Замість вирощування невигідних цукристих одноосібники переорієнтувалися на кормові буряки
На початку літа п’ятидесятикілограмовий мішок цукру в Городенківському районі коштував 260 гривень, а на середину червня вже правили триста. Нарешті зітхнули спокійно аграрії, які мають залишки цього товару, отриманого за здану продукцію. 
Проте торішня ситуація, коли товаровиробники реалізовували солодкий пісок за ціною, нижчою від собівартості (вона становила понад 5 гривень за кілограм), призвела до зменшення площ під цукровими буряками. Сільгосппідприємства району відвели під нього десь на 15 відсотків менше ріллі, ніж торік — близько 2 тисяч гектарів.
А одноосібники дедалі частіше надають перевагу кормовим бурякам. Приміром, городенківець Богдан Гамула (на знімку) вже знайшов свою нішу у сільгоспвиробництві: кілька років поспіль вирощує продукцію для верховинних районів. Має налагоджений збут — власною вантажівкою торік возив горянам корені й збував там гуртом по гривні за кілограм. Це ще дуже добра ціна, бо заготівельники приймали по 50-60 копійок. Виручив 12 тисяч гривень із п’ятнадцяти соток. Зекономив на підживленні, бо восени вніс курячий послід із місцевої птахофабрики. 
Якщо відмінусувати затрати на посів, трикратне прополювання (платив на день помічникам по 120 гривень), догляд та збирання врожаю, чистий прибуток залишається у чотири тисячі гривень. Перевага кормових буряків над цукровими в тому, що їх не треба підорювати, а можна витягати руками. І вигідніше, тож цьогоріч розширив під ними площу.
Такі тенденції, схоже, незабаром знову призведуть до завезення заморського цукру-сирцю. Адже окремим структурам вигідніше простежити тростинні потоки з-за кордону й добряче заробити на цьому. Не треба тоді морочитися ні з сільгоспвиробниками, що вирощують буряки, ні з переробкою солодких коренів.
Івано-Франківська область.
Фото автора.