На цьогорічне весняне заліснення працівники Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства і його підрозділів на місцях мобілізували не лише внутрішні резерви. За меч Колесова — основне знаряддя для заглиблення тендітних корінців — узялись і голови облдержадміністрації та обласної ради Олександр Удовіченко й Іван Момот, і журналісти, студенти, школярі... Тож результат вийшов вагомим: 1980 гектарів посадженого лісу, з яких 1000 га — за рахунок освоєння нових площ. Останніми роками в області на кожен гектар планово зрубаного лісу висаджують два гектари нового. Цієї весни одна «гаряча» кампанія «переросла» в іншу, ще спекотнішу: треба зберегти ліс від вогню. Про них та інші гострі проблеми лісівників розмовляємо з начальником Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, депутатом обласної ради Юрієм ТАРАНЕНКОМ (на знімку).

— Ви пам’ятаєте, яким спекотним і вітряним видався початок травня, — каже Юрій Миколайович. — І саме тоді люди відпочивали на весняних «канікулах», масово вирушали до лісу й на береги річок. Щоб не сталося лиха, ми, звісно, залучили усіх своїх працівників, засоби пожежогасіння. Спостерігали, в тому числі й за допомогою встановлених на вишках 14-ти відеокамер, нагадували про визначені законом обмеження стосовно розведення багать, заїзду автотранспорту, робили захисні смуги, встановлювали додаткові шлагбауми... Та одними лише заборонними заходами, переконаний, не обійтися. Люди усе одно йдуть і їдуть до лісу. Якщо туди не можна заїжджати машиною, то де її поставити? Де перепочити під час мандрівки, просто перекусити чи засмажити шашлик? Нашою відповіддю на такі запитання стало облаштування в лісах Полтавщини сучасних місць відпочинку. Цього року й минулого ми спорудили їх близько півсотні. В кожній з таких «точок» є бесідка, столики та інші лісові меблі, мангал, ящик для сміття тощо. Біля них зручно паркуватися, та й ошатний вигляд таких місцин милує око.

— А чи популярні згадані «оази» відпочинку?

— Під час травневих свят вільних місць там практично не було. У цьому переконався особисто, бо «рейдував» тоді разом із підлеглими. Люди підходили, дякували ще й за те, що можна погуляти лісом, не хвилюючись за власні автівки. Адже у свята й вихідні там чергують наші працівники. Присутність людини у формі дисциплінує всіх. До того ж лісівники роздають приїжджим відповідні листівки, пам’ятки. Звернув увагу й на те, що люди стали уважнішими до таких застережень, — чимало з них показували мені лопати, воду, прихоплені з дому якраз для того, щоб загасити найменші «іскри» несанкціонованого вогню.

— Водночас для того, щоб усі насадження збереглися й розвивалися, для них також треба створювати належні умови, причому, як то кажуть, «із пелюшок».

— Найпершою передумовою приживання майбутнього лісу був і залишається якісний посадковий матеріал. Причому неодмінно місцевий, районований. Для його вирощування маємо свої теплиці та розсадники у лісгоспах. Протягом трьох останніх років облаштували там крапельне зрошення. На відміну від традиційного, воно не «заплескує» землю, не оминає жодного сіянця і фактично гарантує його збереження та розвиток. Істотна виходить й економія прісної води, що в наш час також стає неабиякою цінністю.

— Чи відчуваєте і в тих новаціях, й у справах буденних підтримку влади, місцевих громад?

— Досить сказати, що заліснення територій на Полтавщині має три складові фінансування: до сорока відсотків коштів виділяється з Державного бюджету, стільки заробляють для цих потреб підпорядковані нашому управлінню державні підприємства і ще 20 відсотків «спонсоруються» обласними і місцевими (районними та сільськими) скарбницями. Цьогоріч тільки з обласного бюджету для ведення лісового господарства виділено 2,5 мільйона гривень — такою сумою може похвалитися далеко не кожен регіон держави. Хоча й цих коштів, зважаючи на формальну збитковість тих же охоронних чи протипожежних робіт у лісі, недостатньо.

— Зрештою, зовсім не оптимальною є й лісистість території області. То де шукати резерви?

— Передовсім нагадаю про те, що завдяки спільним зусиллям лісистість Полтавщини збільшилася з восьми до дев’яти відсотків. Оптимальною ж вона стане тоді, коли досягнемо рівня 15-ти відсотків. А це означає, що треба посадити ще до 100 тисяч гектарів нового лісу. Одразу досягти такого результату, зрозуміло, не вдасться. Хоча наш поступ до нього міг би бути швидшим, якби не перепони, через які не «перестрибнеш» на обласному рівні. Кажу насамперед про ускладненість процедури передачі земель запасу сільрад під заліснення. Нерідко там просто «гуляють» бур’яни, та спробуй-но переоформити такі площі на державне(!) лісове господарство. На підготовку документів, їх узгодження, прийняття рішень на всіх рівнях зазвичай витрачалося до року, а іноді й більше часу. При цьому саджати ліс можна фактично тільки два тижні на рік.

— Але останнім часом у «земельних» структурах відбулися серйозні зміни...

— З ними також пов’язані непередбачувані затримки. Як відомо, з 1 січня ц. р. повноважень щодо передачі згаданих земель запасу набули Держземагентство України та його територіальні органи. Останні переживають період адаптації, оновлення власної нормативної бази. Триває він уже майже півроку. Внаслідок цього лісгоспами нашого управління до цього часу не отримано жодного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земель під заліснення. Ті ж таки органи Держземагентства досі не затвердили й жодного вже підготовленого проекту. Зрештою, чи не найпекучішою нашою проблемою залишається відсутність законодавчо визначеного державного резерву малопродуктивних і деградованих земель, які підлягають консервації, постійні зміни до земельного законодавства та неврегульованість державної реєстрації речових прав на ті ж земельні ділянки. Сподіваюся, що ці «тромби» у кровообігу «зелених легенів» не тільки нашого краю вже найближчим часом усунуть на державному рівні.

Полтавська область.

Фото надане прес-службою Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства.