Наш кооперативний рух, мов фенікс, що відроджується з попелу.
Перша українська споживча кооперація заснована 1866 року в Гадячі, що на Полтавщині. А тоді, щоб організувати на селі кооператив, треба було мати дозвіл міністерства в Петербурзі.
Під час визвольних змагань 1917—1920 років на Поділлі кооператори створили національно орієнтовану систему спілок, що стали базовою економічною структурою в боротьбі за незалежність країни.
Президент Віктор Янукович наголошує на потребі активно розвивати кооперативний рух, очільники області та районів проводять наради, закликають до життя кооперативи в різних галузях економіки. Приміром, село вкрай потребує обслуговувальних кооперативів, які можуть дати й чимало робочих місць. На жаль, за роки незалежності на Хмельниччині навіть споживчі товариства не змогли відновитися хоча б у радянському масштабі.
«У кооперативному русі Кам’янець-Подільського району відзначається стабільним розвитком Перша Подільська Фермерська Кредитна Спілка (ППФКС), — каже в. о. начальника департаменту економічного розвитку і торгівлі райдержадміністрації Вадим Ленга. — До речі, керівник спілки Сергій Гищук — кооператор у четвертому поколінні. Його прадід колись очолював кооперативне об’єднання при церкві — «Попівську касу».
— У ППФКС — до чотирьох тисяч членів, — зазначає начальник кредитного відділу Андрій Глущак, — спілка на ринку кооперації вже 10 літ, діє на теренах чотирьох районів Хмельниччини. Основні напрямки кредитування — фермерство, присадибне сільське господарство, підприємництво, навчання, прокладання газових мереж селянами, утеплення та ремонт будинків, споживчі кредити, весілля, лікування тощо.
У книзі відгуків спілки — численні подяки: завдяки ППФКС започаткувало власну справу немало подолян. Фермерське господарство «Іванна», що в Дунаєвецькому районі, господарство «Велес-Агро» в Кам’янець-Подільському збільшили посівні площі, створили нові робочі місця. Іван Богонос зі Слобідки-Рихтівської розповідає: «Дуже задоволений співпрацею з ППФКС. Якби не вона, цього року нічого б і не посіяв. Хотів узяти кредит у банку, та чекав вісім місяців, від мене вимагали все нових довідок, тож я облишив ходити до них і звернувся до кредитної кооперації. Тут подоляни одне одного підтримують власними грошима. Один приносить вклад, інший потребує кредиту. Усе вирішується оперативно, професійно і з великою повагою до клієнтів».
На початку року в ППФКС часто зверталися селяни, щоб позичити гроші на придбання сіна чи інших кормів. Зима затягнулася, худобу нічим годувати, а пустити під ніж шкода, бо саме розтелюється. Добути до весни допомогли й чималому свинарнику в селі Завалля. Як правило, господарники беруть кредити на незначний період, а, зібравши урожай чи здавши худобу, повертають позику. Не один рік так чинять одноосібник Михайло Козуленко з Балина, який займається вівчарством і вирощує гриби, Тетяна Срібняк, що започаткувала в краї лікування хворих на ДЦП дітей катанням на конях. Саме в кредитній спілці власники сільмагів споживчої кооперації знаходять фінансову підтримку й розвивають свої заклади. Спілка провадить благодійні соціальні проекти, стала справжнім оплотом для соціально незахищених, малозабезпечених. Попри кризу, вкладники потроїли свої вклади. Люди вчаться заощаджувати, навіть маючи борг. Хтось завдяки відсоткам із вкладу може дозволити собі дещо більше, ніж міг би на саму лише пенсію. Хтось просить гроші на операцію. Серед спілчан — чимало студентів, які відкладають зі стипендії на літній відпочинок. А ті, хто має й депозит, і бере позики, можуть «погратися в Європу», адже відсотки кредиту в цьому разі реально набувають європейських розмірів.
Головний бухгалтер ППФКС Наталія Гіщук: «Ми — не конкуренти банкам. І ніколи не обіцяємо давати гроші під нуль відсотків, як роблять окремі з них. Навіть банківські працівники йдуть до нас за позиками, бо знають, чим насправді є той оманливий «нуль». Наша спілка була учасником багатьох міжнародних проектів, вона проводить серед людей величезну фінансову просвіту, бо українці гостро її потребують, а на ринку кредитування чимало шахраїв, тому треба знати, кому довіряти. Окремі видають себе за кредитні спілки, хоч ніколи ними не були. Завдяки участі в проекті Німецького Товариства Технічного Співробітництва (GTZ) та Німецької Кооперативної Асоціації Райффайзен (DGRV) було розроблено законопроект для розвитку кредитного руху, але його не ухвалено, а Нацбанк просуває свій законопроект, який взагалі може згубити всю кооперацію в Україні. Пропонують позбавити кредитні спілки права залучати внески на депозитні рахунки. Мовляв, хто хоче це робити, хай стає кооперативним банком. На думку Всеукраїнської асоціації кредитних спілок, така заборона лише нашкодить: одні не зможуть одержувати доходи у вигляді відсотків за депозитами, інші не отримають кредитів у зв’язку з обмеженими фінансовими можливостями спілок. Банки позбавлені впливу громади, це установи від кооперації далекі. Декларуючи розвиток кооперативного руху, держава може його згорнути, бо всі його ланки одразу втратять фінансову підтримку спілок. До того ж, банки часто переходять до іноземних власників...
Отже, сьогодні вирішується доля кредитної кооперації — фінансової опори всього кооперативного руху в державі. Прості люди, які за ці роки переконалися, кому можуть довірити свої заощадження, кажуть, що готові відстоювати кооперативи навіть маршем до столиці, бо за рядком законопроекту не лише майбутнє українських кредитівок, а й доля сотень тисяч простих українців — підприємців, фермерів, яким служать згадані спілки.
На знімку: члени українських кредитних кооперативів знайомляться з господарством німецького фермера.
Фото надане Всеукраїнською асоціацією кредитних спілок.
