Сімнадцятирічний Руслан Ян народився і зростав у родині гірників: і дід, і батько працювали і працюють на шахті. Тому й тему для наукової роботи школяр обрав, пов’язану із дегазацією вугільних шарів. Розробка донеччанина виявилася до такої міри оригінальною, що її відзначило молодіжне журі на Балтійському науково-інженерному конкурсі в Санкт-Петербурзі. Хоча в Україні за цю пропозицію поки не схопилися.
Руслан каже, що ідея зайнятися приборканням метану спала на думку після резонансної аварії на донецькій шахті імені Скочинського в 2009 році, коли внаслідок вибуху загинули 13 гірників, а двоє отримали тяжкі травми.
— Хотів зробити працю шахтарів безпечнішою і продуктивнішою, тому придумав відхилювач безперервної дії для дегазації свердловин, який допоможе вилучити метан. Головний плюс — моя розробка дозволить бурити свердловину глибиною до 600 метрів завдяки спеціальному датчику, вмонтованому в бур. Це втричі більше, ніж бурять зараз. Перед тим, як братися за роботу, відвідав шахту «Лідіївка», де працює мій батько. Він підтримує і допомагає у всьому. На все пішло два роки: технологія складна і потребує постійного вдосконалення, — розповідає юний винахідник.
У конструкцію снаряда вмонтований датчик локаційної системи, який «бачить» на глибині і виводить інформацію на монітор комп’ютера. Технологія дає змогу бурити свердловини із ділянками штучного викривлення — адже вугільні шари не завжди залягають рівно. І все це — без зупинки та витягування бура. «Тому винахід і називається — відхилювач безперервної дії, — пояснює Руслан. — За існуючою зараз технологією свердловину бурять на глибину 200 метрів, потім витягають обладнання, опускають датчик, щоб подивитися правильність напрямку, датчик вилучають, і знову спускають бур... Нова технологія економічно виправдана — і не лише через економію часу, а й через те, що праця шахтарів стане безпечнішою».
«Поки що ми на початковому етапі, потрібно створити дослідний зразок, запатентувати винахід», — додає Руслан. Випускник навчально-виховного комплексу із поглибленим вивченням іноземних мов №91, він мріє вступити до Донецького національного технічного університету на факультет геології. За словами заступника директора комплексу із навчально-виховної роботи Ольги Денисенко, тут, у «спальному» районі Донецька, навчаються головним чином діти шахтарів. Тому цікавість до гірницької тематики зрозуміла. Незважаючи на віддаленість від центру, школа може похвалитися своїми переможцями у конкурсах МАН в секціях «Психологія» та «Геологія».
А роботу Руслана Яна помітили не лише в Києві, а й у Санкт-Петербурзі, де її виділили на науково-технічному конкурсі із 286 робіт із різних країн та запросили автора на фінальну частину. Науковим керівником школяра стала керівник еколого-натуралістичної секції філії Малої академії наук Наталія Бєсєдіна, яка одночасно очолює бурильну дільницю компанії «Донецькшахтопрохідка». «Перед тим, як розпочати роботу, ми з Русланом вивчили відхилювачі різних модифікацій, зібрали їхні переваги до однієї моделі. Перешкод не було — лише великий ентузіазм. Наскільки реальне використання цього винаходу? Якби хтось профінансував — то реально. Метан для нашої вугільної галузі — велика біда, а закордонна техніка надто дорога», — зазначає науковий керівник.
Донецька область.
Руслан Ян розповідає про переваги свого винаходу.
Фото автора
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Іван Юшков (на знімку), доцент кафедри технології й техніки геологорозвідувальних робіт Донецького національного технічного університету, кандидат технічних наук:
— Руслан — унікальний хлопець, із дев’ятого класу займається дослідницькою роботою із тих тем, які в нас вивчають на третьому курсі. Проблема дуже важлива. Шахти ідуть на глибину, і потреба в дегазації зростає. У радянських бурових системах датчика безперервного оперативного дистанційного контролю не було. Тут же датчик вбудований до основного валу, отже, не потрібно опускати й піднімати снаряд, скорочуються витрати на процес буріння. Але поки що виробничники не дуже зацікавилися. «Технарі» приїздили, просили готове, вкладати гроші в розробку ніхто не захотів. Але в нашого ВНЗ немає грошей, щоб зробити готовий зразок. Виробничої бази не маємо, замовляти доведеться на стороні, а вмонтований датчик купувати — це половина вартості. Раніше під такі розробки виділялися кошти, а тепер — ні. Тому хотілося б, щоб не лише грамоти висіли на стінах, а й з’явилася компанія, яка візьме на озброєння наші розробки.
