Як свідчить практика, лише під час воєнних дій атакуючі зазнають більших втрат, ніж ті, хто засів в окопах. А в бізнесі все — навпаки. Найчастіше той, хто першим нападає, і здобуває дивіденди. В тому числі, завдяки формуванню громадської думки через ЗМІ. Мабуть, саме з цієї позиції і варто оцінювати ситуацію, що склалася в Публічному акціонерному товаристві «Cумське НВО імені Фрунзе».

Публікації в друкованих і електронних ЗМІ півтора-двотижневої давності мали, так би мовити, один істотний ґандж — односторонність. Звинувачувати в цьому журналістів навряд чи варто, оскільки вони подавали погляд на проблему президента ПАТ Володимира Лук’яненка, який виступив у прямому ефірі на одному з телеканалів місцевого телебачення. Свою роль зіграла, мабуть, і магія імені, адже Володимир Матвійович людина заслужена і знана в Сумах.

А наступна його прес-конференція, що відбулася 11 червня, засвідчила: президент публічного акціонерного товариства готовий звинувачувати інших, але явно неохоче дає відповіді, а іноді й узагалі їх уникає, на запитання, які стосувалися безпосередньо його — як одного з найкрупніших акціонерів НВО імені Фрунзе. Більше того, Володимира Матвійовича навіть обурювали окремі питання журналістів. Зокрема, чи сплатив він податки з проданих власнику «Смарт-Холдингу» 25 відсотків акцій свого пакета, або як він з директора державного підприємства перетворився на власника другого за величиною пакета акцій об’єднання? З обуренням говорив про те, що генеральний директор об’єднання пише йому листи з вимогою прозвітувати про діяльність на посаді президента акціонерного товариства НВО за всі п’ять років. Щодо останнього, то, мабуть, не випадково на підприємстві вирішили промоніторити, наскільки ефективно він виконує функції президента та яку користь приносить об’єднанню. Адже, як пише «Урядовий кур’єр» за 21 червня ц. р.: «утримання президента та його «свити» обходиться підприємству більш ніж 10 мільйонами гривень на рік. Парадокс в іншому: ця сума дорівнює понад половині коштів, які виділяють на соціальні потреби всього 12-тисячного колективу. Воістину, дорогий президент в об’єднанні!»

Оскільки адміністрація НВО, на вимогу голови наглядової ради, нинішнього року припинила фінансування цих витрат доти, доки не одержить звіту, то журналісти схильні вважати, що саме це і стало причиною образи, а потім публічних виступів Володимира Матвійовича, в яких він не залишав каменя на камені, негативно характеризуючи роботу підприємства, його менеджерів та другого акціонера, який володіє пакетом акцій за величиною трохи більшим, ніж у Володимира Лук’яненка. І саме його заяви про те, що НВО — банкрут, продукція застаріла, людей звільняють, якраз завдають найбільшої шкоди іміджу об’єднання, оскільки вони насторожують партнерів, замовників, банкірів тощо.

Тим часом самі факти спростовують все те, про що говорить з екрана телевізора та під час прес-конференцій Володимир Матвійович. Скорочення та звільнення проводились раніше, в тому числі, коли гендиректором був нинішній президент НВО. Що стосується показників роботи, то в згадуваній публікації «Урядового кур’єра» зазначене «пророкування» Володимира Лук’яненка стосовно банкрутства підприємства спростовується досить легко: «торік його колектив виготовив та відправив замовникам продукції майже на 3,1 мільярда гривень і нині бореться за нові замовлення на суму понад 2,5 мільярда доларів». А чистий прибуток становив понад 290 мільйонів гривень. Але ці кошти так і залишились нерозподіленими між акціонерами та працівниками підприємства. Адже Володимир Матвійович як один з найбільших акціонерів та ті, кому він продав акції, не прийшли на загальні збори акціонерів, і вони через відсутність кворуму не змогли розподілити прибуток на модернізацію виробництва та премії працівникам.

І це, до речі, не перший випадок, коли президент акціонерного товариства ставить, так би мовити, підніжку підприємству. В лютому зі складу наглядової ради вийшли четверо осіб, що представляли його інтереси в цьому керівному органі. Як зазначав під час згадуваної прес-конференції Володимир Лук’яненко, це було зроблено для того, щоб провчити іншого акціонера, який володіє найбільшим портфелем цінних паперів. Фактично ж цим кроком було заблоковано роботу об’єднання, оскільки наглядовий орган став нелегітимним і втратив право вирішувати чимало питань фінансово-економічного та поточного характеру.

Що стосується дій найбільшого акціонера, спрямованих на усунення НВО як конкурента зі світового ринку, то таке твердження деяких ЗМІ викликає щонайменше здивування. Адже для нього підприємство є одним із основних його активів. А щодо усунення з ринку як конкурента, то тут акценти, мабуть, слід розставляти дещо в іншому порядку. Адже, як визнав сам Володимир Лук’яненко під час прес-конференції 11 червня, його син є одним з акціонерів російської компанії «Гідромашсервіс». Йому, за словами Володимира Матвійовича, належить до 30 відсотків акцій цієї структури. А тепер додаймо до цього, що в часи, коли Володимир Лук’яненко був генеральним директором, під контроль російського «Гідромашсервісу» перейшло три сумські підприємства, які були пов’язані виробничим циклом з НВО імені Фрунзе. Сьогодні ця російська група, яка минулого року мала фінансовий оборот, що в кілька разів перевищує показники сумських машинобудівників, стала одним із головних конкурентів НВО імені Фрунзе на ринку виробництва обладнання для нафтогазової промисловості. Це підтверджують і всі крупні тендери, на яких вона виступає основним конкурентом фрунзенців. Тому і виникло питання стосовно конфлікту інтересів в нинішнього президента акціонерної компанії. Адже перед ним постала проблема — конкурувати з компанією, одним з головних акціонерів якої є його син і на акції якого припадає прибуток, що перевищує фінансові дивіденди акціонерів всього НВО імені Фрунзе, чи допомагати йому. Коли ж узагальнити всі вищеназвані факти, то, мабуть, можна одержати й відповідь на те, хто ж насправді копає яму для найбільшого в Україні машинобудівного підприємства.