Сад великих можливостей

Алла АНТІПОВА

2 липня 2013 157

Гарний яблучний урожай можна одержати й у зоні ризикованого землеробства

Уже сама назва «інтенсивний сад» інтригує й налаштовує на позитивні емоції. Для Луганщини, зізнатися, це щось нове. Найсхідніший регіон країни — далеко не яблучний край через свій клімат, хоча в часи Союзу деякі господарства утримували сади, намагаючись забезпечити область ще одним корисним продуктом. Але таких колгоспів було мало, а якість яблук і груш поступалася навіть вирощеним у західній частині України, не кажучи вже про кримські. Пам’ятається, фрукти на Луганщині були в дефіциті, але питання про розвиток садівництва не порушувалося. Усе пояснювалося горезвісною «зоною ризикованого землеробства». Тепер-то ми розуміємо, що «яблучна» проблема здебільшого стосувалася не клімату, а нових технологій.

Ще той фрукт!

Не можна сказати, що Валерій Личевський став піонером у розвитку садівництва на Луганщині, але такого промислового розмаху виробництва фруктів в області поки що немає. У ПАТ «Мічурінське», яке місцевий підприємець Валерій Личевський заснував у Райгородку Новоайдарського району, під яблуні відведено площу в 30 гектарів. Це і є інтенсивний сад, продукція якого через кілька років обіцяє створити серйозну конкуренцію польському фрукту. Будь-який фахівець підтвердить, що це досить витратна справа. Особливо, якщо використовуєш сучасну технологію, засновану на краплинному поливі, застосуванні шпалери тощо. А для Луганщини — це ще й великий ризик, бо невідомо, як відреагують, скажімо, кримські «карлики» на погодні умови регіону.

— Перш ніж закласти сад, ми вивчили можливості декількох компаній, зважили плюси й мінуси їхніх пропозицій і віддали перевагу кримським сортам, — розповідає директор ПАТ «Мічурінське» Віталій Дідора. — Ми вважаємо карликові дерева вигіднішими, тому що під них використовується менше площі, але при цьому можна одержати високий урожай. На 1 га землі в нас росте 2600 саджанців, а всього їх більш як 80 тис. Висота дерева досягає 3—3,5 м, і це полегшує збір урожаю. Ми, наприклад, не користуємося драбинами. Вся робота механізована. Для міжрядного обробітку вистачає однієї одиниці техніки. Структура карликового дерева така, що стовбур у нього дуже тонкий, а врожай великий. Тому біля кожного дерева ставиться підпірка з бамбука. Вона кріпиться до шпалер, а стовбур яблуні — до бамбука. Це не дає деревцю зламатися. Вирощуємо шість сортів — «Симиренко», «Галла», «Голд Крим», «Фуджина» та інші. Сорти підібрано так, щоб працював конвеєр: спочатку одне яблуко дозріває, потім друге й т. д. Плюс кожний із сортів для інших служить запильником. Урожай збираємо в контейнери й веземо в сховище. Це старе приміщення, але ми його реконструювали, поставили холодильну установку. Поки що можемо тут зберігати 500 тонн яблучної продукції, але після остаточної повної реконструкції закладатимемо на зберігання до 1000 тонн. Проблем з реалізацією немає. Ми активно працюємо з торговельними базами Луганська, а вже вони поставляють нашу продукцію на прилавки. Ми хочемо зарекомендувати себе на ринку фруктів не тільки якістю, а й доступною ціною. Урожай минулого року реалізували по 5 грн. за кілограм.

На запитання, як можна відрізнити «мічурінське» яблуко від кримського чи польського, Віталій з усмішкою відповідає:

— За смаком. Наше пахучіше й соковитіше, хоча по зовнішньому вигляду нічим не відрізняється від своїх побратимів. Таке ж велике й гарне. Але я своє яблуко зовні відрізню від інших, а покупець ні. Отже, нам потрібно «брати» споживача тільки за рахунок смакових якостей і, як ми кажемо, екологічності фрукта.

Хоча, чесно зізнатися, без обробки саду препаратами не обходимося. Сьогодні є така необхідність у зв’язку з тим, що раніше система боротьби зі шкідниками була інша. Тоді оброблявся не тільки сад, а всі посадки й інші території довкола нього, які могли служити розсадником збудників різних хвороб. За цим стежили. Тепер боротьбу зі шкідниками ведемо локально — у своєму саду, а це не так ефективно. «Альонка кошлата» уже два роки не дає нам спокою. Кримчани, спасибі їм, підказують, як можна з нею боротися.

Сад було закладено майже три роки тому, внутрішні інвестиції становили 7,5 млн. грн., а на самооплатність це господарство вийде років через два. Перший урожай зібрали тільки торік, і він становив 12 тонн яблук з одного гектара. Найбільший відсоток у собівартості займає вода. Адже за температури повітря до 20 градусів під кожне дерево за добу треба вилити мінімум 10 л води, а за спеки 25—30 градусів — до 20 літрів. Не важко порахувати, скільки води треба качати, щоб полити 81 тис. дерев. Але, незважаючи на витрати, власник хоче розширюватися. Перший досвід показав, що гарний яблучний урожай можна одержати й у зоні ризикованого землеробства, якщо підібрати правильну технологію й не скупитися на засоби. Тому засновник зарядився оптимізмом і виношує план засадити яблуками до 100 га землі, а грушами — до 20 га. Крім того, вирощувати смородину й аґрус. Цих ягід на прилавках області зовсім немає. Розхожа фраза «Хто не ризикує, той не п’є шампанського» має місце бути.

Синьйор-помідор і огірок-молодець

У тім, що Валерій Личевський — ризикова людина, сумніватися не доводиться. До того, як посадити сад, у 2004 р. він побудував теплиці для вирощування ранніх овочів — огірків і помідорів, орієнтуючись на інтенсивні технології. Личевський був першим у районі, хто наважився на такий розмах бізнесу у сфері овочівництва, і поки що єдиний. На 2 га теплиць помідори й огірки ростуть на спеціальних матах, наповнених кокосовою стружкою. До кожної рослини підведена крапельниця з живильним розчином. Система зрошення управляється комп’ютером, що визначає інтервали поливу, концентрацію живильних речовин та інше, а також вибирає свою стратегію поливу для даного періоду росту. На одному погонному метрі розташовані чотири кущі. За літній сезон тепличники збирають два врожаї огірків.

Головний агроном Ганна Клименко переконує, що при вирощуванні овочів у господарстві не використовують отрутохімікати, тому, наприклад, помідор довго цвіте, плодоносить і зберігається.

— Звичайно, найвищий технологічний рівень вирощування тепличних овочів можна побачити в Голландії, — розповідає Ганна Клименко. — Я була в цій країні, вивчала місцеві технології, але, знаєте, що я вам скажу... Все-таки наш огірок смачніший. У західних країнах застосовують багато хімічних засобів, там немає проблем з наявністю якихось препаратів. У нас такі проблеми існують і фінансові в тому числі. Тому наші агрономи пройшли таку школу, що можуть виростити гарний урожай із нічого. Запилення томатів проводимо біологічним способом. Джмелі, яких купляємо в Латвії, справляються із цим чудово. Проблема в нас одна — немає фахівців-городників. Сільські ПТУ їх не готують, тому навчаємо людей самі. У нас одна тепличниця обслуговує понад 2,5 тис. рослин.

З половини гектара теплиць у господарстві зібрали сьогодні вже 320 тонн огірка. Помідор дозрів пізніше, тому в травні врожай становив 40 тонн із площі в півгектара. Зате який смачний — просто цукровий! Проблем з його реалізацією немає. Супермаркети області беруть «мічурінський» помідор з великим бажанням, оскільки споживач сьогодні надає перевагу місцевій продукції.

Луганська область.