На молочній передовій

— Так, — погоджується керівник СПП «Білогор» Ігор Дубілєв. — Господарства намагаються налагодити конвеєр сільгосппродукції й виробляти всього багато. Подивіться, скільки нині у країні м’яса, курей, яєць. Полиці магазинів і ринків забито. Конкуренція серед виробників і переробників сільгосппродукції величезна. Чим тільки не приваблюють споживача, але він уже не купується на яскраву обгортку, а насамперед дивиться на якість, тому що прагне бути здоровим. При цьому розуміє, що за натуральний продукт потрібно платити більше.

Ігор Дубілєв стверджує, що коли чотири роки тому він створював своє підприємство в селі Біла Гора Попаснянського району, то із самого початку прагнув налагодити такий виробничий ланцюжок, щоб господарство давало не тільки екологічно чистий продукт, а також переробляло і реалізовувало його. А це виявилося непростим завданням, причому ускладненим великим ризиком. Довідавшись про те, що Дубілєв хоче створити ферму, до того ж годувати тварин тільки натуральними кормами, дехто, не приховуючи свого ставлення до такої ідеї, крутив пальцем біля скроні. «Ігоре, — казали йому, — ти наче здурів. У країні криза, а ти затіваєш серйозну справу, вкладаєш солідні кошти». Це здивування на той час було цілком виправдане хоча б тією обставиною, що Дубілєв купував корів, яких мали пустити під ніж. Про великі надої годі й казати. Але у Дубілєва була своя стратегія: сьогодні його череда дає 600 літрів молока на добу, а завтра — 1000 літрів. Сьогодні в нього старі корови, а завтра за допомогою штучного запліднення він створить племінну череду. Європейські корови на безприв’язному утриманні в наших умовах приживаються погано — слабкі на ноги, а українські корівки — це саме те, що треба. Дубілєв не дотримується модної нині тенденції, коли тварин не випасають, а тримають у корівниках. Дійна череда господарства в обов’язковому порядку пасеться на лугах, а, крім того, йому дають зерно, сіно, силос, не застосовуючи жодних біодобавок, стимуляторів росту та інших «принад».

— Тільки старий дідівський спосіб годівлі, — уточнює Ігор. — Звичайно, це дорого й позначається на собівартості молочної та іншої продукції. Приміром, наше яйце майже удвічі дорожче від інших, але воно затребуване. Люди знають, уже перевірили на собі, своїх дітях — воно чисте й смачне. До речі, Всесвітня організація здоров’я вважає, що за сучасної якості харчування половина населення світу через 50 років має шанс поповнити лави онкохворих. А все це через погану екологію, ненатуральні продукти. Ми прагнемо змінити сумну статистику, зробити все, що в наших силах, щоб повернути ситуацію в інший бік.

Господарство планує збільшити дійну череду вдвічі й довести її до 60—70 голів. Більше не треба, вважає Дубілєв, оскільки тоді втрачається можливість індивідуального підходу до кожної корівки, а отже, потерпає якість продукту. Коли череда обчислюється сотнями голів, тварин важче перевірити на мастит та на інші хвороби. Крім корів, господарство утримує свиней, овець, курей, перепелів, зараз висаджує на воду качок. Свою продукцію тут переробляють самі, виготовляють тушонку, сир, вершкове масло тощо. Усе виготовлене по-домашньому смачне, без консервантів. Це вже оцінили жителі Лисичанська, які випивають півтонни «білогорівського» молока, яке реалізують через два фірмові магазини. Частину продукції продають у Луганську через систему супермаркетів.

— Собівартість продукції нашого господарства висока, — ділиться думками Ігор Дубілєв. — Кілограм вершкового масла, наприклад, у магазині коштує 130 грн., а для нас це все одно збитково. Але не піднімаємо ціну, тому що знаємо можливості населення. Не хочемо продавати масло, скажімо, по 300 грн./кг. Так, поки що ми працюємо в нуль. Але зате виробляємо справді натуральний продукт, і це «гріє».

Оскільки в господарстві не використовують консерванти, «молочка» псується швидко. Сир, наприклад, може зберігатися максимум п’ять днів. Якщо 60 відсотків продукції вдається реалізувати — це вже добре. Те, що не дійшло до покупця вчасно — згодовуємо свиням, птиці. Одне слово, тварини споживають натуральний корм, що впливає на якість їхнього м’яса. От такий замкнений цикл.

— У нас 70 га землі, з яких 40 га засадили еспарцетом, буряком, кабачками та іншими соковитими кормами для тварин, — розповідає Ігор Дубілєв. — Зерно купуємо. Техніка є — трактори, машини. Старенька, але ходить. Хочемо розкрутити свій бренд. Прагнемо до того, щоб самим реалізовувати свою продукцію, оскільки відповідаємо за її якість. Торговельні підприємства не завжди цим опікуються, з їхньої вини продукт може стати непридатним і його таким реалізують. А це негативно позначається на іміджі господарства. Наш бренд простий — ПП «Білогор». Ми прагнемо, щоб покупці знали й були упевнені, що наша продукція завжди якісна та екологічно чиста.

На відміну від СПП «Білогор», ТОВ «Молочна артіль», розташована в селі Шипилівка, спеціалізується тільки на виробництві молока. 

«Молочна артіль» з’явилася лише два роки тому, але за цей час її власник зумів створити мережу фірмових магазинів у Лисичанську, Попасній, Сєверодонецьку, де продається молочна продукція господарства.

— Наша фішка в тому, що ми випускаємо натуральний продукт, — розповідає підприємець Роман Маєвський. — Після ранкового доїння, наприклад, частина молока, причому не пастеризованого, одразу надходить у магазин. Жирність у нього висока. Люди вже відвикли від такої якості й навіть якось поскаржилися, що молоко таке жирне, що його можна пити, тільки розбавивши водою. Цього року вийдемо на 300 голів дійної череди й отримуватимемо до 5—6 тонн молока на добу. Коли досягнемо такого показника, тоді запустимо й свою лінію переробки молока. Переговори із приводу такого виробництва уже ведуться.

Девіз керівників «Артілі» такий: українське молоко за німецькою якістю. Перш ніж створювати молочно-товарне господарство, Роман Маєвський добре вивчив виробництво молока в Німеччині й орієнтується переважно на німецькі технології. Головне для нього — це якість молочного продукту, але при цьому і його доступність.

Луганська область.