Промучившись від безводдя два десятиріччя, громада сільського райцентру Херсонщини довела, що спроможна самостійно змінити своє життя, не чекаючи допомоги згори.

Городи — наче пустеля

У райцентрі Велика Лепетиха на Херсонщині хто сміється, а хто плаче з радощів. І як тут не радіти, коли вперше за два десятиліття селище втамувало пекучу спрагу!

Зо два десятки років для доброї половини населення Великої Лепетихи вода у кранах закінчувалася наприкінці квітня і з’являлася лише ближче до вересня. Адже райцентр розташований на горбах, і щойно нижні вулиці вмикали полив на своїх городах, власники садиб нагорі не могли вичавити зі старих іржавих труб бодай кілька краплинок дорогоцінної вологи. Вночі їм доводилося не спати, а чергувати, поки з труб хоч щось поллється і можна буде помитися й набрати кілька відер на прання. Городи на верхніх вулицях майже не засаджували, бо поливати було нічим — у спеку земля тут потріскана й розпечена, наче в пустелі. Причому вся ця мука тривала десятиліттями, а місцеві чиновники вдавали, наче так і треба.

Та ось у селищі обрали нового голову Валентину Якименко, а Великолепетиську райдержадміністрацію очолив молодий керівник Олексій Скопич. Вони не стали чекати, поки з Києва чи з Херсона підкинуть кілька мільйонів на реконструкцію старого водогону, і зібрали схід, запропонувавши людям скластися і збудувати технічний водогін спеціально для подачі води на полив з Каховського моря. «Голос України» ще тоді писав про цю ініціативу справжніх лідерів громади і тепер може розповісти, як усе відбувалося — можливо, досвід піде на користь іншим.

«Навіть чоловік мені не вірив»

— Селищна рада виділила на будівництво технічного водогону 420 тисяч гривень — восьму частину своїх річних доходів. Ми їх не перерахували, а відрізали «по-живому», заощадивши на ремонті дитсадків, зменшивши плату за харчування дітей тощо — навіть на зарплату кредити у Держказначействі довелося брати. Але й такої суми не вистачило — підрахували, що для реалізації проекту треба зібрати по 2300 гривень з кожної садиби, яка буде цим водогоном користуватися. І тут зчинився галас: хтось нас публічно висміював і переконував, що підняти воду з водосховища на висоту понад сімдесят метрів технічно неможливо, бо немає таких потужних насосів, хтось казав, що влада гроші розкраде. Смішно згадувати, та мені не вірив власний чоловік — говорив, що після провалу носитиму людям по дворах воду відрами. Та 354 родини нам повірили, і дали гроші, тож за два роки довіра земляків винагородилася: їхні обійстя тепер без води не потерпатимуть! — пишається досягненнями селищний голова Великої Лепетихи Валентина Якименко.

Технічний водогін у райцентрі будували силами комунального підприємства «Великолепетиський сількомунгосп». Його директор Анатолій Слаквич каже, що зібрали грошей менше, ніж треба, і економити доводилося на всьому — дешевші труби діаметром 250 міліметрів шукали та закуповували по всій Україні, від Борисполя до Нікополя, насосну станцію не будували, а взяли в оренду в місцевого фермера і реконструювали її за рахунок власних ресурсів. Самі готували й технічну документацію. Часом людям зарплату затримували, але будівництво просувалося вперед. І от настав жаданий час, коли по 2,2-кілометровому підземному трубопроводу на присадибні ділянки пішла свіжа дніпровська вода, якою змучені господарі ніяк натішитися не можуть.

— У нас на двох з чоловіком вісім соток городу. Але на ньому нічого не вирощували, бо для поливу не було води — собі її влітку доводилося доправляти «водовозкою» спільно з сусідами. Тепер радію: посадили і картоплю, і помідори з огірками. Жити стало легше, тож маємо причину дякувати місцевій владі — вона цього справді заслужила, — каже щаслива власниця скромної садиби на вулиці Чкалова, пенсіонерка Тетяна Упіт.

Води вистачить усім

Голова Великолепетиської РДА Олексій Скопич принагідно зауважує, що користування технічним водогоном не тільки економічно вигідне, а ще й допомагає зберігати природні ресурси.

Водночас піднявся й тиск у водогоні з питною водою: її на городи ллють тепер у значно менших обсягах.

Недарма мешканці райцентру, котрі ще вчора сумнівалися у майбутньому технічного водогону і кепкували над земляками, котрі здавали на нього кревні гроші, сьогодні самі побігли до сількомунгоспу і навперебій пропонують заплатити, щоб їх також підключили до джерела дніпровської води. Та на зборах громада спільно вирішила, що для скептиків, котрі запізно схаменулися, «вступний внесок» буде вже не 2,3 а 5 тисяч гривень — кошти потрібні для продовження водогону ще на сім вулиць. До речі, досвід подолання спраги у Великій Лепетисі зацікавив й інші селища та містечка на узбережжі Каховського водосховища, які розташовані біля води, але потерпають від її постійної нестачі.

За словами Олексія Скопича, протягом найближчих п’яти років заплановано забезпечити технічною водою всі без винятку садиби Великої Лепетихи. А ще в центрі селища хочуть збудувати перший фонтан — тепер води для нього задосить. Звісно, місцеві урядники і в цьому випадку сподіваються на допомогу громади: адже понад вісім тисяч мешканців райцентру вже наочно переконалися — разом можна й гори звернути, а не те що воду до своїх городів «у гості запросити»!

Херсонська область.

Факт

Міркуйте самі: кубометр якісної питної води з артезіанських свердловин у райцентрі коштує 5,76 гривні за кубометр і поливати нею городи — все одно, що закопувати в землю грошові купюри: овочі виходять «золоті»! Між тим, технічна вода з Дніпра подається на присадибні ділянки лише по 1,98 гривні за куб, до того ж вона вже збагачена природними добривами — залишками органіки.

 

Директор Великолепетиського сількомунгоспу Анатолій Слаквич показує, де бере початок технічний водогін.

 

Фото автора.