Найперше, що спадає на думку після прочитання листа Дніпровської екологічної прокуратури: розраховувати на встановлення законності в питанні самобудів у Гідропарку марно. А як ще можна зрозуміти пояснення, що «...вирішувати проблему самовільно збудованих об’єктів (...) шляхом їх тотального демонтажу зараз уже надто пізно», оскільки «...власники «закріпилися» на заповідній землі у капітальних спорудах»? Це означає, що не лише ті, хто незаконно захоплював чужу землю, можуть зітхнути з полегшенням, бо чіпати їх ніхто (принаймні прокуратура) й наміру не має. А й будь-хто може обирати собі «шматочок» до смаку та не надто перейматися, що він йому не належить. Головне — швидко залити бетонний фундамент, після чого можете вважати, що «закріпилися». Адже у вас «капітальна споруда», то навіть прокуратура безсила буде у вас її відібрати. Та чи справді таким безпорадним є цей орган? Щоб розібратися, звернемося до Закону «Про прокуратуру».
Стаття 6 — органи прокуратури вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Будівництво у прибережних захисних зонах уздовж річок, навколо водойм та на островах заборонено Земельним та Водним кодексами. Це означає, що прокуратура не має права заплющувати на це очі та домагатися усунення таких порушень.
Стаття 8 — законні вимоги прокурора є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Це означає, що прокуратурі не обов’язково звертатися до суду, щоб той підтвердив законність його вимог. Є порушення закону — значить прокуратура може винести подання та вимагати усунення порушень (знесення незаконно зведеної споруди, звільнення самовільно захопленої землі тощо). Подання ігнорується? На це теж дає відповідь закон.
Стаття 23 — у разі відхилення подання, прокурор може звернутися до суду та зобов’язати порушників знести незаконно зведені споруди. Зверніть увагу, що прокурор може звернутися до суду, і саме «може», а не «зобов’язаний». А це означає, що можна обрати й інший шлях встановлення законності: спрямувати бульдозери в місце нахабного нехтування. І потім нехай вже сам порушник звертається до суду і доводить, що будував законно.
Якщо прокуратура боїться брати на себе таку відповідальність, можна таки звернутися до суду, а отримавши судове рішення, проконтролювати, щоб воно було виконано у встановлений законом двомісячний термін.
У Дніпровській екологічній прокуратурі бідкаються, що боротися з порушниками складно, оскільки на деякі незаконні споруди «...навіть оформлено право власності». Що ж, у такому разі потрібно розібратися, від кого виходило це незаконне рішення про визнання права власності. Якщо від чиновника — скасувати його через суд та внести подання про притягнення такого чиновника до дисциплінарної відповідальності. Якщо право власності встановлено судовим рішенням, не опускати руки — процесуальний закон дає право переглянути рішення за нововиявленими обставинами. Підставою може бути, скажімо, експертний висновок про збиток довкіллю, якого завдає збудована споруда. Врешті, такий процесуальний «хід» до снаги навіть звичайному адвокату, не те що державному органу з цілим арсеналом повноважень та важелів впливу.
І насамкінець стаття 20 — прокурор має право починати досудове розслідування. Свавілля, що відбувається у Гідропарку, є не лише порушенням закону, а й злочином, передбаченим статтею 382 Кримінального кодексу України (самоправство). За нього встановлено максимальне покарання у вигляді арешту до трьох місяців.
За умови порушення кримінальної справи самовільні забудовники навряд чи почувалися б так привільно, та не були б переконані, наче можуть ігнорувати і закон, і прокуратуру...
Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ, завідувач юридичного відділу «Голосу України», кандидат юридичних наук.
