Після смерті батька будинок перейшов у власність дочки, а присадибну ділянку успадкувати не виходить.
Я мешкаю в селі Стрільчі Городенківського району. Три роки тому не стало мого тата. Порадившись у родині, вирішили переоформити маєток не на стареньку маму, а на мене. Порахували, що так обійдеться дешевше. Але грошей усе ж довелося витратити чимало: на приватизацію будинку, перехід права власності на батьківські земельні паї. Та ще й добряче втомила супутня цьому процесу тяганина. Тож за цим усім якось не звернули увагу, що я успадкувала лише будинок, а ось землю під ним та присадибну ділянку (разом 56 соток) — ні. Вони були неприватизовані, тож ще навесні минулого року я звернулася до проектної організації, щоб вирішити це питання. Заплатила чималий аванс, але до кінця року так і не отримала земельного сертифіката. Крім того, виявилося, що я не маю права на безоплатну приватизацію цієї ділянки, бо один раз уже скористалася таким правом. Тобто у моїй власності є земля, виділена сільською радою для будівництва житла. Тепер радять 25 соток із успадкованої ділянки орендувати, а решту — переоформити на маму. Отож хотіли зекономити, а доведеться витратитися ще більше. І як пояснити старенькій неньці таку ситуацію, що земля, якою вони з моїм татом користувалися кілька десятиліть, нині не є нашою? Секретар сільської ради Борис Дем’янчук пояснив, що такі вимоги Земельного кодексу, й інакше вдіяти не можна. Але чому раніше нам не роз’яснили, що треба було батькові приватизувати земельну ділянку? Або ж не підказали, що ліпше в цьому випадку було матері отримати чоловікову спадщину, а потім подарувати мені хату разом із землею? Щоправда, довелося почути пораду, що не варто взагалі приватизувати отих 25 соток, що були свого часу виділені батькові під забудову. Мовляв, податок земельний за неї ми сплачуємо, то ніхто її в нас не відбере. Й нібито проблема може виникнути лише при продажу маєтку. Та побирає страх жити в хаті, ходити присадибою й знати, що, за законом, вона й не наша!
Івано-Франківська область.
