не вистачає часу, щоб прийняти хворих у поліклініці і відвідати вдома. А що ж буде, коли навантаження зросте в кілька разів?

— На першому етапі будь-якого реформування завжди спостерігатиметься лише погіршення. Можливо, з часом сімейний лікар і справді міг би сповна замінити дитячого, але, на моє переконання, для цього знадобиться не менш як 10—15 років, — вважає головний лікар Хмельницької міської дитячої лікарні Іван Гуцул. — Саме за такий період можна відпрацювати всі складові того великого механізму, що називається системою охорони здоров’я, а всім, зайнятим у ньому, набути відповідних досвіду і практики. Однак навіть не це найголовніше в успішному проведенні всіх новозмін. Будь-які перетворення потрібно розпочинати не із сьогочасного бажання зменшити бюджетні витрати, а насамперед із чіткого прорахунку цієї реформи. Змін має бути рівно стільки, скільки грошей є для цього в бюджеті. Бо часто ми оперуємо доволі великими сумами, але на практиці вони виявляються мізерними.

Згаданий медичний заклад, хоча і має статус міського, проте вже багато десятиліть частково приймає пацієнтів з області — через те, що Хмельниччина так і не змогла збудувати нову, сучасну дитячу обласну лікарню. У цьому не було б жодних проблем, бо досвід та кваліфікація персоналу — на достатньому рівні, якби не фінансові труднощі.

Річний бюджет закладу може видатися не таким уже й малим, проте достатньо проаналізувати лише кілька його статей, щоб зрозуміти: гроші йдуть не на здоров’я, а в... бюджет.

Вісімдесят відсотків усіх витрат — це видатки на заробітну плату. А за теперішньої системи оподаткування майже дві третини від цієї суми повертається в державну казну у вигляді різних зборів та відрахувань. Решта 20 відсотків суми має бути розподілена на комунальні видатки, ремонти, закупівлю білизни, меблів, харчування та багато чого іншого. І тільки те, що залишиться, піде на ліки, засоби дезінфекції, медичні інструменти, лабораторне обслуговування...

Купуючи все це, медичний заклад не забуває сплачувати ще й податок на додану вартість, який закладено у всіх товарах, тобто знову ділиться своїми коштами з бюджетом. Тож коли влада на всіх рівнях починає звітувати про те, скільки коштів витрачено на медицину, не варто уявляти, що вони пішли безпосередньо на лікування.

Чи поліпшить ситуацію зміна статусу медичних закладів і самих лікарів, сказати важко. Фахівців на місцях цікавить інше: якою буде загальна концепція надання медичної допомоги дітям? Що змінить вона в ефективності лікування? Чи вдасться батькам важкохворих малюків отримувати дієву, а головне — доступну допомогу у вітчизняних закладах, а не далеко за кордоном, шукаючи підтримки благодійників.

Міська лікарня щодня приймає від п’ятдесяти до сотні маленьких пацієнтів. П’ята частина з них — це діти, котрим потрібна термінова допомога реанімації та операційних блоків. Тобто без перебільшення можна сказати, що один день роботи останніх рятує життя майже двох десятків малюків. Оцінити це у грошах неможливо. Зате можна підрахувати, що в середньому в закладі витрачається на ліки 17 гривень на день на одного пацієнта. Сума мізерна. Щоправда, у критичних випадках ці витрати можуть сягати й тисячі гривень. Але це автоматично зменшує інші видатки. Тому, скажімо, на лікування пацієнта в деяких «спокійних» відділеннях вони знижуються до 20—30 копійок на добу.

Потрібно бути професіоналами справді високого класу, щоб примудритися вилікувати хворого за таких умов. Хоча кожен розуміє: якість меддопомоги чималою мірою залежить від того, які препарати ви можете собі дозволити та на якому устаткуванні обстежите пацієнта.

Хмельницький.