Сьогодні виповнюється 75 років від дня народження видного державного й політичного діяча України Євгена Васильовича МАРМАЗОВА (на знімку).

Його батько Василь народився дев’ятою дитиною у простій робочій сім’ї Івана Мармазова. Незабаром їх спіткало страшне горе — глава родини загинув на шахті. Тож із дванадцяти років Василь працював підземним мастильником, і тільки влада трудящих допомогла багатодітній родині встати на ноги. Батько закінчив робітфак, Саратовський інститут і потім до самої трагічної смерті працював гірничим інженером, секретарем парткому, начальником шахти в Донбасі.

У Василя Івановича і його дружини Наталії Іванівни було четверо синів — Борис, Євген, Леонід і Микола. Брати, як і всі донецькі школярі, дуже пишалися своїми славними земляками, ударниками п’ятирічок шахтарями Стахановим та Ізотовим, трактористкою Ангеліною, машиністом Кривоносом, металургом Коробовим і багатьма іншими, котрих знала вся країна. Вони безмірно пишалися тим, що героїчний радянський народ під керівництвом Комуністичної партії переміг фашизм і визволив від німецьких окупантів не тільки свою країну, а й європейські держави. Колосальною була їхня віра в Радянську владу, що принесла щастя і статок трудящим. Усі четверо братів Мармазових за прикладом батька на все життя залишилися комуністами, щиро відданими ідеалам правди, добра й справедливості.

У 1959 році

Євген закінчив Донецький гірничий технікум, а потім в 1965-му — Донецький політехнічний інститут. Трудову діяльність він почав підземним електрослюсарем на шахті, працював гірничим майстром тресту «Красногвардійськвугілля», інженером тресту «Куйбишеввугілля», інженером-конструктором тресту «Рутченковвугілля». Тож знає дійсну ціну заробленого хліба, справжня робоча кісточка залишилася в ньому назавжди.

Він постійно займався суспільною роботою, був комсомольським активістом, багато часу проводив на спортивному майданчику, з восьмого класу до травми в автомобільній аварії в 1958 році був нападником в юнацькій футбольній команді «Шахтар». 

У 1965 році

молодь, яка любила свого ватажка, обрала його першим секретарем Кіровського райкому комсомолу Донецька. У 1968-му він знову повертається на виробництво — працює начальником зміни, помічником головного інженера. Комуністи обирають його секретарем парткому шахтоуправління тресту «Рутченковвугілля».

Із 1970 року

Євген Мармазов — другий секретар Кіровського райкому партії Донецька, завідувач промислово-транспортного відділу Донецького міському, перший секретар Кіровського райкому партії. На його рахунку багато гарних справ, спрямованих на розвиток і модернізацію виробництва, поліпшення соціальної інфраструктури та екологічної обстановки, підвищення добробуту та якості життя трудящих.

Євгена Васильовича висувають інспектором Центрального Комітету Компартії України. Треба сказати, що інспекторська група була найважливішим, провідним структурним підрозділом відділу організаційно-партійної роботи ЦК. За кожним інспектором була закріплена обласна партійна організація, що давало змогу узагальнювати конкретний досвід і постійно контролювати роботу партійних комітетів, справедливо оцінювати й оперативно інформувати ЦК про стан справ на місцях, про проблеми, що виникають, глибше й усебічно вивчати кадри.

Як правило, інспекторами висували найдосвідченіших партійних працівників і це перетворювало інспекторську групу ЦК на потужний резерв кадрів, унікальну школу підготовки перспективних партійних, державних і господарських керівників. Саме таку бойову політичну школу пройшов Євген Васильович.

Йому доручили вести велику за своїм чисельним складом і за вагомими результатами роботи Харківську обласну партійну організацію. За потребою служби він уважно вивчав стенограми партійних конференцій, протоколи пленумів і засідань бюро обкому й райкомів партії, особисті справи керівників, дані про розвиток економіки, соціальної сфери та інші матеріали. Але головними для нього були постійні зустрічі з рядовими комуністами, із трудовими колективами промислових і сільськогосподарських підприємств, навчальних і медичних закладів.

Серйозні питання виникли в той час у Дніпропетровській області, куди Євгена Васильовича призначили куратором. Склалося так, що вже буквально на другий день йому запропонували підготувати для керівництва ЦК інформацію про роботу обкому й поставити постановочні завдання перед обласним партійно-господарським активом. Однак, не знаючи конкретної обстановки в регіоні, він категорично відмовився це робити.

Щоправда, через якийсь час інспектор ЦК помітив пагубну позицію у стилі роботи першого секретаря обкому партії. На основі свого об’єктивного аналізу й численних бесід із комуністами та трудящими області Євген Васильович зрозумів, що той втратив почуття міри й реальності, основним критерієм для нього під час добору кадрів була їхня лояльність і особиста відданість, догідництво й підлабузництво, практично він почувався цілком безкарно.

Виявляючи тверду принциповість і непримиренність до недоліків, інспектор ЦК Мармазов упевнено підтримав думку комуністів, і за його підтримки на пленумі обкому партії було розглянуто питання про стиль роботи першого секретаря: після всебічного обговорення того було звільнено із займаної посади. На жаль, це спричинило певну сторожкість у ЦК Компартії України. «Нагорі» ухвалили рішення ще раз розглянути це питання, але пленум обкому партії знову підтвердив свою попередню постанову.

Не маючи повної інформації, Перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький на апаратній нараді негативно оцінив діяльність інспектора ЦК Мармазова за нібито допущене потурання «некерованому розвитку подій». Однак минув певний час і Володимир Васильович переконався в його правоті і привселюдно вибачився за необґрунтовану критику із «дніпропетровського питання», що дало змогу рішуче виправити ситуацію.

У травнІ 1987 року 

Євгена Васильовича висунули на самостійну роботу — другим секретарем Кіровоградського обкому партії. У той час мені довелося працювати відповідальним організатором ЦК комсомолу в цій галузі і я пам’ятаю, як радісно привітали його обрання комуністи й усі будівники області. Саме тут він повною мірою виявив свої невпинну творчу ініціативу й результативну кипучу енергію.

У квітнІ 1990 року 

Євгена Васильовича на альтернативній основі обрали першим секретарем Кіровоградського обкому Компартії України. Він був делегатом партійних з’їздів, членом Центрального Комітету Компартії України. Зрозуміло, той період був надзвичайно складний у біографії нашої Батьківщини. Адже Горбачов і його поплічники своїми хитромудрими діями й навмисною бездіяльністю під час перебудови привели країну до серйозної політичної й соціально-економічної кризи, до анархії й руйнування народного господарства, катастрофічної інфляції, різкого падіння життєвого рівня трудящих. Схожих аналогів у людській історії немає. У мирний час у населення СРСР з’явилася страшна невпевненість у завтрашньому дні.

У цих умовах партійний лідер Кіровоградщини разом з іншими керівниками області робив усе можливе, щоб якось пом’якшити напружену ситуацію, допомогти людям витримати драматичний негатив життя, адже нещасною жертвою так званої перебудови вчергове став трудовий народ. На місцевому рівні вони намагалися щось коригувати, виправляти, розвивати. Багато чого вдалося зробити, за що люди й нині їм вдячні.

Однак серйозна і глибоко розроблена програма боротьби міжнародного капіталу й вітчизняних антисовєтчиків і антикомуністів з Радянським Союзом і комуністичною ідеологією завершилася в 1991 році розпадом СРСР як єдиної й потужної світової наддержави. Псевдодемократи й націоналісти, що прорвалися до влади, встановили в Україні буржуазний лад, заборонили Комуністичну партію, привели до зубожіння більшість населення й збагачення деяких обраних.

Євген Васильович Мармазов не розгубився в екстремальних умовах антикомуністичного психозу, не опорочив себе ганебним зрадництвом, як це зробили деякі його колишні колеги. Разом із Петром Миколайовичем Симоненком, Станіславом Івановичем Гуренком, Адамом Івановичем Мартинюком, Георгієм Корнійовичем Крючковим, Георгієм Володимировичем Буйком та іншими товаришами одразу після незаконної заборони Президією Верховної Ради в серпні 1991 року Компартії України зайнялися її відновленням. З’їзд знову створеної Компартії України відбувся 19 червня 1993 року, тобто через кілька днів відзначатиметься 20-річчя цієї важливої історичної події. Делегати з’їзду обрали Євгена Васильовича Мармазова секретарем і членом президії ЦК КПУ.

Із 1988 року

Євгена Васильовича Мармазова сім разів обирають до складу парламенту. Він був депутатом Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки одинадцятого скликання, народним депутатом України дванадцятого (першого) скликання. Згодом він — народний депутат Верховної Ради другого, третього, п’ятого, шостого і сьомого скликань, входить до складу фракції комуністів, у Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки, представляє Верховну Раду на міжнародних зустрічах і конференціях.

В останніх двох скликаннях народний обранець Мармазов виконує важливе й відповідальне доручення — очолює Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації. Адже ще на початку 90-х років комуністи попереджали, до чого може призвести корупційна приватизація і невгамовна жадібність олігархічної буржуазії. А сьогодні вже майже вся економіка й соціальна сфера країни перебувають у руках великого вітчизняного й зарубіжного капіталу.

Євген Васильович із болем каже, що в нашій країні за роки незалежності приватизовано 85 відсотків колишньої народної власності. А фактично ця власність роздана вітчизняним і зарубіжним олігархам за безцінь, адже в державний бюджет надійшло в перерахунку на долари США лише 6,9 мільярда. Для порівняння: останній американський авіаносець «Рональд Рейган» коштує 7 мільярдів доларів. Як бачимо, практично вся власність України, створена кров’ю і потом декількох поколінь радянських людей, продана на рівні вартості одного американського авіаносця. Ось так діє буржуазна влада, дуже далека від інтересів трудового народу.

Узяти, приміром, депресивні міста, де проживає від 30 до 40 відсотків населення України, а це майже 15—18 мільйонів осіб. Яскравим прикладом «ефективного» олігархічного господарювання може бути місто Лисичанськ із населенням 105 тисяч людей. Збанкрутовано завод гумовотехнічних виробів, на вулицю викинуто 8 тисяч осіб. Содовий завод розібрано до фундаменту. Завод рідких газів стоїть, стоять фабрика технічних тканин, молокозавод, м’ясокомбінат, хлібозавод, холодокомбінат і харчосмакова фабрика, зупинено нафтопереробний завод... Де тут можна знайти роботу? Як далі жити?

Другий приклад: побудована в радянський час «Криворіжсталь» — перлина української економіки. У 2005 році на унікальному комплексі працювали 52 тисячі людей. Але втрутилися відомі в країні «руки, які нічого не крали», відбулася «прозора» приватизація й нині там працюють уже 30 тисяч осіб. А до 2017 року їхню кількість передбачається скоротити до 12 тисяч. А якщо немає роботи — отже, немає зарплати, нема чим годувати сім’ю, немає надходжень у місцевий бюджет, немає грошей на соціальні програми. Порочне коло, як бачимо, замикається на наших очах.

Тож для тих політиків, які навперебій розповідають про так званий європейський вибір, треба сказати, що на «Криворіжсталі» середня заробітна плата еквівалентна 400 євро, а в Європі в металургів — 

4 тисячі євро, тобто в десять разів більше. При цьому майже 90 відсотків продукції «Криворіжсталі» йде на експорт за тверду валюту й за світовими цінами. Де ж гроші, добродії політики, котрі закликають Україну рухатися в Європу?

Таких прикладів, каже Євген Васильович, у країні тисячі. У своїх виступах з парламентської трибуни й у пресі він із класових позицій закликає негайно розглянути законопроекти парламентської фракції КПУ про повернення в державну власність стратегічних галузей національної економіки, а також тих підприємств, які приватизовано незаконно, притягти до відповідальності тих власників, які не виконують своїх приватизаційних зобов’язань. 

Особлива увага в діяльності депутата-комуніста Мармазова приділяється недопущенню купівлі-продажу землі як останньої власності українського народу.

Зокрема, захищаючи національні інтереси держави й корінні права трудового народу, комуністи під керівництвом свого лідера Петра Миколайовича Симоненка категорично виступають проти приватизації однієї з найбільших у світі газотранспортних систем — української ГТС, про що останнім часом дуже часто ведуться розмови. У цьому плані комуністи підтримують створення газового консорціуму з Російською Федерацією, входження України в Митний союз.

Звісно, Євген Васильович дуже пишається своїм сином Василем, названим на честь діда. Кандидат юридичних наук Мармазов-молодший встиг попрацювати заступником міністра юстиції, заступником міністра внутрішніх справ, заступником міністра економіки, нині він очолює дипломатичну місію України в одній з азіатських країн. Пишається Мармазов-старший і своєю внучкою Катею, котра успішно закінчила перший клас, активно займається художньою гімнастикою.

Вірний син трудового народу, до кінця відданий комуністичним ідеям, Євген Васильович Мармазов багато робить для нашої країни, для підвищення добробуту трудящих. Його відзначено орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР та іншими високими державними нагородами. Напевно, сюди можна віднести й тисячі людських подяк, які своєю працею він із честю заслужив.

У ці сонячні літні дні друзі й товариші, виборці, родичі й земляки гаряче вітають шановного Євгена Васильовича Мармазова зі знаменним 75-річчям, бажають йому і його дружині Тамарі Леонідівні, з якою він щасливо прожив 52 роки, всій його родині нових успіхів у праці, міцного здоров’я й довгих років життя.

Зі святом Вас, дорогий ювіляре!

Оцінка соратника

 

Народний депутат Верховної Ради третього і четвертого скликань Георгій Корнійович Крючков, який був тоді завідувачем відділу організаційно-партійної роботи ЦК Компартії України, з гордістю каже, що Євген Васильович Мармазов — це справжній боєць ленінської партії, на всіх ділянках він показав себе авторитетним і досвідченим керівником, надійною й відповідальною людиною.

Оцінка соратника

 

Керівник фракції комуністів у Верховній Раді, Перший секретар ЦК Компартії України Петро Миколайович Симоненко підкреслює високі аналітичні здібності Євгена Васильовича, його вміння швидко й точно схоплювати суть найскладнішої справи, відстоювати свою точку зору, приймати правильні рішення й доводити почату справу до кінця. На його думку, Мармазов — це така людина, на яку завжди можна розраховувати, він витримав випробування суворим часом і в будь-якій ситуації ніколи не підведе. Він також дуже розважлива, порядна й чуйна людина, вміє знайти порозуміння зі співрозмовником, викликати його на відвертість, завжди готовий прийти на допомогу, дати мудру й ненав’язливу пораду.

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національного союзу журналістів України.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.