Завершилася друга сесія Верховної Ради сьомого скликання. Підбиваючи підсумки, хочеться наголосити на наступному. Я — народний депутат уже четвертої каденції Верховної Ради, але таку деструктивну роботу в парламенті бачу вперше.

Ми з кулаками до трибуни не бігали

Найбільший негатив у тому, що третину сесії фракції «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» заважали працювати законодавчому органу своїми бездумними блокуваннями. До речі, за цей період, який обходився країні в 2,3 мільйона гривень за кожен день пленарного засідання, вони справно отримували зарплатню в десятки тисяч і навіть не думали повернути ці гроші в касу.

Менше всього сьогодні хотілося б займатися самобичуванням. Але навіть побіжний аналіз нашої діяльності змушує говорити про зниження якості роботи парламенту. В чому причина такої ситуації? На наше переконання — у неготовності як окремих депутатів, так і опозиційних фракцій загалом до нормального законотворення.

Політичні реалії змінюються дуже швидко. Хочеться нагадати, що всього чотири роки тому фракція Партії регіонів теж перебувала в опозиції. Проте якість нашої роботи тоді була принципово іншою, аніж у сьогоднішніх опозиціонерів.

Так, ми жорстко обстоювали свою точку зору, особливо з принципових для нашого виборця питань. Але з кожного законопроекту ми з кулаками до трибуни не бігали. Регулярно проводились засідання опозиційного уряду під керівництвом Віктора Януковича, де у відкритому режимі, із запрошенням журналістів обговорювалися надзвичайно важливі питання, пов’язані з ситуацією у нашій країні.

У результаті — позиція фракції з кожного пункту порядку денного була зваженою і базувалася на фактах, а не на емоціях. Кожний бажаючий мав змогу зіставити і порівняти аргументи опозиції і більшості.

Що ж відбувається зараз? Де аналіз законопроектів, що їх розглядає Рада, з боку опозиції? Чи хтось чув про роботу «тіньового уряду»? Чи роблять хоч щось наші опоненти для того, щоб налагодити спокійний політичний діалог? На жаль, відповідь на ці запитання — негативна...

Через блокування трибуни опозицією відкрити другу сесію вдалося тільки 22 лютого — на два тижні пізніше, ніж планувалося. Третину нашого робочого часу, а це 13 днів, втрачено на беззмістовні блокування.

Надто висока ціна в період світової економічної кризи

Водночас нагадаю, що законотворчість є доволі дорогим механізмом.

Загалом, без урахування останнього тижня роботи сесії, який не є показовим, у середньому за один пленарний день ухвалювалося менше ніж півтора закони. Причому кожен закон обійшовся країні в 1 мільйон 661 тисячу бюджетних гривень. Надто висока ціна у період світової економічної кризи... Так повільно, з настільки низькою ефективністю Верховна Рада не працювала ще ніколи за всю свою більш ніж двадцятирічну історію!

Сьогодні парламентська більшість на чолі з Партією регіонів розглядає абсолютно зрозумілі й важливі законопроекти, за які не можна не голосувати, адже цього потребує ситуація у державі. Проте опозиційні депутати все одно не голосують. Зате кожного робочого дня вся країна чує їхні крики, стукіт і свист.

«Коли парламент засідає, вся країна відчуває такі ж почуття, як під час гри дитини з молотком», — казав американський сатирик Вілл Роджерс. На жаль, молоток у руках нашої деструктивної опозиції загрожує зруйнувати не лише залишки довіри людей до парламентаризму, а й майбутнє усієї країни.

Час припиняти цю ганебну практику, яка брудною плямою лягає на репутацію кожного нормального депутата.

Майданчик для пошуку компромісів

Чинний парламент оновлено майже на дві третини. І в мене складається враження, що деякі колеги просто не уявляють, для чого вони сюди прийшли і чим повинні займатися. Тому вважаю за необхідне нагадати шановним депутатам, особливо тим, хто вперше опинився у сесійній залі, про особливу роль Верховної Ради в нашому суспільстві.

Парламент — це майданчик для пошуку компромісів на основі чіткої політичної позиції, підкріпленої професійними аргументами. А не арена для біганини по залу і змагань у тому, хто голосніше крикне.

Беручи участь у виборах, кожен із нас визначав своїм завданням роботу в інтересах людей, а не дискредитацію інституту парламентаризму в державі. Тож ми просто зобов’язані шукати компроміси, а не влаштовувати демарші з найменшого приводу.

Неприпустимо поводитися так, як дозволяють собі окремі лідери опозиції. Спершу вони блокують трибуну Ради з вимогою про зустріч з главою держави, а потім по-дитячому непослідовно передумують і не йдуть на цю зустріч, позбавивши себе можливості донести точку зору своїх виборців до Президента країни. Це шлях в нікуди.

Завдання з докорінного оновлення держави, окреслені в щорічному Посланні Президента України Віктора Януковича, стоять, зокрема, і перед Верховною Радою. Зміст цього документа значно важливіший за форму його представлення в парламенті.

У числі інших завдань глава держави наполягає на невідкладному ухваленні повного пакета законопроектів, необхідних для європейської інтеграції України. Вікно можливостей для нашої країни, що відкривається завдяки зусиллям влади, не повинно бути закрите руками опозиційних народних депутатів.

Наш шлях до Європи — не самоціль, а інструмент докорінної модернізації держави. Важливим пріоритетом для парламенту повинні стати ініціативи з розвитку національної економіки. Не менш важливе завдання — завершення реформи правосуддя в країні.

На сьогодні низка відповідних законопроектів розроблена Президентом, урядом і депутатами та очікує на невідкладне ухвалення. Так, із деякими запропонованими нормами можна дискутувати. Але дискусія повинна давати результат — вдосконалення законодавчого поля, а не перетворюватися на мітинг.

Дискусія має завершитися прийняттям рішення

Сьогодні ми впритул наблизилися до небезпечної межі. Рівень довіри суспільства до Верховної Ради критично низький. Поки кредит довіри не вичерпано остаточно, фракція Партії регіонів закликає своїх колег із опозиції протягом усього сьомого скликання парламенту знаходити консолідуючі позиції в інтересах держави і кожної людини.

Та кожен процес має як негативні, так і позитивні сторони. Не виняток — і робота другої сесії парламенту. Головний позитив бачу в тому, що представники Партії регіонів у всіх регіонах України провели зустрічі з виборцями, і ті змусили опозицію працювати. В округах народним депутатам меншості виборці серйозно «вправили» мізки, бо люди і на Сході, і на Заході казали кожному представнику опозиції: «Ми не обирали тебе для того, щоб ти байдикував». А тут ще з Європарламенту говорять: «Як ви збираєтеся підписувати Угоду про асоціацію, коли нічого не робите?» Під впливом цих аргументів опозиція розблокувала законотворчу роботу. Звісно, на оптимальний ритм ми ще не вийшли, але Партії регіонів таки вдалося повернути опозицію обличчям до проблем людей.

Наша країна наближається до європейських стандартів, отож логічно, що вітчизняний парламентаризм має еволюціонувати в цьому ж напрямі. Головний принцип — законодавчий орган хоч і місце для дискусій, бо в ньому представлені різні точки зору, але ця дискусія не може тривати безкінечно й має завершуватися прийняттям рішення. Хто правий, а хто ні — визначає голосування.

У будь-якій демократичній країні обрана більшість ухвалює закони, а в опозиції — мандат на критику, вироблення альтернативних програм. У нас же меншість хотіла диктувати, нав’язувати свою волю парламентській більшості. На їхні ультиматуми ми не реагуємо, хоча готові до нормальної дискусії. І коли бачимо хороший закон від опозиції — можемо за нього проголосувати. Кажу це як голова експертної ради фракції Партії регіонів, котра здійснює аналіз усіх законопроектів.

Використовуючи зрозумілу для Віталія Кличка термінологію, скажу, що зараз їхні фракції знаходяться в прострації — як боксер, що пропустив потужний удар і не може встояти на ногах, втратив усі орієнтири. Першим дзвоником стала негативна реакція Європи на союзника «Батьківщини» та «УДАРу» — «Свободу» за її неонацистську і антисемітську позицію. Потім — провал спроб зірвати роботу в сесійній залі та наші результативні голосування. В останні пленарні дні другої сесії вони вигадали черговий ультиматум — не голосувати за жоден законопроект, поки Олександру Домбровському та Павлу Балозі не повернуть картки для голосування.

Але подивімося на історію цього питання, яке ініціювала зірка опозиційної юриспруденції — народний депутат кількох скликань Юрій Кармазін. Коли з’явилося рішення Вищого адмінсуду, хіба Голова Верховної Ради Володимир Рибак не намагався захистити цих депутатів, подавав апеляції, пройшов усі судові інстанції? Лише після відхилення апеляційної скарги глава парламенту був змушений виконати рішення суду. А як може бути по-іншому, якщо ми дійсно прагнемо, а Партія регіонів справді прагне привести Україну до великого європейського дому!? Що, Голові Верховної Ради не виконувати рішення суду, демонструючи всьому українському суспільству та європейській спільноті свою неповагу до третьої незалежної судової гілки влади?..

На найближчій сесії, уже восени, я не виключаю революцію в «Батьківщині» — якщо вони не знайдуть собі цивілізованого керівника фракції, який, хоч і буде в опозиції, але не працюватиме на розвал держави й українського парламентаризму. Вже зараз у їхній політсилі 25—30 чоловік сидять «на чемоданах». Масові пертурбації також чекають фракції на «УДАР» і «Свобода». Ймовірним є створення нових центристських фракцій, після чого ситуація в парламенті стабілізується, а нинішні крикуни опиняться в маргінальній ніші. Зважаючи на гризню всередині опозиції, Віктор Федорович Янукович на білому коні знову в’їде до будівлі на Банковій в 2015 році. Сумнівів у цьому вже ні в кого немає. Віктор Янукович сьогодні — єдина постать, яка спроможна об’єднати країну, консолідувати суспільство довкола європейських цінностей і привести Україну до демократичного європейського дому.

Ремонт — це незручності. Але розпочали модернізацію державного дому

Повертаючись до питання про еволюцію парламентаризму в Україні, зазначу: на мою думку, для демократичного суспільства оптимальною є пропорційна виборча система, бо люди повинні обирати стратегічну програму розвитку всієї держави. Якщо 450 депутатів прийдуть кожен із своєю програмою, виникає питання: «Як звести ці документи до спільного знаменника та що, зрештою, реалізовуватиме країна?»

Логічне питання: чому в перехідний період ми обрали змішану виборчу систему? Відповідь одна. Щоб забезпечити персоніфіковану відповідальність. За ситуацію в країні відповідає наша політична сила, за ситуацію в окрузі — конкретний парламентарій, з якого громадяни можуть спитати, дати наказ. Але якщо за ініціативою лідера Партії регіонів Віктора Януковича ще в минулій каденції, коли парламент обирався виключно за партійними списками, депутати від нашої політичної сили були закріплені за конкретними територіями та округами, то депутати від опозиції їздили хіба що за кордон виливати відра бруду на свою країну, водночас ігноруючи своїх виборців у регіонах.

Окреме питання — система голосування. На жаль, присутність на пленарних засіданнях народних депутатів від фракцій меншості кульгає на обидві ноги. В Радянському Союзі, за Сталіна, якби хтось не ходив на засідання парламенту — могли розстріляти, за Брежнєва — забрали б партквиток, тим самим перекресливши всю подальшу кар’єру. В демократичному суспільстві таких санкцій, звичайно, немає.

У Європарламенті зробили просто: рішення там приймаються більшістю голосів від присутніх у залі. Обрано майже 800 депутатів, а резолюцію стосовно України приймає 47 людей. Одного разу я бачив у парламенті однієї з європейських країн таку картину, коли там працювали тільки головуючий і доповідач. Це не значить, що інші депутати ледарюють — у них купа важливіших обов’язків, аніж просто сидіти в залі. Знакові голосування там — раз на місяць чи квартал.

А ми в Україні маємо симбіоз: явку взяли від радянської системи, а ходимо на роботу — як у демократичному суспільстві. Вимогами про персональне голосування опозиція загнала парламент у глухий кут. Якби зараз вони мали більшість, то через нестачу голосів не змогли б прийняли жодного рішення! Обман при голосуванні є лише тоді, коли я відлучився, а за мене проголосували не так, як я хотів, спотворили мою позицію з того чи іншого питання. Що залишається робити? Вносити зміни до Основного Закону. Але ми розуміємо — знайти підтримку в 300 голосів для зміни системи голосування непросто.

Взагалі у цивілізованій демократичній державі мають передбачатися законодавчі «розв’язки» на всі форс-мажорні ситуації. За Конституцією єдиним джерелом і носієм влади є народ, який делегує свої повноваження народним депутатам. Якщо він бачить імпотентність законодавців, то бере владу в свої руки й вирішує всі питання, в тому числі внесення потрібних змін до Конституції, на референдумі.

Стосовно того, які реформи в країні потребують вдосконалення, то ми тільки почали модернізацію великого державного дому. Для його ремонту потрібні дві складові — гроші та бажання робити ремонт, мирячись із тимчасовими незручностями. Навіть якщо гроші є, не кожен за це візьметься. Попередники чинного глави держави не зважувалися на структурні реформи, адже розуміли, що ризикують втратити голоси на виборах. І тільки Віктору Януковичу як справжньому лідеру нації і державному діячу вистачило політичної волі та громадянської мужності розпочати вкрай необхідні глобальні перетворення у державі.

На жаль, недолік влади в тому, що вона поступається опозиції в інформаційно-роз’яснювальній роботі. Візьмімо податкову реформу. Її головна мета була — «засвітити» обороти й доходи кожного й таким чином зменшити тіньовий сектор економіки. На Заході його рівень 5—10, а в нас — до 50 відсотків! Але як тільки ми заклали ці новели, опозиція профінансувала податковий майдан і «вихолостила» ключові норми. Якщо ми прагнемо жити, як у Європі, зменшити тінізацію економіки принаймні до західного рівня, треба цю, та й усі інші реформи доводити до кінця. Що ми й зробимо!

Хоч би як нам опозиція палиці в колеса вставляла, народ України, все суспільство очікує від парламенту конструктивізму в роботі. Це головна вимога до депутатів і на Заході, і на Сході держави.

Михайло ЧЕЧЕТОВ, народний депутат України, перший заступник голови депутатської фракції Партії регіонів у Верховній Раді України.

Факт 

Один день роботи парламенту обходиться державі у 2 мільйони 300 тисяч гривень. Помноживши цю суму на число днів блокування, отримаємо колосальну цифру — 29 мільйонів 900 тисяч гривень. Саме стільки заплатили платники податків за прогуляний депутатами з вини опозиції час.

Дослівно 

«Коли парламент засідає, вся країна відчуває такі ж почуття, як під час гри дитини з молотком».

Вілл РОДЖЕРС, американський сатирик.