Фольклорист Олександра Кондратович (на знімку) із Луцька вже багато десятиліть вивчає звичаї, обряди, вірування, повір’я Волині. Вона автор народознавчих книжок «Весілля на Поліссі», «Народний календар Волинського Полісся», «Народини», «Калиновий квіт Полісся» та багатьох інших. Її дитинство минуло в чарівному куточку, в селі Кримно, що в Камінь-Каширському районі. Спогадами про відзначення Зелених свят сьогодні Олександра Павлівна ділиться з читачами «Голосу України».
То було якесь надзвичайно веселе свято. Саме природа розвивається, кругом зелено і все воно надихає, бере за душу. Господарі до Зелених свят ретельно готувалися. Напередодні, в суботу, вирубували молоді берізки і прикопували на обійсті від хати до воріт. Бо апостоли з Ісусом Христом вже ходять, щоб вони знали як іти. Потім доріжку посипали жовтим пісочком. У нас такого слова «клечання» не було. Просто казали зілля, вітки. Переважно були клен, ясен, липи було багато. Зелом прикрашали ікони, клали за них те зілля.
Збирали ще різні квіти. На Трійцю йшли з букетами до церкви. У той букет вставляли різні гілочки. Але обов’язково там мусила бути ліщина. Бо казали, що під ліщиною ховалася від ворогів Матір Божа. До Трійці в багатьох селах, особливо на Поліссі, ще й сіна не косили. Чому? Тому що в траві ховався Ісус Христос з апостолами.
Треба було нарвати зілля, квітів різноманітних. Волошки вже починали розцвітати. Батьки, щоб ми не витовкли жита, застерігали, щоб не рвали волошок по житі, бо там ходять русалки. Ото, вважайте, що з четверга починається Русальний тиждень, Зелений тиждень, Троїцький тиждень.
Дівчата в деяких селах вбирали березу, заплітали вінки. До 60-х років минулого століття в Любешівському районі зберігався такий обряд, як водіння Куста.
Вбирали дівчину у вінок зі стрічками, зілля різне, прикрашали квітами, гілочками дерев і водили селом, ото була Кустянка.
Молодь вела її селом і вітала людей зі святом. Питали: дозвольте вам Куста привести на подвір’я? Приходили, господарі кланялися, вшановували ту Кустянку, могли дати гостинця.
Нині свято втрачає свою поетичність, усе спрощується. Зводиться все до розстелення у квартирах лепехи. Забуваються давні традиції і повір’я. А шкода. Це ж усе має тисячолітнє коріння.
Розмову записав Микола ЯКИМЕНКО.
Волинська область.
Фото автора.
