Проблема зайнятості населення, без сумніву, є головною в життєдіяльності країн з перехідною та ринковою економікою.
За багатьма соціологічними опитуваннями, страх залишитися без роботи є домінуючим в усіх державах, у тому числі в Україні.
З цим злом борються всі країни. Окрім економічних, фінансових втрат через призму недоотриманого ВВП, безробіття сіє страх, невпевненість у завтрашньому дні, руйнує сім’ї, породжує соціальне напруження та громадянське протистояння.
Прикладів, які підтверджують ці тези, — багато як в Європі, так і в Азії та Африці.
Не випадково, що в основі соціальних ініціатив Президента України В. Януковича є створення належних умов для того, щоб активна працездатна частина населення могла забезпечити свої матеріально-побутові умови самостійно, своєю працею.
З цією метою, Президент у щорічному Посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році» наголошує на необхідності подальшої модернізації соціальної політики.
Стратегічним пріоритетом такої модернізації Президент, зокрема, визначає реформування ринку праці України для забезпечення його адекватності цілям модернізації структури економіки.
З перших років незалежності в Україні запрацював Закон «Про зайнятість населення», №803-ХІІ, до якого упродовж 1991—2012 років вносились численні зміни, з метою його узгодження з реаліями соціально-економічного розвитку.
Верховна Рада України 5 липня 2012 року прийняла новий Закон України «Про зайнятість населення», який набрав чинності з 1 січня цього року.
Прийняття нового Закону було обумовлено нагальною необхідністю усунення колізій норм попереднього Закону України «Про зайнятість населення» відносно інших законів України, вдосконалення механізмів державного регулювання у сфері зайнятості населення.
За статистичними даними, протягом останніх років в Україні досягнуто зменшення рівня безробіття з 9 відсотків до 7,5 в 2012 році.
Водночас станом на травень 2013 року на обліку в службі зайнятості перебувають 570 тисяч осіб.
Окрім того, за оцінками експертів, майже третину фонду заробітної плати — 145 мільярдів гривень — виплачують у конвертах. Понад 5 мільйонів працездатного населення перебуває поза легальним ринком праці;
— із 20,2 мільйона працездатного населення зайнято в офіційному секторі економіки лише 13,5 мільйона;
— майже 30 відсотків вакансій, що надходять до центрів зайнятості, розраховані на мінімальну зарплату;
— низькі темпи приросту нових робочих місць (наприклад, у 2012 році на 100 створених робочих місць у Одеській області припадало 95 ліквідованих, в Запорізькій — 93, в Сумській, Вінницькій та Чернігівській — 90 ліквідованих робочих місць тощо);
— рівень безробіття серед молоді становив у 2012 році майже 20 відсотків;
— чисельність випускників, які після закінчення навчання звертаються до служби зайнятості, становить понад 90 тисяч;
— 40 відсотків випускників вищих навчальних закладів працевлаштовуються не за здобутою спеціальністю;
— є значні проблеми із працевлаштуванням працівників у зрілому віці через невідповідність вимогам сучасного ринку праці.
— незадовільна ситуація із зайнятістю у сільській місцевості. У 2012 році — 521 тисяча сільського населення була безробітна.
До того ж кількість повних робочих місць в економіці на сьогодні стрімко знижується до 10 мільйонів. Це сталося через те, що в цілій низці галузей працівників почали переводити на режим часткової зайнятості або неповного робочого дня.
Звичайно, Закон України «Про зайнятість населення» має свої недоліки і викликає нарікання в частині його реалізації.
Так, хотілося б побачити більш зримо, як новий закон починає вирішувати системні проблеми ринку праці і безробіття, зарплати в конвертах, дисбаланс у стосунках: роботодавець—найманий працівник.
Але без правового врегулювання цих питань марно сподіватися на поліпшення ситуації на ринку праці, бо всі інші негаразди, з якими намагається боротися держава, є лише похідними від них і не можуть бути вирішені без усунення причини свого виникнення.
Так, безробіття робить можливим існування зарплат у конвертах. У багатьох регіонах ситуація з працевлаштуванням —критична, тому люди готові йти на будь-які умови, в тому числі — на нелегальну та напівлегальну працю. Саме ці чинники зумовлюють тотальну залежність робітника від роботодавця, яка унеможливлює створення гармонійного балансу між усіма учасниками ринку. Без нього не буде зростання продуктивності праці. Нас уже не дивують показники ефективності праці українців, котрі у рази менші, ніж середньоєвропейські. Більше дивує подив роботодавців, які досі не зрозуміли, чому ж усе-таки європейці такі роботящі, а українці не хочуть працювати.
Основною метою закону є створення ефективного механізму сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення у процесі реалізації соціально-економічної політики держави, забезпечення конституційних прав і гарантій громадян на працю та соціальний захист від безробіття.
Зазначений закон спрямований на: вирішення питань зайнятості, підвищення рівня конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці, стимулювання зацікавленості роботодавців до створення нових робочих місць, розвитку підприємницької ініціативи тощо.
Протягом тривалішого часу реалізації положень закону на практиці можна давати йому відповідну об’єктивну оцінку.
Сьогодні очевидно, що закон має свої вади, які слід виправляти, зокрема:
— не встановлено відповідальність приватних агенцій зайнятості за стягування коштів із шукачів роботи та не передбачено механізм виявлення таких порушень;
— відсутні механізми щодо вирішення питань з тривалим і сезонним безробіттям;
— не врегульоване питання з членами особистих селянських господарств (відповідно віднесення їх до зайнятого чи можливості набуття статусу безробітного);
— щодо реалізації статті 14 Закону (категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню): який період молодий працівник, особи, які звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, особи, звільнені із строкової служби або альтернативної (невійськової), роботодавець може відносити до нормативу після працевлаштування його як «квотника»;
— незрозуміло, чи можливо віднести до громадських роботи, пов’язані із переписом населення, тимчасову роботу під час виборів;
— не встановлено, скільки разів безробітний за кошти Фонду з безробіття може підтверджувати результати неформально здобутої освіти.
Свої зауваження в частині реалізації положень закону висловлюють роботодавці і профспілки, Фонд на випадок безробіття, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, місцеві держадміністрації та інші.
Тому надзвичайно важливим є пошук найефективніших шляхів удосконалення механізмів державного регулювання у сфері зайнятості населення, забезпечення ефективності використання страхових коштів, спрямованих на програми сприяння зайнятості, посилення мотивації до легального працевлаштування, зниження рівня молодіжного безробіття, підвищення темпів створення нових, з гідною оплатою, робочих місць.
Ярослав СУХИЙ, перший заступник голови комітету.
(За матеріалами виїзного засідання Комітету з питань соціальної політики та праці).
