До революції приблизно на цьому місці було містечко розваг для заможних киян під назвою «Шато-де-Флер» («Замок квітів») з кафешантанами, розважальними закладами з відкритою сценою, кабаре, концертними майданчиками тощо. Більшість цих споруд не пережила громадянської війни.
У комплексі «Динамо» теж були передбачені місця для дозвілля: ультрасучасний конструктивістський ресторан, кіномайданчики, естрадний театр, раковина для оркестру, фонтани. Але головним було, звичайно, спортивне поле з трибунами на 18—20 тисяч глядачів, вдало вписане в природні схили парку.
12 червня 1933 року відбулося відкриття стадіону «Динамо». У рамках цього свята зіграли матч між принциповими суперниками — командами Києва і Харкова. Господарі перемогли гостей (2:1), а перший гол в історії прославленого стадіону забив динамівець Микола Борисович Махиня.
Коли Київ став столицею УРСР, було вирішено оформити вхід на арену солідніше, і до 1936 року на розі вулиці Кірова (тепер — Михайла Грушевського) та Петровської алеї з’явилася ефектна колонада. Оскільки спочатку стадіон «Динамо» входив до системи ДПУ-НКВС, його називали іменами керівників карального відомства — спочатку Всеволода Балицького, потім Миколи Єжова. Та незабаром ті, хто були учасниками репресій, самі стали їхніми жертвами. Тоді ці прізвища зникли з колонади арени.
У травні 1936 року київські динамівці на своєму стадіоні провели перший матч у чемпіонатах СРСР проти московських одноклубників. Ось так описала цю подію одна з українських газет: «Вже з другої години дня за прекрасної сонячної погоди 24 травня потоки киян простували до стадіону «Динамо» імені В. А. Балицького. Центральна вулиця Києва імені Воровського, незважаючи на всю свою ширину, у цей день перетворилася на вузьку вуличку з одностороннім рухом. До четвертої години дня близько 40 тисяч глядачів заповнили трибуни одного з найкрасивіших стадіонів Союзу».
З точки зору власне футболу повторилася історія із забитим м’ячем у день відкриття стадіону, яке відбулося три роки тому. Перший історичний гол на свій рахунок записав Микола Махиня, який вразив ворота Квасникова за 10 хвилин до фінального свистка.
Потім була війна... Але стадіон, переживши окупацію, відродився і прийняв перший післявоєнний матч «біло-синіх» у чемпіонаті країни, проведений проти московського «Локомотива» (1:1) через чотири дні після Дня Перемоги, 13 травня 1945-го.
Після введення в експлуатацію у столиці нового великого стадіону поле «Динамо» відійшло на другий план. Але вболівальники захоплено дивилися тут тренування майстрів, ігри дублерів. У 1978—1979 роках арену реконструювали, влаштували освітлювальні щогли оригінальної форми.
Вже за наших часів динамівський стадіон перейшов у власність клубу. Кілька років це було основне місце виступів київського «Динамо». На цій арені відбувалися матчі чемпіонату України, єврокубків, окремі ігри збірної. Тут вперше постав перед земляками після повернення до «Динамо» прославлений форвард Андрій Шевченко.
Десять років тому арену назвали на честь видатного тренера Валерія Лобановського, який пішов із життя. У 2003 році на території стадіону йому встановили бронзовий пам’ятник.
Останнім часом поле «Динамо» знову стало місцем ігор молодіжного складу та другої команди клубу. Футбольне життя на легендарній арені триває!
Фото з сайту www.fcdynamo.kіev.ua.
