Луки гуляють, хоча можуть працювати на край
На Чернігівщині пайова рілля здебільшого в оренді. На ній можна виростити кукурудзу, пшеницю і з того мати якийсь зиск. Але, з’ясувалося, у багатьох селах, де стоять, мов привиди, ферми без шибок, дверей, шиферу на даху, є ще сінокоси. Коли у місцевих господарствах було по тисячі, а то й дві голів корів, бичків, телят, то сінокоси використовували на повну силу. Однак нині хоч і Чернігівська область посідає провідне місце у країні з поголів’я худоби, все-таки її значно менше, ніж було, наприклад, у 1980-х роках.
Луки, особливо поблизу Десни, Сейму, Снову, після проходження повені рясно буяють урожаєм трав. Але... тут не виростають невдовзі копиці сіна.
Інвестори, як правило, цю землю не використовують. Вона придатна лише для високої трави. А для чого її заготовляти, якщо не тримаєш худоби? Ось і у селі Нові Млини Борзнянського району після занепаду місцевого господарства окреслилася «невеличка» проблемка.
— У нас багато заливних земель, — каже землевпорядник Новомлинської сільської ради Михайло Литовка. — Маємо під селом 1035 гектарів пасовищ, 1258 гектарів сіножатей. Коли у колгоспі тримали дві тисячі голів великої рогатої худоби, то луки за Сеймом постійно скошувалися. А нині там десь на тисячі гектарів росте чудова трава, та вона ніким не використовується... Інвестору до неї немає діла.
Водночас у селі виникла парадоксальна ситуація. Новомлинський фермер Володимир Низковський відомий на Чернігівщині аграрій. За часів Союзу він був і начальником пересувної механізованої колони, і головою колгоспу, і безробітним. А в грудні 1991-го став одним із перших фермерів Придесення. Навіть кілька років очолював обласну фермерську асоціацію.
У серпні цього року Володимиру Сергійовичу виповниться 75. У такому віці можна було б уже більше відпочивати, ніж працювати. Однак непосидючий чоловік зайнявся розведенням великої рогатої худоби. Разом із дружиною Галиною доглядає 25 тварин, з них 10 — корів. Хто знає, як важко утримувати у нинішніх реаліях навіть одну корівчину, уявляє, скільки це треба вкласти праці у таку череду. Втім, родина вправляється. Бо випасати худобу фермеру допомагає електропастух.
— Орендую 13,5 гектара в урочищі Млини поблизу Сейму, — розповів Володимир Низковський. — Вранці заганяю сюди, як в кошару, свою череду. Електропастух не дає коровам, бичкам, теличкам повертатися у село, пересуватися далі, ніж треба. Худоба випасається, сама п’є воду в річці, яка є природною перешкодою для тварин. А увечері стадо повертається додому. Його фактично не треба пасти.
Але для примноження поголів’я фермеру треба більше травостою.
— В орендованому урочищі худобі уже в серпні затісно, — зазначає фермер. — Бо закінчуються корми. Уже п’ять років прошу у районі, аби мені виділили додатково кільканадцять гектарів. Скільки ось тут біля Нових Млинів лук гуляє! Але чиновники все роблять для того, щоб не дати землі. Я вже стомився їздити у Борзну. Так усе це складно, що просто руки опускаються.
...Тим часом за сінокоси у регіоні ще ніхто не воює, як за чорнозем. Шкода, що десятки тисяч гектарів лук не працюють нині на економіку села та його розвиток. Коли закінчиться їхній відпочинок?
Борзнянський район Чернігівської області.
Володимир Низковський сам змонтував простенького електропастуха.
Фото автора.
