Для мешканців села Плоска Дубенського району на Рівненщині, як і інших сіл, що входять до складу Плосківської сільради, — Дитиничі, Судобичі, Сіновали, Переросля, великою підмогою є підсобні господарства. Стратегічним продуктом тут залишається молоко. До речі, в цьому селі, на відміну від інших, свого часу був великий досвід виробництва і переробки молока.
На жаль, секрети ефективного ведення молочного тваринництва плосківських селян не дійшли до сучасників. Може, тому що чехів, які володіли молокопереробним цехом, ще до війни радянська влада розкуркулила та депортувала з тутешніх теренів.
— Та й реалії нині інші, — каже плосківський сільський голова Сергій Женевський (на знімку). — Найголовніша проблема — ціна на молоко. 1 гривня 85 копійок за літр — це дуже несправедливо щодо селянина, який зазнає збитку. Бо для корови в день треба щонайменше 50 кілограмів корму. А надоєні 10—15 літрів молока і реалізовані за такою мізерною ціною не перекривають витрат на утримання корови. Щоб покрити собівартість і мати певний прибуток, односельці дедалі частіше пробують самі реалізувати молочну продукцію на міському ринку та індивідуальним клієнтам. Це, звичайно, додає клопоту, але виручка у два-три рази більша.
Сільради націлюють на те, щоб у селах створювати кооперативи, на які покласти заготівлю та реалізацію молока з підсобних селянських господарств. Сільський голова з приводу цього має власну думку:
— Що таке кооператив? За статутними, установчими документами —це той самий колгосп. Водночас це неприбуткова організація. Отут виникає перша колізія: навіщо така організація, яка одразу спрямована на неприбутковість? По-друге, молокопереробним підприємствам відшкодовується 20 процентів ПДВ, кооперативам така пільга з боку держави не передбачена. Водночас доволі сумнівно, що якесь підприємство, з котрим співпрацюватиме кооператив, візьме на себе таку місію. По-третє, для кооперативу треба реальний ринок збуту продукції. Нині знайти такий — велика проблема.
— Селяни на собі відчули монополію молокопереробних підприємств, котрі диктують ту ціну на молоко, яка нині є, — розмірковує Сергій Женевський. — Не треба видумувати ніякого кооперативного руху, щоб збільшити заготівлю молока. Просто треба запропонувати людям нормальну ціну на молоко — і все.
Сільський голова навів такий приклад. На території Плосківської сільради раніше заготовляли молоко два підприємства. Не так давно долучилося третє — «Альма Віта» з Теребовлі. Початкову ціну нові заготівники запропонували на 50 копійок більшу. Конкуренти довго не дрімали: давай і собі піднімати ціну. Завдяки такій конкуренції ціна дійшла до 3 гривень 60 копійок. Селяни, відчувши вигоду, майже удвічі більше стали здавати молока, почали збільшувати поголів’я. Вже, було, стали думати про створення кооперативу. Але така вигідна для індивідуальних господарств ситуація тривала недовго — до трьох місяців. А далі підприємства один за одним почали знижувати ціну і вийшли, по суті, на початкову — стабільно низьку. Виходить, не селяни диктують умови молокозаготівлі, а молокопідприємство. Люди спробували бойкотувати заготівлю молока — від одного дня до тижня. Але це не дало бажаного результату: ціна нині така, яка вигідна насамперед підприємству і аж ніяк не здавачу.
— Проте показники заготівлі молока по вашій сільській раді, судячи зі статистики, порівняно з минулими роками, на спад не йдуть?
— А куди селянам діватися? Дуже багато наших односельців донедавна трудилися в місті Дубно на м’ясопереробному та цукровому заводах. Цукровий цього року зупинився, а на м’ясопереробному виробництво дійшло до мінімуму. І люди залишилися без роботи, — каже плосківський сільський голова. — Щоб вижити, чимало з цих людей купили корови з надією отримати якийсь прибуток. Нині є кілька господарств, в яких уже по три корови. Хорошим стимулом для таких є, звичайно, те, що їм безплатно мають надаватися доїльні апарати. Щоправда, в цьому питанні виникла певна проблема, оскільки не всі господарства зареєстрували відповідну кількість поголів’я. Утім, на мою думку, напрям правильний і перспективний — надавати стимули для тих, хто подає приклад у заготівлі молока. Хотілося б побільше таких стимулів і від самих молокопереробних підприємств. Бо за кожним кроком назустріч селянам неодмінно відчуватиметься їхнє прагнення виробляти та реалізовувати ще більше молочної продукції.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
ДОВІДКА
З 1876 по 1947 рік у селі Плоска жили чехи, що тримали молочарню, куди на заробітки ходило чимало місцевих чоловіків. Нині від неї залишився тільки погріб, де зберігали молоко, масло, а у війну там ховалися люди. Молоко до молочарні зносили або збирали по селу. На маслоробні вручну збивали масло і пакували у мішки зі спеціального паперу. Масло йшло на експорт у Бельгію та Францію. Керував молочарнею місцевий житель Іван Лавренчук.
ЦИФРА
Нині на молокопереробні підприємства із села Плоска індивідуальні господарства здають щодня 500—700 літрів молока.
