Як допомогти українському заробітчанину

Володимир Краснодемський: — Доброго дня всім, хто з нами на зв’язку, хто з нами спілкується! Насамперед хочу подякувати нашим гостям, які погодилися взяти участь у нинішній розмові за круглим столом, які готові спілкуватися з користувачами Інтернету.

Трудова міграція — явище для українців не нове. Історики нам підкажуть, що вже наприкінці XІX століття західноукраїнські селяни почали масово виїжджати до Північної Америки, де легше можна було знайти роботу, де їм відводили землю для забудови чи фермерського господарства.

Сьогодні тисячі, мільйони наших співвітчизників шукають заробітку за межами рідної землі, бо вдома, особливо в селах і містечках, роботи з більш-менш гідною зарплатою просто немає.

Не вдаючись у подробиці, давайте одразу перейдемо до проблем, які даються взнаки у площині трудової міграції. І почнемо з найгострішої: порушення трудових і людських прав мігрантів у зв’язку із неврегульованістю правового становища значної їх частини.

Кирило Калита: — Вітаю всіх, хто нас сьогодні слухає і дивиться! Дякую газеті «Голос України» за запрошення взяти участь у цій розмові.

Як на мене, сьогоднішній круглий стіл є одним із підготовчих шляхів до проведення парламентських слухань у Верховній Раді України, за-планованих на 3 липня нинішнього року. Сподіваюся, що й наша позиція буде доведена до народних депутатів України, міністерств і представників громадських організацій.

Що стосується проблеми комплексного забезпечення прав трудових нелегальних мігрантів, то, за великим рахунком, це питання сьогодні вирішити досить складно. Оскільки люди, які виїхали нелегально, перебувають за кордоном у відповідному статусі. І насамперед — без жодних соціальних гарантій.

І зовсім інша ситуація з людиною, яка працює за межами своєї країни легально. Вона, як правило, має нормальні соціальні гарантії, платить відрахування до пенсійних фондів, має страхові поліси. І в разі хвороби чи нещасного випадку на виробництві витрати на лікування відшкодовує страхова компанія або роботодавець.

Хоча для Міністерства закордонних справ, зокрема для Департаменту консульської служби, для консулів, немає жодного значення статус нашого співвітчизника за кордоном, який потрапив у складну ситуацію. Ми всім прагнемо допомогти. Водночас, якщо йдеться про нелегальних мігрантів, то зробити це зовсім нелегко. Адже в таких випадках значно обмежуються можливі законні засоби впливу на державні органи, соціальні структури, роботодавців.

В той же час трапляються і такі випадки, що людина начебто і трудилася легально, а наші можливості впливу — обмежені. Мова насамперед про наших моряків, які працюють за кордоном. Адже наймаються вони на роботу через крюінгові компанії, які фактично не несуть жодної відповідальності за подальшу долю моряків.

Треба сказати, що після запровадження Бюджетного кодексу, значних змін у законодавстві, що стосуються бюджетної сфери, зазнав певних змін сам процес надання допомоги нашим співвітчизникам, які потрапили у складну ситуацію за кордоном. Ще донедавна існував спеціальний, або консульський фонд, який формувався за рахунок коштів, що надходили за вчинення консульських дій, і певну частку цих грошей можна було використати для допомоги потерпілим. А тепер законодавством чітко передбачено, в яких саме випадках наші співвітчизники можуть отримати таку матеріальну допомогу. Як і те, що на неї можуть претендувати постраждалі, якщо вони чи їхні родичі в Україні не мають такої фінансової можливості. Певна річ, це вимагає додаткових довідок та інших документів.

Володимир Краснодемський: — Отже, не всі отримали потрібну матеріальну допомогу?

Кирило Калита: — Наскільки мені відомо, всі проблемні ситуації такого плану, що виникли з нашими співвітчизниками за кордоном і потребували фінансового сприяння з боку держави — позитивно вирішені. Звісно, йдеться про осіб, які не мали власних коштів і не мали підтримки з боку якихось фондів чи громадських організацій.

Володимир Краснодемський: — Очевидно, становище наших трудових мігрантів за кордоном можуть значно поліпшити двосторонні договори на державному рівні. І такий процес уже започатковано. Наскільки динамічно він розвивається сьогодні?

Віктор Горленко: — Вітаю всіх і дякую за надану можливість узяти участь у розмові за круглим столом.

Нині Україною укладено 22 міжнародні договори, які стосуються соціального забезпечення наших земляків. У більшості з них ідеться лише про пенсійне забезпечення, і є 8 договорів, якими передбачено, крім пенсійних, інші види соціальної допомоги.

Принагідно хочу наголосити на тому, що міждержавні договори у сфері соціального забезпечення поділяються на два види: за територіальним принципом і пропорційним. За територіальним принципом у нас укладено договори з колишніми республіками Радянського Союзу. Ними передбачено, що громадянин отримує відповідну пенсію там, де він постійно проживає. А договори за пропорційним принципом маємо з країнами Європейського Союзу — це Болгарія, Естонія, Іспанія, Латвія, Литва, Португалія, Словацька та Чеська Республіки. У цьому разі громадянин отримує пенсію тільки за той період, який він працював на території тієї чи іншої країни. Наприклад, він має загальний пенсійний стаж 20 років. Із них вісім років відпрацював на території Чехії, а решту часу — в Україні. Відповідно Чеська Республіка виплачує йому пенсію за вісім років, а Україна — за дванадцять.

Підписано угоди про соціальне забезпечення з Державою Ізраїль та Республікою Польща. На цей час здійснюється підготовка зазначених угод до ратифікації Верховною Радою України. Також розпочато переговорний процес щодо укладання таких угод з Республікою Сербія та Чорногорією.

Володимир Краснодемський: — Наскільки мені відомо, починаючи десь із 90-х років понад сто тисяч наших співвітчизників потрапили в тенета тих ділків, які торгують людьми. Це здебільшого стосується жінок. Скажіть, будь ласка, чи вам доводилося стикатися з такими фактами і як запобігти цьому злу?

Кирило Калита: — Почнемо з того, що протидія торгівлі людьми визначена одним із пріоритетних завдань на час головування України в ОБСЄ. Ця проблема стала предметом серйозного обговорення на міжнародній конференції високого рівня з питань протидії торгівлі людьми, яка відбулася на початку червня в Києві. Звісно, йдеться про проблему комплексну. Й успішність її розв’язання залежить від взаємодії на державному рівні, зокрема від співпраці правоохоронних органів, від виконання ними своїх безпосередніх функцій. Так, за інформацією Міністерства внутрішніх справ України впродовж 2012 року в нашій країні виявлено 155 випадків торгівлі людьми. Якщо скористатися статистикою Міжнародної організації з міграції (МОМ), то постраждали у нас торік 702 особи. Координатор ОБСЄ в Україні за період з 2009-го по 2012 рік подає 489 постраждалих осіб постраждалих. Як бачимо, багато що залежить і від специфіки оцінки категорії постраждалих, і від інших чинників.

— Доброго вам дня! Мене звуть Галина Петрівна, я телефоную з Луганська. Чи не час уже створити єдину структуру на державному рівні, яка координуватиме роботу з надання допомоги нашим співвітчизникам, які розкидані по всьому світі?

Михайло Ратушний: — Справді, проблеми закордонного українства, як і трудових мігрантів, за всієї поваги до міністерств і відомств, які потроху ними займаються, розмазані, як масло на бутерброді. Тож було б доцільним створити єдиний орган виконавчої влади, який системно й цілісно займатиметься цими проблемами. І питання, яке надійшло від пані з Луганська, — цілком слушне. До речі, Українська Всесвітня координаційна рада разом із парламентським Комітетом з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин виносить таку пропозицію на парламентські слухання і, сподіваюся, вона знайде підтримку як народних депутатів, так і широкої громадськості.

Володимир Краснодемський: — Не так давно ви мали зустріч із прем’єр-міністром...

Михайло Ратушний: — Ми на таку зустріч поки що сподіваємося. А зустрічалися з Головою Верховної Ради України Володимиром Рибаком. Саме завдяки цій зустрічі на початку липня відбудуться парламентські слухання, за що я хочу щиро подякувати і керівництву Верховної Ради, і народним депутатам, особливо з парламентського Комітету з прав людини.

Трудова міграція — то не тільки українське явище. Характерне воно і для Польщі, і для Словаччини, і для Литви... Але для нас воно особливо болюче, бо, по суті, стає проблемою національної безпеки.

Ми не можемо дати точної відповіді, скільки українців-заробітчан роз’їхалися по світах. Але їх точно мільйони. Сьогодні у засобах масової інформації пройшло повідомлення, що українці є лідерами за кількістю мігрантів до ЄС. Тільки цього року (а він добігає лише до середини) наші співвітчизники подали офіційно приблизно 200 тисяч заяв на те, щоб емігрувати до країн Європейського Союзу. Думаю, що і торік ця цифра була не менша.

— Турбує Вінниця, Віктор Михайлович, учитель. Уже не перший рік у країні говорять про необхідність прийняття закону про трудову міграцію. Що заважає це зробити? І чим цей закон полегшить долю мігрантів?

Михайло Ратушний: — Що заважає — це питання до нашого парламенту. Знаю, що такий проект підготовлено і над його текстом активно працюють як експерти, так і представники українських громад за кордоном. І це вже давно треба було зробити.

У нас на законодавчому рівні навіть немає чіткого визначення поняття «трудовий мігрант», його статусу, як це зроблено в Португалії, Іспанії та інших країнах. Як і економічних, соціальних, освітніх, культурних гарантій мігранта.

Чи взяти їхнє виборче право. На жаль, сьогодні тисячі, мільйони людей, які опинилися за кордоном, не можуть скористатися ним. Скажімо, у Придністров’ї живуть майже сто тисяч громадян України. Для того, щоб скористатися своїм виборчим правом, їм треба їхати в Кишинів або Бєльці. А які сьогодні стосунки між невизнаним Придністров’ям й офіційним Кишиневом, ви самі добре знаєте. Отож і з’являються на виборчі дільниці в ліпшому разі чотири-п’ять тисяч придніпровців.

Не краща ситуація і в країнах ЄС, особливо в Іспанії та Італії. Тому треба внести зміни та доповнення до Закону «Про вибори народних депутатів», оскільки він фактично позбавляє трудових мігрантів частини виборчих прав, гарантованих Конституцією України.

Ще одна з найгостріших проблем, з якою зіткнулися українські мігранти, — це взаємний залік пенсійного стажу. То добре, що почалась робота над проектом двостороннього договору із Сербією, але там працюють мало наших земляків. Такі договори потрібні насамперед з Італією, Канадою та  іншими країнами, де нині заробляють на хліб насущний для своїх родин сотні тисяч українців. Певна річ, ці країни не поспішають це робити. Та, наскільки я знаю, почасти спілкуючись з нашими мігрантами, з колегами із зарубіжжя, й наші урядовці не виявляють достатньої ініціативи й наполегливості у цій площині.

Віктор Горленко: — Що стосується проекту закону про трудову міграцію, то нині він опрацьовується спеціалістами. Проблема, зокрема, виникла з тим, що створено нову структуру — Державну службу зайнятості і треба чітко виписати на законодавчому рівні її функції.

Тепер щодо закидів пана Михайла. Скажу, що українська сторона на урядовому рівні не раз зверталася до італійського уряду щодо укладання угоди про соціальне забезпечення трудових мігрантів. На жаль, позитивної відповіді не отримали. Італійці більше схильні до укладання угоди про працевлаштування. Те саме, до речі, можу сказати і про наших сусідів-росіян. Мабуть, найактивніше працюємо в цьому плані з поляками, і, сподіваюся, що невдовзі така двостороння угода між нашими державами набуде чинності.

— Це Іван Петрович із Закарпаття. Добре, що газета порушує таку болючу тему, як заробітчанська. Я також звідав того гіркого хліба. І в Росії, і в Чехії... Якусь копійчину заробив, а ось із пенсією не знаю, що буде. Та хіба тільки я. З цією проблемою зіткнулися тисячі моїх земляків, про це, до речі, і ваша газета вже писала.

Віктор Горленко: — Якщо ви мали легальну працю в тій країні, з якою у нас діє двостороння угода про соціальне забезпечення трудових мігрантів, то отримуватимете пенсію, нараховану за той період, який ви трудилися там. В іншому разі вас очікує мінімальна пенсія, передбачена українським законодавством.

Хоча ситуацію і в такому разі можна виправити. А точніше — взяти участь у добровільному страхуванні. Про що, власне, йдеться? Кожен наш співвітчизник, який працює за кордоном, може через контактний телефон Пенсійного фонду або навіть з допомогою Інтернету укласти угоду й перераховувати внески до страхових фондів. До того ж із 28 квітня 2013 року набрав чинності закон України про внесення змін у законодавчі акти стосовно добровільної сплати внесків у страхові фонди. І тепер це можна робити як у гривні, так і в іноземній валюті.