Соняшникове лушпиння перетворюється на ефективне паливо
Відходи сільськогосподарського виробництва для аграріїв Херсонщини перетворюються на джерело надійного доходу. Мова — про звичайне соняшникове лушпиння, яке після виготовлення олії та макухи раніше просто спалювали. Однак впродовж кількох минулих років великі агрофірми та хлібоприймальні пункти встановили в себе економічні котли, які можуть працювати на цьому лушпинні, обігріваючи приміщення. А цьогоріч, після «стрибка» цін на імпортний газ, лушпиння переробники соняшнику не так спалюють, як продають. Попит — шалений!
«Дрова» з поля
Нещодавно Херсонська облдержадміністрація склала Єдиний реєстр виробників альтернативного палива, які працюють у регіоні. З-поміж них — і фермерські господарства, і великі агрофірми, і невеличкі приватні підприємства. Причому з 38 «альтернативників» на виготовлення паливних пелетів з соняшникового лушпиння зорієнтовані більше чверті — десять виробників. Половина з них землі не обробляє, соняшнику не вирощує, тому лушпиння змушена купувати, ще й за непогану ціну.
— За тонну лушпиння ми даємо селянам 150 гривень «чистими», до того ж готівкою. Самі сировину вивозимо — для цього придбали власну вантажівку. Чи вигідно? Ще й як: пелети продаємо вже по 850 гривень за тонну, — розповідає Анатолій — співвласник і директор ПП, що перетворює сміття на цінний енергоресурс. — Купують нашу продукцію дедалі більше. Багато хто телефонує і запитує, чи можна використовувати її у побутових твердопаливних котлах. Я кажу відверто — тут є свої складнощі, бо дуже масні продукти горіння швидко «забивають» обладнання, і його доводиться частіше чистити, аби з ладу не вийшло. Для побуту кращі брикети з того самого лушпиння, але вони дорожчі — вже 1300—1500 гривень за тонну, залежно від пакування.
Сміття йде на ура!
Для сільгосппідприємств Херсонщини соняшник з давніх-давен є свого роду страховкою. Впадуть закупівельні ціни на овочі, чи зернові через посуху не вродять, та за рахунок прибутку від продажу «рятівної» культури можна збитки перекрити. Нинішнього року серпнева спека також далася взнаки: середня врожайність соняшнику не перевищує 8,5 центнера з гектара. Тоді як у минулі роки вона сягала 12—14 центнерів. Але з огляду на можливість продавати не тільки олію та макуху, а й «сміттєве» лушпиння, його вирощування залишається прибутковою справою. Хоча не всім виробникам важлива саме готівка — дехто знаходить інші схеми співробітництва із виробниками пелетів.
— У нас у селі є газ, і саме його використовуємо для опалення, тож соняшникове лушпиння господарству не потрібне. Знайшовся підприємець, котрий побажав забирати його на переробку. Грошей з нього не беремо, натомість він обслуговує та лагодить системи обігріву — всім добре, — зазначає директор дослідного господарства «Асканійське» у селі Тавричанка Каховського району Герой України Віра Найдьонова.
Війна план покаже?
На Херсонщині газифікація не дісталася майже до сорока відсотків сіл у південному степу — вони розкидані на 30—50 кілометрів одне від одного, і тягти туди трубопроводи дуже дороге «задоволення». Рукотворні ліси, де можна розжитися дровами, теж є не в кожному районі. Раніше власники тамтешніх садиб замовляли вугілля, та тепер його зі сходу не везуть — там бої. Тому селяни також активно шукають альтернативу чорному золоту, яке й по ціні «золотим» стало. Випробовують і торфобрикети з торф’яників Голопристанського району області, й гранули з відходів деревини, і ті самі пелети з соняшникового лушпиння.
Поки що масовий споживач визначається, який товар має ідеальне співвідношення «ціна—якість». Однак за будь-яких обставин, пропозиція екологічного палива з місцевих ресурсів незабаром дозволить зменшити залежність регіону від газу. А відповідно, зміцнити й енергетичну незалежність України.
Херсонська область.
Думка з приводу
Завідувач кафедри енергетики, електротехніки та фізики Херсонського національного технічного університету, кандидат технічних наук Євген Баганов:
— За різними оцінками, Херсонщина спроможна самотужки забезпечити власні потреби в енергоресурсах на 10—40 відсотків. Якщо ж перевести ТЕЦ та потужні котельні з енергетичного вугілля, газу та мазуту на низькотемпературне паливо, як це нині практикують у Австрії та Німеччині, то цей показник можна збільшити і до 70—80 відсотків. Але така модернізація потребує чіткого визначення потенціалу регіону, як виробника альтернативного палива. Виходимо з плану, як будуть використовуватися посівні площі, розвиватися тваринництво, наскільки інтенсивно збільшуватимуть площі зелених насаджень. Зрештою, треба будувати сховища для альтернативного палива, створюючи його запас на місяць наперед. Без цього розвиток паливного ринку регіону залишатиметься хаотичним, — застерігає співрозмовник.
