У прес-центрі регіонального спортивного комплексу «Олімпійський» знаменитого атлета одразу оточили молоді спортсмени: кожен прагнув сфотографуватися на згадку із живою легендою. Посол ІAAF охоче спілкувався з учасниками, казав добрі слова. Сидячи на прес-конференції, дістав планшет і писав якісь повідомлення. Потім фотографував залу і відправляв світлини на свою сторінку у «Твіттері»: аби шанувальники з усіх куточків світу знали про те, що відбувається в Донецьку.

— Це ваш перший приїзд до України?

— Так. Донецьк бачив мало, бо відпочивав після важкої дороги. Ці дні планую провести на змаганнях. До речі, серед частини американців побутує думка, що Східна Європа дуже похмура. Але дарма, бо люди тут дуже гостинні і привітні, місто має гарний вигляд, як і багато європейських мегаполісів. Я приємно здивований. Мешкаю у готелі, котрий кращий за всі, де колись зупинявся у своєму житті.

— Чи пам’ятаєте свої враження від юнацького чемпіонату світу 1992 року, де ви були першим на обох спринтерських дистанціях?

— Мені було вісімнадцять, коли поїхав на Олімпіаду до Барселони. Тоді я вперше взагалі кудись вибрався, і люди казали: він не зможе! Але мені було байдуже, що говорять. Головне — захищати честь своєї країни. І згодом, на юнацькому чемпіонаті світу, довів, на що спроможний. Справді, було класно стати першим! Удома всі тебе хвалять. Але неодмінно продовжуйте тренуватися і забудьте про те, що ви зробили. Адже існує велика різниця між юніорськими звитягами й успіхом у «дорослому» спорті. Про це варто пам’ятати.

— Ви бачили монумент Сергієві Бубці у Донецьку? А як вас ушанували на батьківщині?

— Монумент бачив! У мене такого немає, та є стадіон, названий моїм ім’ям. Знаю, що Сергій Бубка — один із тих, ким дуже пишаються у вас, великий чемпіон в історії спорту. Розумію, що Україна має бути чудовою країною, якщо цей атлет звідси.

— Ви надсилали повідомлення до соціальних мереж із прес-конференції. Це потрібно для вашої роботи чи для спілкування з друзями і шанувальниками?

— І перше, і друге. Я надсилаю результати і фотографії з трибуни: фіксую, що відбувається, яка погода, хто кращий атлет, що кажуть. Відчуваю відповідальність перед людьми, які читають мою сторінку. Зокрема, інформую про те, що відбувається нині в Донецьку на юнацькому чемпіонаті: хто з атлетів тут присутній, що вони думають про свої виступи. 

Маю шанувальників по всьому світу, а соціальні мережі допомагають краще їх інформувати.

— Які таланти вам не вдалося реалізувати через заняття спортом?

— Свого часу хотів стати пілотом. А ще — займатися музикою, бути музичним продюсером — маю певний хист. Але вибрав легку атлетику, яка додала мені впевненості у собі. Це неймовірне відчуття, коли долаєш черговий бар’єр. І ніхто — ані мама, ані тато, ані сестра — тут тобі не допоможуть. Самотужки створюєш себе, навіть якщо втомився.

— Виходить, що ви подорослішали раніше за одноліток?

— Точно. У шістнадцять відчував себе старшим, нібито мені 21. З одного боку то було добре, та з другого — не дуже. Адже більшість своїх досягнень мав, коли був підлітком. Справді, я подорослішав дуже рано, але це були кращі досягнення в моєму житті. Навіть те, що в 19 років уже мав доньку і був відповідальним за неї. Сьогодні в усьому мені допомагає родина, з якою можу поділитися надіями, хвилюванням — будь-чим.

— Після завершення спортивних виступів ви зробили кар’єру телевізійного коментатора. Чи важко давалася нова справа?

— У мене таке відчуття, що все попереднє життя готувало мене до цієї роботи. Навіть коли я був атлетом, постійно вдавався до аналізу — і коли сам був на доріжці, і коли хтось змагався поруч. Розмірковував над тим, що він робить — правильно чи ні, хто може перемогти мене. Саме тому, що я добре знався на спорті, мені легко опановувати і нову справу.

Інтерв’ю провела Ліна КУЩ.

Ато Болдон розмовляє з кореспондентом «Голосу України».

Фото Олега ТОЛСТОВА.

ДОВІДКОВО

Ато Болдон. Народився 1973 року в Республіці Тринідад і Тобаго. Чотириразовий призер Олімпійських ігор (1996 та 2000) на дистанціях 100 і 200 метрів. Чемпіон світу 1997 року в бігу на 200 метрів. У 1992 році на юнацькому чемпіонаті світу в Сеулі одночасно виграв золоті медалі на дистанціях 100 і 200 метрів.